№ 1 (58): З історії винокуріння нашого краю
Продовження. Початок у №14(57) за 27 грудня 2006 року
Новосуханівський спиртовий завод
Редакційне дослідженя з історії винокуріння нашого краю було б не повним без конкретних прикладів. Ми пропонуємо читачеві нарис з історії Новосуханівського спиртзаводу.
Створення виробництва
Як було описано в попередніх статтях, виробництво спирту протягом останніх двох століть на території теперішньої Сумщини і, зокрема, теперішнього Сумського району, ширилось. Проте заснувати і запустити винокурню – завод по виробництву спирту – справа, що, звісно, вимагала наявність стартового капіталу. А легше всього (точніше, не легше, а реальніше) тоді (як у більшості випадків – і зараз) той капітал можна було накопичити торговцеві, купцеві. Тобто, аби мати доход з виробництва, треба в нього вкласти гроші, які заробиш спочатку у торгівлі. Приміром, той самий Прокофій Гриненко – засновник Сумського горілчаного (тепер – лікеро-горілчаного) заводу був купцем, тримав багато торгових, у тому числі винних лавок, і згодом став промисловцем, запустивши горілчане виробництво.
Не була винятком на цьому шляху і ділова практика Миколи Олексійовича Суханова (1864-1909 р.). Він теж спершу займався купецтвом, а згодом на своєму хуторі Нова Суханівка, швидше за все не без допомоги дядька і названого батька Дмитра Івановича Суханова, відкрив винокурне (спиртове) виробництво.
Як свідчать документи Державного архіву Сумської області, патент на заснування Новосуханівського № 10 винокурного заводу М. О. Суханову було видано 13 жовтня 1901 року. Однак у листі від 15 жовтня цього ж року Управляючого акцизними зборами Харківської губернії Наглядачеві за акцизними зборами 3-го округу (який, нагадаємо, мав слідкувати за збиранням цього збору на території, куди входив, зокрема і Новосуханівський завод) повідомляється, що Новосуханівському № 10 винокурному заводу присвоєно 11-й номер. Під таким номером його і було перереєстровано 16 жовтня, і цей день 1901 року, таким чином, є фактично як датою перереєстрації підприємства, а відтак і днем його народження. Не дивлячись на те, що основні виробничі корпуси підприємства були зведені 1900 року.
Початок роботи
На час видачі патенту у жовтні 1901 року, тобто на час, коли завод випустив свою першу продукцію, його виробничі потужності складались з 12 квасильних чанів (по 570 відер кожний) загальною місткістю 6 840 відер. Тобто, підприємство було середніх розмірів з-поміж тоді існуючих. Але власнику заводу Миколі Олексійовичу Суханову, вдалося через місяць виклопотати дозвіл на збільшення річної викурки спирту до 7 млн. 086 тисяч градусів безводного спирту. Цей дозвіл було видано на підставі угоди між Міністерством фінансів та Міністерством землеробства після того, як вони зробили висновок про те, що та частка наявних площ орної землі, що належали М. О. Суханову, і які він відписав новоствореному заводу (для вирощування власної сировини – картоплі, з якої тоді методом квасіння і перегонки (викурки) одержували спирт, становила 2 362 десятин. Ця кількість власної орної землі при сукупній ємкості заводських квасильних чанів у 6 840 відер не перевищувала тодішню офіційно встановлену норму – шість відер на десятину орної землі.
Трохи більше уявлення про, так би мовити, перші виробничі кроки Новосуханівського спиртового заводу, дасть нам «Объявление» – один з тодішніх документів технологічної процедури у харчовому виробництві. Отже, в «Объявлении на винокуренном заводе, принадлежащем Потомственному Почетному Гражданину Н. А. Суханову, находящемуся в Сумском уезде, при хуторе Ново-Сухановке», зокрема, зазначено, що заправка чанів буде провадитися чотири рази на добу, при цьому у межах доби має бути одержано спирту від трьох «заторених», тобто, заправлених чанів. В одну заправку йшло 250 пудів картоплі, 15 пудів зеленого солоду і 13 пудів житнього борошна. Таким чином, щоденне споживання сировини становило: картоплі – 1000 пудів, зеленого солоду – 60, житнього борошна – 52 пуда. До цих складових, звичайно, додавалися дріжджі, і після бродіння відбувалась перегонка (викурка) бражки і здавання спирту, зокрема, для обов’язкової поставки на казенні винні склади. Останнє, до речі, суворо контролювалось Акцизним управлінням. Слідкувало воно також і за додержанням технологічних норм, періодично проводячи ревізію на виробництві. На засвідчення чого складався «Ревізійний листок». Наведемо його текст з періоду найперших ревізій Новосухаівського заводу.
«Ревизионный листок по ревизии Ново-Сухановского № 11 винокуренного завода, произведенной 4 ноября 1901 года в 1.00 часов пополудни.
