Тільки через самостійність у сплаті податків ми зробимо своє життя комфортним

Модель стягнення  податків із заробітної плати Працівників дісталася нам у спадок від радянської влади, за якої платником податків із заробітної плати Працівників однозначно був Роботодавець, а не безпосередньо Працівник.

Такий спосіб стягнення податків із заробітної плати Працівників у нашій державі закріплено на законодавчому рівні.

Платник податків: він є але його... немає

Дивлячись на чинну систему стягнення податків із заробітної плати Працівників, можна сказати, що платник податків нібито і є, але водночас його немає. На практиці склалася ситуація, за якої податок із заробітної плати Працівників вираховує бухгалтерія Роботодавця, яка видає заробітну плату. Таким чином, Працівник, який отримує заробітну плату, фактично є пасивним платником податку з його заробітної плати, а отже, погодьтесь, не зовсім платником. З іншої сторони, бухгалтерія Роботодавця, яка видала своєму Працівнику заробітну плату, теж певною мірою підходить під визначення «платник податку», тому що саме бухгалтери здійснюють відповідні від-рахування, заповнюють бланки, звітують перед відповідними податковими органами і таке інше. Відтак, само собою виникає запитання: хто ж має сплачувати податок із заробітної плати у прямому розумінні сплачування? Якщо слідувати еконо-мічній логіці, то відповідь, мабуть, напрошується сама: платити має той, хто одержав доход (заробітну плату). Сьогоднішня ж практика у цьому питанні, коли за своїх Працівників платять податок Роботодавці різних форм власності, суперечить не лише економічній логіці, а й здоровому глузду, адже Роботодавці мають виконувати свої виробничі завдання, переслідуючи основну економічну і соціальну мету – одержання прибутку. Ніхто, напевно, з читачів не заперечить, що економісти і бухгалтери (як решта фахівців) мають, по-перше, займатись прямими своїми професійними обов’язками, по-друге, решту робочого часу, (якщо такий з’являється), присвячувати підвищенню свого професійного рівня, а вони тим часом змушені величезну кількість часу витрачати не за прямим  своїм призначенням, а на «обслуговування» сплати податків своїх Працівників, що є за своєю суттю невластивими, чужими виробництву функціями. Державна влада, законодавчо затвердивши такий стан речей, фактично експлуатує бухгалтерії та керівництво підприємств, інших юридичних осіб. За природною логікою за цю роботу податкові служби або Працівники, що одержують зарплату, Роботодавцю мали б ще платити. А як по-іншому? Адже доход одержує Працівник, а сплачує за неї податок Роботодавець, виконуючи тим самим фактично послугу. За діючої системи стягнення податків із заробітної плати Роботодавець, як правило, змушений приймати на роботу зайвого бухгалтера, щоб здійснювати зазначені відрахування, тим самим збільшуючи собі затратну частину.

У той час, коли у цій сфері поставлено у нас майже все з ніг на голову, з вуст державних чиновників та парламентарів безупинно чуємо слова про виховання свідомого платника податків. Але як його виховаєш, коли пересічний громадянин не володіє необхідною для нього інформацією у повному обсязі? Більше того, він навіть не бачить потреби у цій інформації, бо за нього хтось щось платить, перед кимось звітує...
 
Отже Працівник, все-таки, не є безпосереднім платником податків з власних доходів. Погодьтеся, цікава ситуація вимальовується. У зв’язку з цим, щоб у подальшому уникнути невизначеності (а по суті – лицемірства) у цій сфері та виховати свідомого платника податків, нам необхідно перейняти вреш-ті-решт світовий досвід провідних країн світу з метою виховання справжнього платника податків, який має цікавитись як своїми доходами, так і тим, як ці доходи оподатковує держава і як цими податками розпоряджається. У противному разі всі найняті працівники й далі залишатимуться в ролі сліпих кошенят.

Заробітна плата та податки

Безумовно є очевидним те, що за сьогоднішньої системи стягнення податків із заробітної плати Працівників, коли фактичним платником цих податків є Роботодавець, державі зручно вести контроль за сплатою відповідних податків, тому що у неї є низка важелів впливу (так би мовити, способів заохочення – штрафних санкцій) щодо Роботодавця, на якого покладено обов’язок сплачувати податкок із заробітної плати його Працівників.

