Насправді ж, ці керівники абсолютно нещирі у словах про турботу за простий люд. Їхнє головне завдання – забезпечити собі депутатські крісла у ВР та міністерські посади. А забезпечувати це їм вже скільки років підряд допомагає та сама віра частини виборців у ті самі гасла про «турботу», а також – про «боротьбу» комуністів чи соціалістами з олігархами.
Ну, щодо ненависті цих вождів до олігархів, то вона має доволі екзотичну форму: вони продаються тим самим олігархам, входять з ними в коаліції... Тут, зрозуміло, правлять великі гроші, і коментарів щодо продажності вождів трудового народу вже маємо досить і в газетах, і по телебаченню.
Однак, нарешті прийшов час прокоментувати їхню так звану любов до простого українця. І приводом до цього коментаря став один із чильників Соціалістичної партії, лідер фракції СПУ у Верховній Раді Іван Бокий.
У цього «товариша» з приводу реакції на березневі багатотисячні мітинги «Народної самооборони» Юрія Луценка з язика зірвалось буквально таке:
«Хто такий Луценко для нас? Та він ніхто, і фамілія його ніяк, він не політичний лідер, він не міністр як політична фігура, не депутат як політична фігура, він ніхто, звичайна людина, як мільйони інших».
Ці слова, власне, і характеризують суть соціалізму радянського типу: зневага до простої людини з її правами та свободами. Для соціалістів, таким чином, людина тільки тоді становить якусь цінність, коли вона – міністр, депутат...
Цей соціаліст, мабуть, і не вторпав що ляпнув. Бо це йшло у нього, як кажуть, від душі. У свою чергу за таку «душевність» маємо йому й подякувати: він розкрив очі громадянам України на те, ким насправді керівні соціалісти вважають простий народ України. Ми для них – ніщо, і звати нас ніяк, ми – електорат, голосами якого набуваються депутатські й міністерські крісла.
І далі будемо вірити цим лицемірам, сподіваючись від них на захист своїх людських та громадянських прав?
