Олексій ЛЕНСЬКИЙ
За часів царювання Катерини ІІ (1762-1796 роки) в Сумах були відновлені оборонні споруди в районі вулиць Казарменної (зараз Огарьова) і Перекопської, залишки яких прослідковуються і сьогодні (спуск до міського парку біля будівлі обласної прокуратури). За оборонними спорудами, валом і ровом почав формуватися новий посад, основу якого склали продовження вулиць Лебединської (Кірова), Петропавлівської і Шишкарівської.
У кінці 18-го сторіччя померлих стали ховати за межою цього посаду – так утворилось Петропавлівське кладовище. Його розширенню сприяло те, що інше велике міське кладовище на Привокзальній площі було закрите у зв’язку з будівництвом залізничного вокзалу. Будівництво розпочали під впливом І.Г. Харитоненка, який примусив земство звернутися з проханням до харківського губернатора про зміну проекту залізниці, яка згідно з планом на відрізку між Торопилівкою та Нижньою Сироваткою мала проходити десь в районі Кадетського корпусу. Харитоненку ж було вигідно, аби залізниця пролягла біля його цукрового заводу.
Отже, з огляду на будівництво на Привокзальній площі, багаті містяни перенесли прах своїх рідних на Петропавлівський цвинтар, а хто побідніше і мешкав в районі Нового міста, зробили перепоховання або на Лучанському кладовищі, або на Новомістенському, від якого сьогодні лишилось кілька могил. Петропавлівське ж кладовище тим часом ставало центральним. Остаточно цей статус за ним закріпився після поховання там Івана Герасимовича Харитоненка та Дмитра Івановича Суханова – відомих промисловців, а також колишніх міських голів Сум.
Між кладовищем та посадом, що розширився від оборонних укріплень, утворилось вільне місце, яке з боку посаду закінчувалось сінним складом. А вже за ним Порфирій Гриненко побудував винокурний завод (сьогодні – лікеро-горілчаний) і поруч було зведено державний склад спирту № 7. На складі проводилася очистка спирту-сирцю через вугільні фільтри, який потім використовувався для виробниц-тва горілки. Поставлялася горілка в торгові лавки під державною монополією.
Решта вільного місця являла собою вигін, який використовувався для заготівлі сіна для коней військових частин та міських закладів. На цьому вигоні косити містянам для приватних потреб заборонялося. До речі, у газеті «Сумський вісник» є інформація про затримання громадян, які робили такі покоси.
З початком двадцятого століття вигін дедалі більше набуває ознак площі: забудова ведеться з усіх боків; тут зупиняються перед церквою хресні ходи; 1905 року проходять маніфестації... Врешті, саме тут 1912 року святкується 100-річчя Бородинської битви, коли було споруджено «естраду», на якій учні місцевих навчальних закладів давали концерти та театральні міні-вистави.
Уміщала в собі Петропавлівська площа і стадіон (тепер тут – комплекс споруд машинобудівного коледжу), який проіснував аж до 1941 року – початку Великої Вітчизняної війни.