Але наскільки така зручність для держави стягувати податки із заробітної плати здатна виховати платника податків, а також вивести колосальні суми фінансів із тіні?

Давайте на все це подивимось безпосередньо очима Працівника.

Більшість Працівників в принципі задоволені таким станом речей, коли за них сплачує їхні податки Роботодавець. Можна сказати, що тут держава полегшує життя Працівникам, перенісши тягар сплати податків із їхньої заробітної плати на Роботодавця. З цим у певній мірі важко не погодитись. Адже держава, таким чином знімає з Працівників ще низку питань, якими вони, на відміну від громадян заможних країн, не звикли цікавитись. Більше того: наш Працівник виходить з того, що сплата податків із його заробітної плати – це обов’язок Роботодавця (так, до речі, про це сказано у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Працівника турбує більше, скільки роботодавець заплатить йому «на руки». І це – правильно. З одного боку. З іншого ж боку, те, що Працівник одержує «на руки», насправді є менше, ніж Роботодавець оцінює роботу Працівника, призначаючи йому посадовий оклад.

Для того, щоб Працівник отримував «на руки» заробітну плату у розмірі, скажімо, однієї тисячі гривень, Роботодавцю необхідно поставити йому посадовий оклад, який значно перевищує зазначену суму. Це пов’язано з тим, що заробітна плата у розмірі одна тисяча гривень «на руки» видається Працівнику після того як Роботодавець, виконавши свій обов’язок «податкового агента», вирахує із заробітної плати Працівника всі податки, а це означає, що Працівник заробляє значно більше ніж отримує «на руки».

Як правило, коли Роботодавець є платником податків на загальній системі оподаткування, то із заробітної плати Працівника, висловлюючись бухгалтерською термінологією, стягуються податки знизу та зверху. «Знизу» означає відрахування з суми посадового окладу, а «зверху» означає нарахування на суму посадового окладу. Тож давайте розглянемо, які саме податки Працівник сплачує із своєї заробітної плати.

Отже, податки, які стягуються «знизу» заробітної плати Працівника: 2% – у пенсійний фонд, 1% – у фонд зайнятості, 15% – податок на доходи фізичних осіб. Загальна сума сплачуваних податків «знизу» заробітної плати становить 18 відсотків посадового окладу.

Податки, які нараховуються «зверху» заробітної плати Працівника: 33,2% – пенсійний фонд, 1,5% – фонд тимчасової непрацездатності, 1,3% – фонд із безробіття, від 0,8% до 2,4% – фонд нещасних випадків на виробництві (для здійснення подальших розрахунків з цього податку користуватимемось цифрою у розмірі 1%). Загальна сума сплачуваних податків «зверху» заробітної плати становить: 37%. І всі вони лягають на фонд оплати праці підприємства. Тобто, сплата цих відсотків – за рахунок Роботодавця.

Підсумувавши отримані загальні цифри податків «знизу» (18%) та «зверху» (37%), отримуємо ні багато-ні мало – 55%.

Виходить, що для того щоб Працівник отримав на руки заробітну плату у розмірі одна тисяча гривень, Роботодавець має нарахувати всі зароблені гроші з податками та зборами на 55% більше цієї суми, а це – 671 гривня. От тільки одна біда: цих грошей Працівник не бачить, тому що Роботодавець змушений перерахувати їх у вигляді податків та зборів. Це замість того, щоб віддати зароблене Працівнику.

Плюс та мінуси чинної системи оподаткування заробітної плати

Єдиним плюсом для Працівника є те, що держава звільняє його від відповідальності за особисту, безпосередню сплату ним податків із заробітної плати, переклавши цей обов’язок на Роботодавця. Однак і відповідні державні органи тут полегшують собі життя. Адже контролювати тільки роботодавців набагато безпроблемніше, ніж слідкувати за сплатою податків громадянами. Отже, переваги такого підходу для державних органів є зрозумілими. Але наскільки цей «плюс» є перевагою для Працівника – залишається питанням, ос-кільки останній при цьому чимало втрачає.

