Ця стаття в першу чергу порушується в державних закладах. У тих самих школах, лікарнях, де “обов’язкова політінформація” спрямована на схвалення політики певного кандидата. Звісно, в умовах сумської “демократії” відвідування подібних політінформацій заангажоване як “добровільне”. Це саме стосується і мітингів, які в передвиборчий період поділилися на “правильні” і “неправильні”. “Правильні” відвідувати обов’язково, ще й перекличка має місце, ну, а біля “неправильних” не варто й зупинятись. Усе це нагадує часи безальтернативних виборів з одним депутатом, ще й прямий натяк на те, що рядова людина має знати своє місце, їй забороняється приймати рішення самостійно, на це є “вищі органи”. Така людина скута елементарним для сьогодення шантажем – залишитися без роботи, особливо, коли до пенсії лишилося кілька років, а тут пропозиція, від якої неможливо відмовитись: “Не зробиш, що скажемо – йди на всі чотири, а на твоє місце знайдеться сотні бажаючих”. Кому сподобається подібна “перспектива”, особливо коли треба заробляти якісь копійки, щоб годувати дітей. Що вже казати про заклади, де людина знаходиться примусово, такі як в’язниця або армія. Там над солдатом чи в’язнем обов’язково стоятиме старший і вказуватиме на графу, де треба поставити галочку.

Отже, думається: чи можливо іноземного непідкупного спостерігача посадити в кожній школі чи лікарні, в усіх регіонах України?

Отож, панове, гайда на “демократичні” вибори.