Про якість нашого життя, яке залежить від комунального господарства, а стан господарства – від результатів виборів.

Інтерв’ю з Олександром САХНОМ, головою Сумської обласної організації РХП.

Продовження.   Початок – у "Громадянині України" №13 від 3 квітня 2008 року.
 
Нагадаємо про головні тези нашого інтерв’ю з Олександром САХНОМ, розпочатого у минулому номері.

Це, передусім, байдужість міського керівництва на чолі з теперішнім та попередніми сумськими міськими головами щодо жителів міста з одного боку, і одночасне особисте збагачення міського керівництва на чолі з теперішнім та попередніми сумськими міськими головами. Це раз.

Друга теза про те, що питання реформування сфери житлово-комунального господарства, від якого залежить здоров’я жителів міста (якість води, санітарний стан довкілля тощо), у міського керівництва зводиться до того, щоб роздати всі комунальні підприємства ЖКГ у приватні руки, при цьому усунувшись від контролю над ними. Одне слово, кинувши людей, які обрали собі у 2006 році міську владу, наодинці з безконтрольним пануванням жеків, водоканалів, сміттєвивізників тощо. Тобто, реальними господарями в місті у сфері ЖКГ є приватні фірми та інші підприємства, а не обрана жителями влада.

Третя теза була про те, що великою мірою винуватцем такого становища є чимала частка самих сумчан: одні взагалі не прийшли на вибори (40 % жителів Сум) навесні 2006 року, інші обрали міського голову у стані певної ейфорії, притаманній тій порі… Результат: передвиборчі обіцянки не виконано; міська влада не стала захисником інтересів своїх жителів, і вони вже знову не вірять владі, стають знову пасивними, і це – наступна їхня помилка. Підтвердженням того, що байдужість сумчан до власного спільного життя на власній території бере гору, є зокрема, те, що зініційований частиною громадськості референдум щодо недовіри до цієї влади на чолі з Г. Мінаєвим підтримала не надто велика кількість людей (понад 20 тисяч сумчан).

Володимир Пришляк

За три дні до Різдва 1731 року шинкарці Наталці Розумисі з хутора Лемеші на давньому поштовому тракті з Чернігова на Козелець приснився віщий сон. Нібито в її козацькій хаті під дубовим сволоком засяяли водночас і сонце, і місяць, і зорі. Сон пророкував казкове майбутнє її дітям.

До церкви сусіднього села Чемер на різдвяну Службу Божу заглянув полковник Федір Вишневський, який із царським обозом віз токайське вино з Угорщини для імператриці. Голос старшого Наталчиного сина Олексія Розума так його вразив, що забрав хлопця до Петербурга, аби порекомендувати у придворну капелу. Там красеня з Лемешів побачила й закохалася по самі вуха донька Петра I Єлизавета. Невдовзі зробила його своїм фаворитом і пожалувала графський титул. До козацького прізвища додали шляхетне -ський і Розуми стали Розумовськими. 24 листопада 1742 року Єлизавета повінчалася з ним, але таємно. Тому при дворі пліткували, що «всемилостивейшая государыня с Алексеем Григорьевичем Разумовским живет блудно». А поза очі називали його «ночным императором».

Коли Олексієвому молодшому брату Кирилові виповнилося 14 років, він забирає його до Петербурга. Між придворними ходила байка, що коли по Кирила, який буцімто пас свиней, приїхав офіцер зі столиці, то той зі страху заліз на дерево. Два роки йому дають уроки в Петербурзі, а згодом під опікою графа Григорія Теплова ще на два роки відправляють доучуватися в Європу й заразом трохи побачити світ.