Так, держава хоче, аби Працівники причину низької заробітної плати, що одержують «на руки»,  бачили в Роботодавці, замовчуючи при цьому, що значна частина посадового окладу Працівника у вигляді податків стягується на користь держави. Той факт, що із заробітної плати податки як стягуються, так і на неї нараховуються, більшість працюючих не цікавить (тим більше – розміри цих нарахувань). Це вже породило байдужість Працівників, як громадян цієї країни. Як наслідок держава може необґрунтовано збільшувати розмір податків на заробітну плату, що, до речі, і відбувається (у минулому році податок на доходи фізичних осіб становив 13%, а у цьому році – вже 15%). У будь-якій західній країни такі дії уряду спричинили б всенаціональний страйк і державні органі мусили б піти на поступки. Наш же працівник, тим часмом, своє незадоволення з приводу зменшення своєї заробітної плати покладає на Роботодавця. Тож і виходить, що державне керівництво говорить про підвищення заробітних плат та разом з тим збільшує на них тягар оподаткування, винуватими ж при цьому робить Роботодавців.

Як ми бачимо, сьогоднішня система оподаткування заробітної плати в Україні робить Працівника байдужим до процесів нарахування заробітної плати та відрахування з неї податків, а відтак – аполітичним у цьому питанні, що для держави з її корумпованими високопосадовцями безперечно вигідно. Вони через непоінформованість, а також неорганізованість найманих працівників завжди знайдуть на кого «перевести стрілки». У такий спосіб відбувається обман Працівників з боку держави. Так буде відбуватися доти, доки Працівник не буде сам особисто сплачувати податки із власної заробітної плати.

Переваги пропонованої системи оподаткування заробітної плати

Коли Працівник буде отримувати від Роботодавця «на руки» всі зароблені гроші з податками та зборами, він обов’язково стане цікавитися і знатиме реальні суми податків, що стягуються з його заробітної плати, а також нараховуються на фонд оплати праці його підприємства. Оскільки йому доведеться із отриманої заробітної плати у розмірі півтори тисячі гривень дещо більше однієї третини сплатити податків, після чого у нього залишиться приблизно одна тисяча гривень. І якщо держава надумає під приводом збільшення заробітних плат збільшити податкове навантаження на ту ж таки заробітну плату, то Працівник точно знатиме, що Роботодавець ні в чому не винуватий, бо він як платив Працівнику півтори тисячі гривень, так і платить.

Тому тільки така система спроможна сформувати свідомого Працівника – платника податку зі своє заробітної плати, який буде обізнаним у цьому питанні та політично активним з цього приводу. Така позиція – шлях до власного добробуту, шлях до виходу з тіні оплати праці (сумнозвісні зарплати в конвертах), шлях до наповнення державного і місцевих бюджетів, шлях до поліпшення нашого з вами життя.

Якщо держава збільшить податковий тягар на заробітну плату, то Працівник цікавитиметься у держави навіщо це збільшення потрібно, і яке тому є обґрунтування, тобто Працівник буде зацікавлений у з’ясуванні доцільності та виваженості такого кроку державних чиновників. Працівник з цього приводу ставитиме питання до по-літичних сил, за які він голосував на виборах. У такому разі відбуватиметься діалог платника податків та держави, у результаті чого остання змушена буде приймати виважені та обґрунтовані рішення у питанні оподаткування заробітних плат. А поки що їй звітувати немає перед ким, бо немає реального платника податків. А без нього і не буде громадянського суспільства, у якому не Людина – для державного чиновника, а держчиновник – для Людини і Громадянина.

Запровадження системи оподаткування заробітної плати, за якої Працівник особисто сплачуватиме свої податки, справа не з легких і потребує реформування нині чинної системи. Зрозуміло, реформування у свою чергу передбачатиме перехідний період, протягом якого як Працівник, так і Роботодавець матиме право обирати ту чи іншу систему оподаткування... У ході реформування обов’язково слід переглянути всі види податків, які стягуються із заробітної плати і сформувати з них три види, щоб Працівнику було раз і назавжди зрозуміло, як оподатковується його заробітна плата. Приміром, це мають бути такі  три податки: податок на прибуток з доходів фізичних осіб у розмірі 13%, податок до пенсійного фонду – 22% (відрахування на пенсію за віком) і податок на соціальне забезпечення у разі тимчасової непрацездатності – 5%. Ці три податки у своїй сумі мають замінити велику кількість податків, що стягуються із заробітної плати сьогодні.

