Михайло Ковальчук

В 1918-му році полк охороняв східні кордони України.

«Нарешті виступаємо на фронт. Бої йдуть під Христинівкою. У Жмеринці я стояв у касці з червоним хрестом на правому рукаві, сумно дивився й махав рукою козакам мого куреня, що гриміли повз мене в вагонах, уквітчаних сосною, на яких було написано крейдою: ”Смерть тим, хто руйнує нашу неньку Україну», – згадував березень 1919-го Володимир Сосюра, козак Третього Гайдамацькому полку армії Української Народної Республіки.

Майбутній український радянський поет майже рік служив у військовій частині, що починалася як Гайдамацький кіш Слобідської України.

Наприкінці 1917-го більшовицька Росія розпочала війну проти щойно проголошеної УНР. У грудні загони червоноармійців зайняли Харків і прилеглі райони. 200-300 українських вояків із Харкова та Куп’янська разом з українським військовим комісаром Слобожанщини сотником Миколою Чеботарівим дісталися до Києва. У столиці Чеботарів вирішує сформувати Гайдамацький кіш (корпус) Слобідської України – добровольче військове з’єднання для визволення Східної України з-під більшовицької окупації.


Лише впродовж тижня записалося декілька сотень добровольців – старшин і вояків. «У готелі «Ермітаж», штабі коша, кипіло, – згадував Чеботарів. – З самого ранку великий рух військових людей у різноманітних, а то й фантастичних військових одягах. Старшини й козаки то входили до штабу, то десь зникали, діставали накази, розпорядження, доручення».

Андрій Гречило

В цілому ніяка нація, ні держава не має подібного гербу», – писала херсонська газета «Дніпро» 18 квітня 1918 року про офіційно затверджену емблему Української Народної Республіки. Майже місяць до того, 22 березня, Мала Рада схвалила малюнки герба держави: Тризуб – знак князя Володимира Великого в оливковому вінку. «Помимо своєї старости, цей герб своїм видом наскрізь модерний, модерніший, чим візантійські льви та орли і т. п., що так вже переїлися в геральдиці», – вихваляла новий герб ця газета.

55 років тому помер Йосип Сталін

Швець Віссаріон  Джугашвілі пиячив та бив дружину Катерину й сина Сосо. Невдовзі він загинув у бійці. Мати мріяла, аби Сосо став священиком. 1888-го вона відправила сина навчатися до православної школи у місті Горі, а через шість років хлопець вступив до Тифліської духовної семінарії.

Однолітки не любили впертого й вовкуватого Сосо, дражнили за віспувате лице та зрощені пальці на лівій нозі. А він добре вчився, опублікував декілька віршів. Та невдовзі захопився марксизмом і покинув семінарію. У більшовицькому підпіллі мав партійні прізвиська: Коба, Давид, Сталін.

Якось друг Олександр Сванідзе познайомив його з сестрою Катериною. 1902-го 22-річний Йосип таємно повінчався з 17-річною швачкою. 1907-го вона народила сина Якова, а невдовзі захворіла на сухоти й померла. Йосип віддав 6-місячного Яшу на виховання сестрі покійної дружини.

До 194-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка

Геніальна творчість і  життєвий шлях Тараса Шевченка, який зумів піднятися від кріпака до академіка гравюри Петербурзької Академії мистецтв, врешті, набагато більше – до речника ентнонаціонального буття та консолідатора українського етносу, зробили його символом українства і одним із найпотужніших чинників у формуванні українських державницьких інтересів.

Його колосальний літературний творчий спадок вражає: 240 віршів, балад, поем, драма «Назар Стодоля» і фрагменти двох незакінчених драм, 9 повістей (із 20 ним написаних, але втрачених), щоденник, автобіографія, 250 листів, археологічні замітки, статті і рецензії, буквар для народних шкіл... Мистецька спадщина Шевченка-художника налічує 835 творів – живописних полотен, рисунків, офортів та ескізів (із них близько 270 не віднайдено). Був він першокласним акварелістом: відомо 210 його акварелей, передусім пейзажів, які за рівнем мистецької досконалості стоять у ряду світових здобутків малярства; блискучим портретистом-психологом, про що свідчать 150 портретів, серед яких – 43 автопортрети; офортистом – відомі шість офортів серії «Мальовнича Україна» та 21 офорт, виконаний в останні роки ландшафтів України, етюдів з натури, виконаних в Аральській та Каратауській експедиціях, які вражають віртуозністю виконання, поєднанням документальності і високою одухотвореністю.

Олексій ЛЕНСЬКИЙ

Що стосується історії або історичних фрагментів у їхній офіційній версії, то все це завжди писалося під замовлення керівного режиму. В рамках такого  «суспільного замовлення» складалися і відповідні міфи у тій чи іншій сфері. Радянська історіографія

наплодила стільки міфів, а також ідеологічних штампів, що, здається, не скоро їх позбудемось.

Тим часом, на зміну радянським прийшли міфотворці сучасні, «незалежні».

У 1901 році у Сумах було, зокрема, 300 торгових лавок, богадільня, три середніх навчальних заклади (класична гімназія, жіноча гімназія, реальне училище), приходське училище, бібліотека, лікарня, дитяча лікарня. Ось деяка статистика медичного звіту за 1904 рік, взята з газети «Сумський вісник» щодо захворюваності: «В Сумском уезде обратилось за помощю 151 676 человек (всего жителей в уезде – 224 855). Оспа – 66, брюшной тиф – 888, тиф сыпной – 191, туберкулез легких и прочих органов – 1 273, сифилис – 757 человек».

…Будівництво першої комунальної електростанції в м. Суми відноситься до 1896-1900 років. Існувала й приватна електростанція з 1902 року на 200 лампочок Е. Кайданського. 

Вибрані місця з неопублікованої книги сумського краєзнавця Олексія Ленського

В економічному розвитку Російської імперії особливе місце займають 1890-ті роки – період біржової діяльності, акціонування власності тощо. Акціонерні товариства зростали дуже швидко. Уряд сприяв також росту великих підприємств, особливо в металургії, забезпечуючи державні замовлення. Виплавка чавуну збільшилася більше ніж утричі, видобудок кам’яного вугілля – біль-ше ніж в 2,5 рази, переробка бавовни – в 2 рази і т.п.