№ 13 (56): З історії Сумських площ. Іллінська площа
Свого часу місце, де згодом виникла площа, використовувалося для сінокосу і ведення господарства. Тут були розміщені господарчі двори місцевої козацької верхівки. Дозволяли будуватися і кріпакам, які обслуговували ці двори, але заселення йшло доволі кволо.
Так, поступово, навколо центру міста формувався Засумський посад. Після введення перших генеральних планів, коли був налагоджений земельний облік, заселення пішло жвавіше, і вже на початку 19 ст. остаточно оформилася сама площа, оточена садибами. Домінантою площі стала Іллінська церква. Населення, яке тут мешкало, було бідне, і тому кошти на побудову церкви збиралися дуже довго.
Площа розташовувалася між вулицями Кова-льовською, Дворянською (нині Пролетарська) і Гриненківським провулком (нині Шевченка). Іллінська вулиця (нині Червоногвардійська) ділила площу на дві частини. На одній стояла церква, а інша частина (пізніше тут буде сквер) являла собою торгові ряди. Цю частину називали «сінний базар». Сюди селяни привозили сіно, і тут його купували не тільки мешканці Сум, але й військові підрозділи, державні установи місцевого самоврядування. Базарна ціна сіна фіксувалася в документах на покупку, і це було підставою для списання коштів, які виділялись в розрахунку на кожного коня. Більш-менш пристойні будинки біля площі з’явилися в кінці 19 століття.
У перші роки радянської влади Іллінську вулицю назвуть вулицею Леніна. Соборну (тоді – Верхня Соборна) назвали вулицею Шевченка (пізніше – Леніна). Під час німецької окупації вулицям будуть повернені дорадянські назви.
Через декілька днів після початку німецької окупації почала працювати Іллінська церква, до цього тут був склад зерна. У церкві працював піп Григорій Якович Золотарьов. Біля церкви існували поховання попередніх часів. Під час окупації тут ховали вбитих німців і поліцаїв. У шістдесяті роки знесли паркан навколо церкви і ліквідували кладовище, де були поховані відомі сумчани.
Сквер привели до ладу і засадили деревами в кінці 60-х років. Після війни на розі Пролетарської та Червоногвардійської (де зараз п’ятиповерховий житловий будинок), був міський молокозавод. Це пізніше його перенесли на Білопільський шлях. Пам’ятаю, коли з молока знімали вершки, то залишки з молока (маслянку) продавали по 5 копійок за літр. Тоді буханка хліба коштувала 1 карбованець. Цим знятим молоком годували свиней, яких тоді тримали майже в кожному дворі. Сало виходило товсте і дуже ніжне. У 70-х роках всі ці дореволюційні будинки знесли (а були серед них і цікаві з архітектурної точки зору) і поставили те, що ми бачимо зараз.
У моїй дитячій уяві відбилося, як ми з бабусею і матір’ю ходили до Іллінської церкви, як святили паски, а потім я пішов до 1-го класу 12-ї школи і ходив через площу (через сквер), а після школи любили проводити час на пагорбі біля церкви. Коли я сьогодні йду повз цього місця, то чомусь стає так важко, бо розумієш, що життя таке скороминуще...
Олексій Ленський
|