№ 7 (115): "Я і вдруге не завагаюсь померти за Україну!" Такими були останні слова керівника сумської організації ОУН Семена Сапуна, якого 20 лютого 1943 року разом з групою діячів українського підпілля розстріляли фашистські окупанти на території тодішньої тюрми у Сумах.
Ушанувати пам’ять героїв 20 лютого біля місця страти зібралися представники національно-патріотичних громадських організацій, обласної влади, молодь, повідомляється на сайті Сумської ОДА. |
№ 6 (114): Розвиток капіталізму і формування комунального господарства на Сумщині Вибрані місця з неопублікованої книги сумського краєзнавця Олексія Ленського
|
В економічному розвитку Російської імперії особливе місце займають 1890-ті роки – період біржової діяльності, акціонування власності тощо. Акціонерні товариства зростали дуже швидко. Уряд сприяв також росту великих підприємств, особливо в металургії, забезпечуючи державні замовлення. Виплавка чавуну збільшилася більше ніж утричі, видобудок кам’яного вугілля – біль-ше ніж в 2,5 рази, переробка бавовни – в 2 рази і т.п. № 5 (113): Поліцейський Іван Тобілевич не брав хабарів Мартина Борулю драматург Карпенко-Карий списав зі свого батька
Віталій ЖЕЖЕРА  У нашій культурі бувають дивні й несподівані зв’язки. Ось приклад. Наставником Карпенка-Карого був Дмитро Пильчиков, кирило-мефодієвець, соратник Шевченка. Сам Карпенко-Карий доводився шваґром Олександрові Тарковському, чий син Арсеній став поетом, а онук Андрій – знаменитим кінорежисером наших часів. А ще один наш сучасник — режисер Андрій Жолдак, на афішах зве себе Тобілевичем Четвертим. І справді – Тобілевичі є серед його предків. Отакий тісний світ.Зазвичай згадують трьох братів Тобілевичів: Івана — драматург і артист Карпенко-Карий, Миколу та Панаса — великі артисти Садовський та Саксаганський. Але братів було п’ятеро: ще двоє, разом із Іваном, служили в єлисаветградській поліції й були неабиякими акторами-аматорами. Власне, аматори з Єлисаветграда й заснували український професійний театр! |
№ 4 (112): Є смисл заснувати в області дні місцевої преси Олексій ЛЕНСЬКИЙ Першим друкованим виданням, що з’явилось в Лебедині у форматі власне газети, можна вважати «Торгово-промышленный листок объявлений». |
№ 3 (111): Знаковий факт в історії України Юрій ПРИХОДЬКО, м. Білопілля
22 січня – День Соборності  Унаслідок підписання 22 січня 1919 року Акту «злуки» Української Народної Республіки (УНР) із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР) вперше за багато століть головні українські землі, хоча й формально, були зібрані воєдино. Перед українським народом зажевріла надія у подальшому жити в єдиній і неподільній, тобто – соборній – державі. Цій події передував ряд історичних процесів.У лютому 1917 року в Російській імперії сталася демократична революція. Царська монархія зазнала краху. Користуючись послабленням центральної влади, народи імперії, серед яких був і український, стали брати долю у свої руки. Так, у березні 1917 року в Україні відбулася національно-демократична революція, розпочався процес створення автономії, а згодом – незалежної держави, який очолила Центральна Рада. Це розбудило національну свідомість мільйонів жителів України, у тому числі офіцерів, солдат і матросів, що перебували на фронтах у складі імперських армій: як росі¬йської, так і австро-угорської. |
№ 2 (110): Бориса Тена називали «Нашим Гомером» Віталій ЖЕЖЕРА
Понад 110 років тому народився автор українського перекладу «Iліади» й «Одіссеї» Один герой Миколи Куліша казав: українці — нація дядьків та перекладачів. Мовляв, люди прості, нічого свого створити нездатні, лиш чуже перекладати. Якщо навіть це так, то принаймні серед наших перекладачів були такі, що є не в кожного народу. Серед них — Микола Васильович Хомичевський, більш відомий як Борис Тен. Псевдонім — від давньогрецької назви Дніпра-Бористена. Утім, він походив не із «дядьків» — народився просто в школі, де вчителювали його бабуся Ольга Іванівна й мати Віра Дормидонтівна. А батько — інспектор народних училищ у Ковелі на Волині. З початком Першої світової родина перебралася до Житомира. |
№ 1 (109): Володимир Сосюра малим боявся кавунів Вони здавалися йому сплячими звірами Віталій Жежера
|
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання». Тепер хіба що жінки пишуть про любов отак безумно, чоловіки катастрофічно порозумнішали. Утім, колись їм розум не заважав: академік Глушков, батько української кібернетики, вірші Сосюри читати напам’ять міг годинами.№ 1 (109): "Українська козацька держава ..." відкриває нові сторінки історії України
|
Книга Валерія Шевчука про козацьку державу ще тільки з’явилася і до крамниць не дійшла. У ній досліджено маловідомі сторінки з життя військових і політичних діячів, міжконфесійні відносини українців, подано архівні документи, серед яких – гетьманські угоди, листи, уривки зі щоденників. Цих артефактів українські дослідники ще не бачили.№ 51 (108): Ольжич пропонував Шухевичу припинити партизанську війну Віктор Гриневич
100 років тому народився видатний українець Олег Кандиба (Ольжич)  П’ятого ГРУДНЯ на Сумщині, зокрема – Білопільщині – батьківщині поета і громадського діяча Олександра Олеся, відзначили 129-річчя від дня його народження.Його син – Олег – теж став поетом і патріотом. З-поміж лідерів 1930–40-х років було чимало видатних людей, але майже не було людей морально бездоганних. Це не дивно, бо епоха тотального терору й воєн на знищення не вимагала лицарських чеснот. Та, все-таки, лицарі були. Олег Ольжич – із них. |
№ 50 (107): Гривню вводили двічі, а карбованці – тричі Станіслав Цалик Конкурс на кращі ескізи українських паперових грошей голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський оголосив іще влітку 1917-го. Пришвидшити їх запровадження змусив більшовицький переворот у Петрограді: через безлад, що тоді почався, до України припинили постачати російські рублі. |
Щоб подолати «грошовий голод», 25 листопада Центральна Рада ухвалила рішення про введення в обіг, паралельно з рублями, тимчасових українських грошей – карбованців – із терміном дії до 1 березня 1918 року. Співвідношення до рубля передбачалося як 1:1. Планувалося випустити банкноти на загальну суму 500 млн. крб. Цього вистачило б Україні на кілька місяців. Адже, приміром, місячний фонд зарплати на київському заводі «Арсенал» становив майже 200 тисяч.
|