Винокурение производится из картофеля по свидетельству за № 19, отступлений от условий свидетельства не замечено».
Якщо скористатися архівними документами пізнішого періоду, то можна дізнатися, зокрема, про середню викурку спирту на заводі, яка становила у період 1907-09 років 126 940 відер у 40 градусів. У порівнянні з іншими заводами, що входили в зону відповідальності Акцизного управління 3-го округу (тобто, які були практично на території Сумського повіту) Новосуханівський завод за основними виробничо-технічними показниками тримався рівня, вище середнього. Так, приміром, за вищезазначений період середня викурка спирту на Степанівському заводі становила 105 933 відра, а на Морочанському – 132 141. Більша цифра середньої викурки на Морочанській винокурні пояснювалась тим, що у 1909 році на орних землях Морочанської економії було засіяно під картоплю 492,5 десятин, і зібрано врожаю 295 482 пуда. Орні землі ж Новосуханівського заводу на той час становили 101 десятину, з яких зібрали картоплі 75 750 пудів. Але за середнім вмістом крохмалю у картоплі новосуханівська бульба була якіснішою. Тобто, середній вміст крохмалю становив 20,6%, тоді як у Морочанській економії – лише 18,7 відсотка. Іншими словами, вищий середній показник виробництва спирту на Морочанському заводі було забезпечено валовою перевагою, за рахунок більших посівів картоплі.
Робота і простої довгих десятиліть
З початком Першої світової війни у Російській імперії запроваджується «сухий закон», подовжений згодом, після Лютневої буржуазної революції 1917 року Тимчасовим урядом, який прийшов на зміну владі російського монарха – Миколи І. Згодом, після прийняття Центральною Радою у Києві спочатку кількох універсалів, які визначали, передусім, політичні засади утворення Української автономії у складі тодішньої Росії, 22 січня 1918 року було прийнято Четвертий Універсал. У ньому декларувалась уже незгода з політикою Петроградського Уряду Народних Комісарів і всієї більшовицької партії Росії (яка у жовтні 1917-го захопили владу у Тимчасового уряду), і оголосила війну українській Центральній Раді. І тому у цьому Універсалі було проголошено самостійну державу – Українську Народну Республіку. Стан війни з більшовицькою Росією не давав права вже українському уряду припинити дію ще царського «сухого закону». Та й, зрештою, власники заводів і фабрик, у тому числі й таких, що випускали таку стратегічно важливу продукцію, як спирт, не могли на Слобожанщині – у фактично прифронтовій зоні – продовжувати його виробництво.
Лише на початку травня 1918 року, коли українську владу уособлював гетьман Павло Скоропадський, були спроби поновити державну монополію на продаж винно-горілчаної продукції. Заводи не працювали, і тому на казенних винних складах зберігалось обмаль як спирту, так і горілки. При Скоропадському мали намір ввести карткову систему на споживання горілки з такого розрахунку: на одного чоловіка 3/40 частки відра, тобто, 900 грамів, а на жінку – 1/40 відра, тобто – 300 грамів на місяць.
Можливо, в інших, більш центральних регіонах України, і вдалося поновити виробництво і продаж спиртових напоїв і раніше. Однак в наших краях зробити це планувалося ближче до осені. Про це можна судити, наприклад, з повідомлень сумської щоденної громадсько-політичної газети «Луч», яку видавав Сумський союз коопераційних товариств. Так, у її 25-му номері за 21 червня 1918 року говориться, що «восени у Сумському повіті буде відкрито винокуріння».
Слід зазначити, що виробництво спирту тоді вже здійснювалося із сировини не лише картопляної, а й іншої. І саме – із цукрового буряка.
З інформації іншого, від 29 червня 1918 року номера газети «Луч», дізнаємося, що «винокуріння у Сумському повіті буде розпочате, якщо дозволять, звичайно, обставини, у серпні. До того ж часу, буде введено і горілчану монополію. Спирт, що є зараз на Сумському складі, як чистий, так і денатурований, видається тільки для лікарських потреб». У номері від 9 серпня повідомляється, що «винокурні заводи у багатьох місцях Сумського повіту майже підготовлені до осіннього винокуріння. Заводчики налагоджують план постачання заводів потрібною сировиною. Таким чином, технічних перешкод до початку винокуріння майже немає. Заводи запрацюють у жовтні».
Однак, навряд чи виробництво спирту було розпочато тоді на якомусь із заводів сучасного Сумського району і прилеглих до нього. Після закінчення воєнних дій та остаточного встановлення у наших краях радянської влади (1919 рік), всі виробничі підприємства і, у першу чергу ті, що випускали таку стратегічно важливу продукцію, як спирт, були націоналізовані.
Юрій Мацько
Закінчення в наступному номері
|
