№ 2 (59): З історії винокуріння нашого краю
Продовження. Початок у №14(57) за 27 грудня 2006 року і №1(58) за 11 січня 2007 року
Новосуханівський спиртовий завод
Після закінчення воєнних дій на території Сумського повіту (а згодом – за радянських часів – Сумського округу) були спроби відновити спиртовиробництво.
Зокрема, 1919 року відбулось засідання представників винокурної промисловості Сумського повіту з порядком денним про прийняття необхідних заходів щодо пуску Бездрицького заводу. Документальних відомостей про роботу у той період Новосуханівського заводу не збереглося. Хоча технічна його готовність була фактично стовідсоткова. Про це можна судити з того, що у 1920-21 роках складались відомості «кількості землі при винокурних заводах для ведення зразково-культурного господарства», у яких значиться і Новосуханівський.
Радянський період
1922 року наказом по Укрраднаргоспу від 18 квітня створюється Спиртотрест України — перше галузеве відомство радянської України, до якого входить Новосуха-нівський спиртзавод або ж, за тодішнім офіційним визначенням – Новосуханівська ґуральня.
За статистичними даними 1926 року до ґуральницької промисловості Сумського округу (яка, у свою чергу, належала до так званої трестованої, тобто до такої, підриємства якої були об’єднані у трести) входило 16 ґуралень, що належали цукро- та спиртотрестам. Діючих на той час підприємств цукротресту було три, а спиртотресту – п’ять. Новосуханівська ґуральня тоді вже діяла. За видом сировини належала до мелясових (разом з, приміром, Іволжанською) на відміну від хлібно-картопляних (до яких, зокрема, належали Бездрицька, Стецьківська, На-умівська). Тривалість сезонного виробництва вираховувалась для мелясоваих ґуралень у 270 діб, а для хлібно-картопляних – у 200 діб.
У середині 20-х років виявила себе тенденція збільшення посівів картоплі, про що у відповідних статистичних звітах можна прочитати, зокрема, таке: «... З загального обсягу виробництва ґуралень 62 % припадає на групу хлібно-картопляних, виробництво котрих базується на товарній, конкуруючій з цукровим буряком культурі — картоплі. Головним постачальником картоплі для цієї групи ґуралень в минулому році були поміщицькі маєтки; в сучасні дні єдиною базою для розвитку хлібно-картопляних ґуралень з’являються посіви картоплі в селянських господарствах. Рух посівної площі картоплі у Сумському окрузі, поруч зі жвавим розгорненням діяльности ґуралень набрав за останні два роки помітного темпу, що до деякої міри ставив під загрозу розвинення першорядної культури в окрузі – цукрового буряка».
Як видно з даних, щільність картоплі йде майже ровнобіжно з розвиненням цукрового буряка й лише на 0,41% нижче проти щільности останнього.
Розвитку культури картоплі сприяють відповідні ґрунтові умови та сприятливі умови її збуту.
Цілком зрозуміло, що таке співвідношення цих культур викликає певну небезпеку для цукрового буряка, а якщо врахувати прибутковість культур, яка дає перевагу при сучасних економічних умовах картоплі, то питання загрози цукровому буряку встає досить гостро. Ця загроза цукровому буряку примусила стати на шлях районування в окрузі ц/буряка та картоплі.
Цей приклад є типовим для близько 25-річного періоду (аж до післявоєнних років Великої Вітчизняної війни), коли процес технологічного переобладнання спиртових заводів був поставлений у залежність від переважного районування в окрузі у певний час сільськогосподарських культур, що являли собою сировину для спиртзаводів. Типовість цього багаторічного періоду полягала ще й у тому, що багато ґуралень взагалі переставало існувати, у тому числі і внаслідок їх фізичної та моральної зношеності. Так, планами тодішнього (1926-27 рр.) управління місцевої промисловості – Окружного місцевгоспу – було передбачено «... Залізняцьку ґуральню не відбудовувати, а Марківську, теж фізично й морально досить значно зношену, зліквідувати з використанням обладнання по других ґуральнях Окрмісцевгоспу. Гречаниківська ґуральня, яка передана Окрмісцевгоспу, через майже повну зруйнованість може бути утилізована лише як цегла для будівництва. Щодо інших недіючих ґуралень, то такі передбачено пропустити в найближчі роки». Новосуханівська ґуральня, як було вже зазначено вище, у ті роки і до початку Великої Вітчизняної війни продукцію видавала.
До 1941 року спиртова промисловість Сумського округу, налічувала (крім Сумського горілчаного заводу) вісім спиртових.
