№ 12(69):

Кому паску, а кому й куліч

Кухня

Майже за тиждень – Великдень

Паска – український Великодній хліб.

Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов’язково одну велику – для всіх. Прикрашають її візерунками з тіста – подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. І в цьому український великодній хліб суттєво відрізняється від російського «куліча» – не оздобленого візерунками, а просто залитого збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим «пшоном».


Кому паску, а кому й кулічДля випікання пасок є спеціальні форми – керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тісто і дають «підійти». Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску і виймають її з печі з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері і не брязкотів посуд.

Паски печуть у Страсну п’ятницю. Як тільки господині посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду – «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи (захворювання шкіри). Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали борошна та яєць і місили тісто. В тісто клали імбир: жовтий і білий; жовтий – для «краси», а білий – для «духу». Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і «шишки». На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце – «щоб паски посходили». Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білої пшеничного борошна і тільки один раз на рік – на Великдень.

Готовність паски перевіряють, обережно встромивши в неї тоненьку трісочку: якщо вона суха – паска готова. Аби верх паски не підгорів, можна (коли він достатньо підрум’яниться) покласти на нього змочений у воді кружечок паперу.

Поки паска не посвячена, їсти її не можна – гріх! Навіть господині, коли вона витягне з печі паски, не вільно розламати ні однієї з них, щоб покуштувати, – це було б грубе порушення традиції.

В Західній Україні щодо печення паски існує такий звичай: «В п’ятницю над вечором розчиняють тісто на паску. В суботу рано саджає ґаздиня до печі з того тіста паляницю. Коли вже спечеться, виймає, всі в хижі кусають по кусникові; як прийде хто чужий до хижі, дають коштувати, а навіть до сусідів несуть. Відтак саджає ґазда на широкій лопаті, нароком під паску зладженій, паску до печі, а також пасчину посестру, робить лопатою хрест на повалі, а далі злегка ударює нею кожного челядника по голові і йде до стайні й ударяє кожну худобину».

В Галичині та в Закарпатті паски печуть переважно у вигляді круглого хліба з спеціальним орнаментом зверху: жайворонок у традиційному вигляді, з складеними «вось-міркою» крильми, мотив колоса, «баранячі ріжки» та квіти.

В Росії «паска» (або «пасха») – це домашній сир з вершками або сметаною, який спресовують у вигляді усіченої піраміди. Церковно-слов’янською вона називається «млеко огустевше». На обопільних боках зображується хрест та букви «ХВ», що означає «Христос Воскрес». Такі паски бувають прості й заварні.