Його проект давно розроблений і багато разів мінявся, однак жодного разу не був затверджений парламентом: занадто вже багато в ньому «незрозумілостей». Тому ми продовжуємо жити відповідно до Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року!
Правда, зі змінами й доповненнями, прийнятими з 90-х і до сьогоднішнього дня. Чи то на щастя, чи то на жаль, зміни практично не торкнулися питань операцій з нерухомістю, у якій зареєстрований (або є співвласником) неповнолітній. Докладніше про підводні камені «житлових угод під наглядом малят» (у тому числі й на підставі Сімейного кодексу України) ми й розповімо сьогодні.
Права дитини на житло ї
Насамперед потрібно знати, що відповідно до законодавства батьки й діти (ті, що проживають разом) можуть бути самостійними власниками житла. Однак при вирішенні спорів між батьками й малолітніми (до 14 років) і неповнолітніми (до 18 років) дітьми, які проживають разом, уважається, що житло є власністю батьків, якщо інше не встановлене судом.
Однак житло, отримане батьками й дітьми за рахунок їхньої спільної праці або загальних грошей, належить їм на правах загальної спільної власності. Тобто, якщо неповнолітній сам заробив частину грошей на придбання квартири (наприклад, знявся в художньому фільмі й одержав гонорар), частина житла належить саме йому й батьки не можуть розпоряджатися його часткою без його відання й згоди. До того ж відповідно до Сімейного кодексу батьки зобов’язані передавати в користування дитини майно, що повинне забезпечити його нормальне виховання й розвиток.
Поки дитина не досягла повноліття, батьки вправі управляти його майном, однак зобов’язані при цьому враховувати його потреби й інтереси, якщо він у стані їх самостійно визначити.
Що можна й що не можна батькам
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки й піклування (ООП) підписувати будь-які договори, що стосуються майнових прав дитини й такі, що підлягають нотаріальному посвідченню або держреєстрації. Простіше кажучи, тато не зможе продати квартиру, де зареєстрована ще й мама з малолітньою дитиною, без згоди ООП. Крім того, у законі говориться, що ні батько, ні матір не мають права відмовлятися від майнових прав дитини.
З іншого боку, батьки можуть дати дозвіл дитині продати свою частину житла (або брати участь у загальному продажу) теж винятково після узгодження з ООП. При цьому орган опіки й піклування дає добро на угоду лише в тому випадку, якщо гарантується право дитини на житло (наприклад, якщо батько надасть договір купівлі-продажу іншої квартири, у якій неповнолітній також буде володіти часткою у праві власності).
Один з батьків не може укладати договори із продажу житла, що належить дитині, без письмового нотаріально завіреної згоди другого батька (крім випадків, коли родина більше шести місяців не живе разом). Суперечки між батьками щодо управління житлом, що належить дитині, можуть вирішуватися як ООП, так і судом.
Важливо!
Після припинення управління майном дитини (наприклад, коли він став повнолітнім) батьки зобов’язані повернути йому житло, яким вони управляли, а також доходи, отримані від нього (наприклад, прибуток з оренди).
Загляньте в опікунську раду
Згода ООП на угоду необхідна, якщо у квартирі зареєстровані за місцем проживання діти, що залишилися без батьківського піклування.
Для визнання дитини такою, що живе «без догляду» зовсім не обов’язково, щоб батько з матір’ю були позбавлені батьківських прав. Відповідно до Сімейного кодексу діти можуть уважатися такими, що залишились без піклування, якщо батьки важко хворі або довгостроково відсутні, ухиляються від виконання обов’язків, а також у деяких інших випадках. При наявності цих умов можна звертатися в місцеві органи опіки й піклування із проханням прийняти дітей під спостереження.
Тому якщо «благонадійність» і свідомість батьків-продавців викликають у вас сумніви, бажано поцікавитися в місцевій опікунській раді: чи не значаться там під спостереженням діти хазяїв квартири? Якщо так, то угода, укладена без згоди ООП, згодом може бути оскаржена в інтересах неповнолітніх.
Будь у курсі
Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III
Стаття 18. Право дитини на житло
Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних і побутових умовах, які не завдають шкоди його фізичному й розумовому розвитку.
Діти – члени родини наймача або власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні із власником або наймачем.
Органи опіки й піклування (ООП) зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням батьками або особами, які їх заміняють, майнових і житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень і купівлі нового житла.
Тато з мамою розлучаються – де маленькому жити?
У випадку припинення сімейних відносин, зокрема при розлученні чоловіка й жінки, колишні члени родини втрачають право користування житлоплощею у двох випадках:
якщо самі не є власниками житла (квартира приватизована до весілля на одного);
якщо квартира була куплена одним із подружжя до весілля.
У всіх інших випадках пам’ятайте, що доти, поки екс-чоловік-власник не продасть це житло або не зробить відчуження по іншій угоді (дарування, міна, рента й інше), колишня «друга половина» збереже право проживання в такій квартирі. Тому що за законом право на користування житлоплощею після припинення сімейних відносин зберігається в осіб, які мали рівні з нинішнім власником права на житло в момент приватизації.
Таким чином, мамі й татові з дитиною після розлучення прийдеться жити разом. Але як тільки власник вирішить продати або обміняти квартиру, колишній «другій половині» прийдеться збирати речі. Причому дитина може залишитися з тим, у кого є житло – ООП або суд у таких випадках приймає рішення, виходячи з потреб дитини в нормальних умовах розвитку. При цьому у «вигнаного» колишнього члена родини зберігаються ті ж права на дитину, що й в «другої половинки», плюс йому ще доведеться виплачувати аліменти.
Однак всіх цих неприємностей можна уникнути, якщо чоловік і жінка при розлученні зможуть домовитися. Втім, якщо квартира належить лише одному з них, таке буває, на жаль, украй рідко. Доля дитини в таких випадках в основному залежить від органу опіки й піклування або суду.
Це стане у нагоді!
Одне з поширених порушень – ігнорування прав неповнолітніх мешканців у ході приватизації квартири. Якщо діти не були включені в число власників, то згодом угоди з «несправедливо» приватизованою квартирою можуть бути оскаржені. Щоб застрахуватися від визнання угоди недійсною, ріелтори радять батькам-продавцям включати дитину в число власників нової квартири, що купується. У такому випадку питання про обмеження його інтересів у ході приватизації колишнього житла втрачає актуальність.
Олексій Степанов