Повоєнна доба
Після визволення Сумщини від німецько-фашистських окупантів у 1943 році, коли лінія фронту віддалялась чимдалі на захід, на Новосуханівському спиртзаводі, як на одному з найбільш уцілілих у ході війни, планувалось відновити виробництво. Відповідно, було складено план реалізації продукції. У тому плані, зокрема, значились для реалізації спирт сирий, спирт-ректифікат 1-го сорту, ректифікат питний, сивушна олія, горілка 40-градусна, «Московська особлива», горілки 50-ти та 56-градусні, гіркі плодовоягідні напої, вітамінізовані напої... Того ж, 1943 року, балансова вартість заводу (з будівлями, обладнанням, житловими будинками і комунальними службами, худобою підсобного господарства тощо) складала 815 501 рубль. Працювало за штатом від восьми до чотирнадцяти чоловік разом з виконуючим обов’язки директора (з грудня 1943 року – директором), бухгалтером та іншим службовим персоналом. Тому й не дивно, що того року завод не вдалося запустити – дарма, що план реалізації було складено. Адже в основному доводилось виконувати відновлювальні роботи, та й ще достатньо робочих рук не вистачало.
Деякі з видів першої післявоєнної продукції (за планом 1943 року) було реалізовано 1944 року, коли у штаті підприємства налічувалось 38 чоловік (у липні). Тоді Новосуханівський спиртзавод уже входив у підпорядкування напередодні створеного Сумського спиртотресту Народного комісаріату харчової промисловості СРСР.
Варто відзначити і той факт, що за кілька місяців до випуску продукції, у січні 1944 року, Центральною комісією Харківського спиртотресту було складено акт про збитки, завдані «немецко-фашистскими захватчиками и их сообщниками Новосухановскому спиртзаводу, находящемуся в Сумской области, Сумского района, Подлесновского сельсовета: в период наступления немецко-фашистских захватчиков часть оборудования, транспорта и материальных ценностей была эвакуирована вглубь страны, а остальная часть имущества, сырья, топлива и материалов, оставшаяся на заводе после эвакуации советских войск, была разграблена, повреждена и вывезена по распоряжению немецкого коменданта Гамана. Строения, сооружения и цистерны при ст. Головашевка были разбиты и сожжены зажигательными и фугасными бомбами, а также артиллерийскими снарядами врага – при его наступлении в 1941 году».
З 1948 року Новосуханівський завод уже був у відомстві Сумського спиртотресту Головного управління спиртової промисловості Міністерства смакової промисловості СРСР.
Хоча труднощі керівництво разом з робітниками та службовцями підприємства долали досить швидко (в основному, завдяки відбудовчому ентузіазмові), проте вистачало й недоліків, які згодом переростали у хронічні, притаманні соціалістичному способу господарювання, яке відзначалося надто широким втручанням державного планування у виробничу діяльність підприємств. Ця обставина згодом відібрала охоту самостійно і відповідально господарювати як керівникам, так і робітникам. Проте у ті, післявоєнні роки – та й не лише тоді – у людей ще поки було величезне бажання працювати, бачити результати своєї праці, знати свої права і обов’язки. Невеликою ілюстрацією до цього може служити, приміром, протокол загальних зборів робітників, інженерно-технічних працівників та службовців від 9 квітня 1948 року (присутніх було 90 чоловік) з порядком денним про звіт щодо виконання колективного договору за 1947 рік. Цілий ряд важливих пунктів договору не було виконано. Це, наприклад, такі: не були забезпечені паливом робітники; не виконано план по виходу спирту з тонни умовного крохмалю; не вклалися у планові показники по витратах умовного пального на декалітр спирту; не відновлено паровий котел; не механізовані шлакопідйомник і шлаковидалення...
Зрозуміло, що перелічені недоліки були зумовлені передусім тим, що економіка країни, яка перебувала у стані війни, була, так би, мовити, неповноцінна. Тому й забезпечити виконання колективного договору у його виробничій та соціальній частинах було справою надзвичайної трудності.
1956 року Новосуханівське підприємство входить до складу Харківського спиртотресту «Укрголовспирту».
З архівних даних Сумського обласного архіву авторові вдалося виявити, хто працював на посаді директора, починаючи з 1948 по 1975 рік. Тоді завод очолював Г.Ф. Романенко (головним інженером працювала О.Л. Краєвська). З 1956 по 1962 рік директором був А.Г. Шпак (гол. інженер – І.С. Лещенко). Протягом десяти років – між 1962 та 1972 керівником підприємства був І.С. Лещенко (головний інженер – С.І. Рогачов). У 1972 році директором став Білецький. З 1975 року керував заводом А.М. Приходько.
Новосуханівський спиртзавод на сьогоднішній день працює. Задіяні інвестори — виробники лікеро-горілчаної продукції м. Дніпропетровськ. Ведеться співпраця з ТОВ «Горобина». Боргів із заробітної плати та до бюджету не має. Сировиною завод забезпечений. Директор – Зайденко Максим Анатолійович.
Юрій Мацько
|
