«Потьомкінская» виставка

Олексій ЛЕНСЬКИЙ

З 16 лютого в приміщенні Сумського краєзнавчого музею діє виставка «Розсекречена пам’ять», яка презентує розсекречені Службою безпеки України архівні документи радянських органів державної безпеки, що висвітлюють одну з найтрагічніших сторінок в історії Українського народу – Голодомор 1932-1933 років.

Метою виставки є ознайомлення широкої громадськості із фактичним матеріалом про цю трагедію, яка протягом багатьох десятиріч замовчувалась радянською владою.

До Сум експозиція потрапила після проведення Службою безпеки України аналогічних заходів у містах Київ, Донецьк, Луганськ, Харків. В подальшому її побачать мешканці інших міст України, а також громадяни Польщі та США.

Все це, звісно, не може не радувати, ос-кільки історія тільки тоді чомусь вчить, коли її не засекречують або не пишуть на замовлення (з відповідним згодом врученням ордену або наукового звання).

Так ось, той, хто хоча би побіжно займався проблемою Голодомору на теренах Сумщини, одержав прикрі враження від вищезазначеної виставки.

Так, до 70-річчя голодомору (2003 рік) в Сумському архіві одним із його співробітників були підготовлені до видання матеріали про цей масштабний злочин, але у той період – період Кучми – видати їх виявилось неможливо. Аж тут книжка у пожежному порядку була видана. В принципі, за це варто було би ще й подякувати (а то б, взагалі, могли забути). Однак, якщо ви подумаєте, що на цій виставці широко представлені сумські матеріали про Голодомор (про що би саме сумські власті мусили подбати), то помиляєтесь.

До того ж, саме відкриття виставки було організовано за жорстким сценарієм. Безбарвний виступ голови Сумської облдержадміністрації і повний гармидер в експозиційній залі. Майже всі відвідувачі не слухали слів про голодомор, а розмовляли кожен на свої теми. Приміром, нардеп від ПРУ влаштував свою міні-прес-конференцію про справи у ВРУ, тобто, Верховній Раді України. Представники місцевої влади старались напустити на обличчя скорботного вигляду і стати під потрібним ракурсом перед теле- чи фото об’єктивом...

А тим часом, організатори виставки не дали слова пану Ткаченку з Лебедина, який має унікальні свідчення і фотографії про цей геноцид народу; не дали слова й чільнику обласного РУХу Катерині Білолюбській.

Начальник архіву Сумського управління СБУ пан Зубко спитав мене, наскільки я вражений виставкою. Що я міг відповісти? Я побачив щось для мене нове? Адже по архівах мною зібрано стільки цього матеріалу! Не зважаючи на те, що більшість газет за 1929-33 роки знищено. А починаючи з весни 1934 року, я би сам міг улаштувати виставку за наслідками Голодомору і подальшого будівництва соціалізму. А зі скількох матеріалів ще й досі не знято табу!? Хто був у пізніші роки керівниками сільрад, прокурорами, робсількорами? Чому з ними не можна поспілкуватись заради збагачення історичної правди?

Але, виявляється, що всі матеріали і всі імена оприлюднять аж через 75 років! Аби не завдати моральної шкоди їхнім дітям, онукам... Виходить, що про моральну шкоду родичів тих, кого заморили голодом, вислали до Сибіру, можна й не згадувати?

Але це сьогоднішніх можновладців не обходить. Їм без різниці що використовувати для своїх цілей: чи завзято хреститися вчорашньому гонителю віруючих, чи «перейматися» Голодомором вчорашньому україноненависнику, який, втім, таким і лишився...