Очолював культурно-просвітницьку Фундацію імені Давида Бурлюка, а також у рамках державної програми «Повернені імена» займався дослідництвом духовних здобутків української діаспори. Ми постійно обмінювались з ним матеріалами з історичного краєзнавства. Серед інших він надіслав, зокрема, книгу проживаючого в США нащадка путивльського воєводи Івана Івановича Лобанова-Ростовського, який у січні 1662 року не тільки відстояв Путивль, але й відкинув татарів так, що вони не відважились йти далі. З цього приводу з Москви до Путивля прибув князь Волконський, щоб від царського імені «спрашивать князя Лобанова о его здоровье» – такою була в ті часи одна з найвищих нагород. І ось О. М. Капітоненко в Путивлі.
– Олександре Максимовичу, розкажіть, будь ласка, про себе.– Народився в Бурині в 1951 році. Після закінчення школи працював на Буринській міжрайбазі, служив у Середньоазіатському прикордонному окрузі на злуці кордонів Ірану і Афганістану.
Звільнившись у запас, повернувся до рідного міста, працював машиністом холодильних установок, навчався на факультеті іноземних мов в Сумському педінституті, вчителював у Вознесенській сільській школі, потім працював експертом у Кабміні автономної республіки Крим.
– Що підштовхнуло до занять краєзнавством?– Ще в школі захопився географією, брав участь в республіканській олімпіаді з цього найцікавішого предмету. Мати, коли служив в армії, надсилала вирізки із місцевих газет. Коли став дорослим, зацікавився своїми родовими коренями... До речі, моя нині покійна бабуся була із Шулешева Путивльського району, дівоче прізвище у неї Ковальова. Так що, і з Путивльським краєм у мене є зв’язки. І, знаходячись далеко від Сумщини, ніколи не забував про свою малу батьківщину, збирав краєзнавчу літературу.
– Які проблеми знаходяться в полі зору Фундації імені Давида Бурлюка?
– Дослідництво та пропаганда його творчого спадку. 22 липня 2007 року будемо відмічати 125-річчя з дня його народження. Довгий час про цю талановиту людину не було ніяких згадок.
БУРЛЮК ДАВИД ДАВИДОВИЧ
(1882, хутір Семиротівщина, Лебединського району – 1967, Лонг-Айленд, США)
Поет-футурист, художник, один з основоположників українського й російського футуризму, теоретик і пропагандист нового мистецтва.
Його брати – Володимир і Микола й сестра Людмила пізніше також взяли участь у футуристичному русі. В 1894-98 Давид учиться в Сумській, Тамбовській й Тверській гімназіях. Учасник і організатор численних художніх виставок авангардного мистецтва, в 1920 році виїхав у Японію, з 1922 – у США, видавав у Брукліні журнал «Color and Rhyme» (1930-1966). Помер в Америці.
Батько Давида вихідець із «купців-козаків», з 1885 року, продавши хутір, обіймав посаду керуючого в ряді маєтків Харківської, Курської, Тверскої, Московської, Херсонської губерній. Мати вроджена Л.І. Міхневич, сестра фейлетоніста В.І. Міхневича.
Одним словом, мене зацікавила ця особистість, я познайомився з проживаючою в Канаді донькою молодшого сина Давида Давидовича – Мері Бурлюк-Холт, яка подарувала нам дуже багато матеріалів про життя і творчість свого діда і пообіцяла передати в Україну частину його живописних і графічних робіт при умові, якщо на Сумщині буде створено меморіальний музей імені Бурлюка. З цього приводу я звертався до міністра культури України, до начальника обласного управління культури Василя Миколайовича Деркача. Останній викликав директора Сумського обласного краєзнавчого музею Владислава Сергійовича Терентьєва – той запропонував створити експозицію Давида Бурлюка в Лебединському краєзнавчому музеї, що, звісно, нас не влаштовує. До цієї справи підключився й народний депутат України Леонід Михайлович Мордовець – земляк Д.Д. Бурлюка і озвучив цю ідею з трибуни Верховної Ради. Музей передбачається створити в Сумах в будинку класичної гімназії по вулиці Дзержинського, в якій свого часу навчався юний Давид. Приїжджав із США меценат Моргай Вильямс, оглядів будинок і схвалив його. Зараз ми ведемо переговори з адміністрацією школи.
– Наш земляк, поет-футурист Іван Олександрович Аксьонов був особисто знайомий з Давидом Давидовичем Бурлюком і брав разом з ним участь в диспутах. – Ми знаємо про це і досліджуємо історичні матеріали.
– Чув, що ви зацікавились літописним містом Зартий?
– В історичній літературі наштовхнувся на проблему локалізації міста Зартий. Пошуки його давно не дають спокою історикам України і Росії, внаслідок чого висуваються версії щодо його розміщення то на українських, то на російських землях. Однак відомий московський археолог Юрій Юрійович Моргунов твердо переконаний, що Зартий – це городище в урочищі Валки на окраїні села Миколаївка Буринського району. Сьогодні його версію вважають як найбільш вірогідну, бо, починаючи з 1972 року, вчений очолював Посульську археологічну експедицію, яка плідно дослідила літописні міста Сумщини. На думку вченого, більша площа захищеної оборонними стінами території (140 метрів в діаметрі), міць культурного прошарку, наявність різ-них знахідок періоду Х-ХI віків і значні розміри відкритих поселень відповідають складеному археологічному висновку про літописний пункт. У відповідності з висновком вченого, городище в Миколаївці сьогодні – це єдина пам’ятка, яка від-повідає всім вимогам її ототожнення з літописним містом Зартий.
– Далеко Миколаївка від Бурині?
– Кілометрів вісімнадцять-двадцять.
– Говорять, ви працюєте над книгою «Зруйновані храми Буринщини»...
– Разом з художником Миколою Михайловичем Бондаренком, за під-тримки української діаспори в Канаді, розробляємо цей проект. А взагалі, слід зазначити, що дореволюційний період Буринщини досліджено слабо. Були нещодавно в селі Леонтіївка Слобідської сільради – там знаходився маєток колишнього царського дипломата В.В. Муравйова-Апостола. Садиба зруйнована, а парк ще зберігся, хоча і в занедбаному стані. Розшукали онуків В.В. Муравйова-Апостола в США і Швейцарії...
– Деякі землі в Буринському районі належали колись путивльским князям Баратинським...
– Відомо, що князь Олександр Володимирович Барятинський хотів в Нечаївці збудувати церкву. У мене є проект цього красивого храму. Проте, щось завадило здійсненню цих намірів, можливо, пролетарська революція. Таке життя...
