Генерал Вишневський зробив кар’єру, очоливши російську придворну «винну» місію в угорському містечку Токай. А дорогою туди відбирав транзитом в Україні міцних та обдарованих юнаків для придворного хору. Вибрав і Олексія Розумовського. З того дня Україні випала щаслива карта аж на двадцять років Єлизаветиного правління: імператриця стала вінчаною дружиною козака Розумовського. А той свого молодшого брата Кирила зробив гетьманом України, яка в той час мала автономію у складі Російської імперії.
Українців тоді звільняли від кріпацтва, а козакам (як лицарям) не виносили смертного вироку за вбивство. Єлизавета поклялася не доводити до ешафоту жодного злодія. І під час її правління так і було. «Возлюби мене, Боже, так у своєму Царстві, як я люблю цей незлобливий малоросійський народ». Ці слова Єлизавети у Києві 1744 року стали девізом її правління.
Останнім акордом спокійного життя українців у XVIII столітті стала Семилітня війна. Головним її епізодом для України була битва при Міндені, у нинішній Німеччині. Того дня Україна-Гетьманщина втратила останню надію на справжню, а не побудовану на примхах Єлизавети незалежність. Куля англійського снайпера влучила у французького генерала Петра-Григорія Орлика Він був сином Пилипа Орлика, автора Конституції 1710 року, і спадкоємцем гетьманської булави. Російські спецслужби ловили його і не могли спіймати рівно півстоліття – із 1709 року, коли малий Григорій у шведському обозі після Полтавської катастрофи переправився на правий берег Дніпра.
Якщо українці надумають зняти фільм про власного Джеймса Бонда, кандидатуру, кращу за Григорія Орлика, годі знайти. Це був суперагент, живий підручник із ведення міжнародних розвідувальних операцій. 1733 року він нелегально провіз кандидата на польський престол Станіслава Лещинського з Франції до Варшави, за що заробив графський титул від Людовика ХV. Орлик забезпечив місію шевальє д’Еона у жіночому вбранні до тої самої Єлизавети, аби зблизити позиції Версаля та Петербурга. За свої кошти створив полк «Синіх шведів» із окремою сотнею запорожців, який служив французькій короні. Згодом він мав стати основою корпусу для вторгнення у Гетьманщину, щоб звільнити її від петербурзького панування.
На початку 1759 року Григорій отримав ранг «табірного маршала» й очолив один із трьох польових французьких корпусів у Саксонії. Нарешті не треба було ховатися, працювати нелегально. Ось ворог – пруссаки Фрідріха Великого. Ось його союзники – англійці Георга з Ганноверської династії. Ось Франція, що стала рідною та очолила союз із Швецією, Саксонією, Австрією та, на горе Орлика, Росією. Адже він служив не стільки за гроші, скільки за надію звільнити батьківщину.
Французи перейшли Майн та захопили Франкфурт – там, де нині міжнародний аеропорт. На вулиці Оленячий брід Орлик став постоєм в радника Йоахіма Каспара Гете. Синок останнього, Йоган-Вольфганг – майбутній автор «Фауста», запам’ятав симпатичного підстаркуватого українця.
У квітні Орлик роздовбав пруссаків та ганноверців у Бергені, на підходах до Франкфурта. Блакитні однострої з жовтогарячими від-воротами «Синіх шведів короля» сусідили з червоними кармазинами запорожців. Прусська піхота втекла. Берлінські газети писали, буцімто Людовик ХV найняв п’ять тисяч турків. Вони просто не бачили ніколи запорозького одягу.
Першого серпня Карл Брауншвейзький атакував французів під Мінденом. Орлик виправив становище. Але відкрилися англійські каре. Треба було нападати кавалерією з флангу. «Сині шведи» та запорозька сотня пришпорили коней...
«Мадам! Ваш чоловік загинув, як тільки й личить чоловікові його звання», – відписав король графині де Дентевіль, удові Григорія Орлика. 14 листопада 1759 року брати-запорожці поховали його на березі Рейну.
Ще через рік росіяни увійшли до Берліна. Пруссія сконала б, якби того року не померла українофілка Єлизавета. Її наступник, Петро III, не тільки відкликав російські війська з Пруссії, але й уклав із Фрідріхом вигідну для нього угоду. Пізніше з Петром розібралася його дружина-німкеня – майбутня Катерина II. Але то вже історія Росії. А для нашої незалежності на півтори сотні років усе закінчилося на полі під Мінденом.
ДОВІДКА
1756, 29 серпня – Пруссія напала на Саксонію, початок Семилітньої війни
1757, перша половина року – Пруссія перемагає союзників під Росбахом та Лейтеном
1757, літо – у війну вступає Росія. У складі її армії 6 тис. козаків на чолі з генеральним осавулом Яковом Якубовичем, прилуцьким полковником Григорієм Ґалаґаном та стародубським і київським полковими обозними – Скорупою та Солониною. В обозі українського корпусу – 8 тис. погоничів з 10 600 волами та 6 тис. коней
1757, 19 серпня – український корпус у складі російської армії розбиває прусські війська під Ґрос-Егерсдорфом. Українці беруть участь в окупації Східної Пруссії
1758, 14 серпня – поразка Пруссії під Цорндорфом
1759, 1 серпня – Пруссію розгромлено під Кунерсдорфом, прусський король Фрідріх ледве уникнув полону; того ж дня при Міндені під час атаки на пруссько-англійські позиції загинув граф Григорій Орлик, син гетьмана Пилипа Орлика, «амбасадор козацької нації».
1760, 9 жовтня – росіяни у Берліні
1762, 5 травня – мирна угода Росії та Пруссії, відмова Росії від усіх завоювань у Семилітній війні