Упровадження системи оподаткування заробітної плати, за якої Працівник особисто сплачуватиме свої податки – це один з кроків до Європейської держави, оскільки у такий спосіб формується (виховується) свідомий платник податків.

Якщо, до речі, згадати періодичні заклики до формулювання Української національної ідеї, то однією зі складових такої Ідеї має бути достатній (комфортний) рівень проживання у державі. А такий рівень неможливий без свідомого платника податків. Доказ цьому – рівень життя у європейських країнах.

А коли депутатам, нашим обранцям, зараз немає справи до нас через свої політичні ігрища, то початок реформуванню системи оподаткування заробітної плати, принаймні, може покласти всенародно обраний Президент України, який Конституцією України наділений відповідними владними повноваженнями. Так, він позачергово має право внести на розгляд Верховної Ради законопроекти, прийняття яких має першочергове значення для народу України. З огляду на це, закликаємо Віктора Ющенка, Президента України, дати відповідні розпорядження щодо розробки Кодексу з оподаткування доходів фізичних осіб з метою його подальшого втілення у життя.

На перший погляд пропонована система оподаткування заробітної плати Працівників від нині існуючої у кінцевому результаті нічим не відрізняється. При цьому і державний бюджет не втрачає нічого. Але за таку систему (коли працівник одержує на руки всю суму свого посадового окладу) проголосує абсолютна більшість роботодавців. Чому?

По-перше, сам працівник, одержавши на руки всю суму окладу, стане жваво цікавитись, чому у державі такі податки (тому що платитиме ці податки вже із власної кишені), а також куди і скільки ці податки і місцеві збори витрачаються; він у такому разі через власну кишеню чітко усвідомить свої людські і громадянські права, від нарешті предметно відчує себе повноправним жителем територіальної громади, яка фактично й існує на гроші своїх жителів, які вже при потребі спитати у влади про ті чи інші її дії, швидко організуються у багатотисячні мітинги, демонстрації або страйки.  Це – перевірені засоби захисту своїх прав.

По-друге, за такої системи оподаткування зарплати роботодавець вже не матиме потреби видавати обіцяний обсяг зарплати в конвертах. Таким чином, мільярди коштів по всій Україні вийдуть із тіні, потраплять у бюджети всіх рівнів, знизиться рівень корупції серед державних службовців.

По-третє, тому що бухгалтерії підприємств звіль-няться від непотрібної для підприємства роботи щодо обслуговування своїх працівників у частині оподаткування їхньої зарплати і звітності по ній перед податковою. У цьому разі бухгалтерія буде зобов’язана лише надати інформацію до податкової про те, що певний працівник одержав певного числа певну суму зарплати.

Крім того, давайте згадаємо таке завжди актуальне для кожного громадянина питання як реформування пенсійної системи (адже кожен раніше чи пізніше стає пенсіонером). 
Так, за нині існуючої системи оподаткування заробітної плати мають місце у нашому з вами житті випадки, коли під-приємство банкрутує, і через відсутність у нього коштів, не може сплатити пенсійному фонду податки та збори, які нараховані на заробітні плати Працівників, і як наслідок маємо ситуацію, за якої підприємство-банкрут через свою неплатоспроможність ліквідується. При цьому обов’язкові податки і збори до пенсійного фонду не перераховуються, і Працівнику через неплатоспроможність ліквідованого підприємства не зараховується трудовий стаж, тому що ліквідоване підприємство не сплатило за Працівника пенсійному фонду необхідні кошти. Працівник опиняється, як часто у нас стається, без вини винуватим.

У разі ж, коли Працівник самостійно (без посередників, які можуть збанкрутувати, зникнути тощо) сплачуватиме податок у Пенсійний фонд, свою пенсію він стовідсотково одержуватиме у повному обсязі.        

Олександр САХНО,
голова Сумської
обласної організації
Республіканської
Християнської партії

Артур ФЕДОРЧЕНКО,
юрист,

Юрій МАЦЬКО,
журналіст