№ 16(73):

Сумщина в роки німецької окупації

Історія і культура

Вибрані місця із книги Олексія ЛЕНСЬКОГО яка готується до друку

Продовження теми. Початок, читайте, будь ласка, в попередньому номері

Погортаємо сторінки газет часів окупації. Почнемо з газети «Сумський  вісник».
   Газета випускалась відділом освіти і пропаганди міської управи. Радянська влада називається тут «жидівсько-більшовицькою», замість вождя Сталіна, тепер вождь – Гітлер. Весь інший стиль публікацій збережений з радянських часів. Редактор газети має прізвище Свободний.


   Перший номер газети вийшов через 9 днів після окупації Сум (19 жовтня 1941 року) українською мовою. У ньому розповідалось, які завдання ставить міська управа у відновленні життя в місті. 

   З огляду на це міська управа звертається із закликом до населення всіляко допомагати встановленню нового порядку.

   Відновлюється свобода приватної торгівлі всіма видами товарів і продуктів, різні кустарні  промисли, голярні, їдальні, ресторани тощо.

   Вільна торгівля огранізовується самим населенням. Спекуляція суворо забороняється.  Відновлюється повна свобода релігії. В неділю відновлюється церковна служба в 1941 рік. Німці встановлюють нові порядкиІллінській церкві.

   Радянські гроші  пребувають в обігу нарівні з рейхсмаркою за курсом 1 марка = 10 крб.

   Подібна інформація друкувалася і в інших окупаційних газетах.

   З 1 квітня 1942 року на окупованій території діяло Тимчасове положення про  квартирну платню. У банки вносили плату за житло. Всі квартири були поділені на категорії, за якими встановлювався розмір квартплати. За житло з опаленням, водогоном, електрикою встановлювалася плата 1 крб. 20 коп. за квадратний метр. За підвальні помешкання і ті, що потребували ремонту, плата була 30 коп. Великим родинам надавалась знижка. Кухні, передпокої, ванні кімнати, туалети не оплачувалися. 

   За несвоєчасну сплату нараховувалася піня в розмірі 0,1 % за кожен день прострочки. За несплату протягом двох місяців кварторонаймач підлягав виселенню в судовому порядку. При Сумській міській управі почало діяти 17 контор домоуправлінь.
 
   Усі підприємства, торговельні установи були зобов’язані здавати свої  щоденні виручки в банк на свої рахунки. За невиконання цієї постанови  винні жорстко каралися. Все, що було викрадене людьми в період безвладдя  з магазинів, баз, вимагалось повернути. 

   На всіх промислових підприємствах був встановлений восьмигодинний робочий день. Головним наглядачем над підприємством був німецький керівник. З українського боку призначався управляючий виробництвом, допомогав йому виробничий староста, який був ніби посередником між  керівником підприємства і штатом трудівників. 

   Відкрили шкіряний завод, ковбасне, лісообробне виробництво. Запустили молокозавод і приймали молоко від населення за ціною 1 крб. за літр, але заборонили збирати з молока вершки. Повертали сироватку по 15 коп. за літр. Німці стимулювали розвиток свинарства, вимагали господарського ставлення до реманенту та машин. Були відбудовані заготівельні пункти.

   Почалось здавання хліба. Найбільше того року здала В. Чернеччина – 20 тонн, М. Вільми, Терешківка, Парне. 

   Планували відкрити театр, симфонічний і духовий оркестр, українську капелу. 

   У Сумах відкрились 10 їдалень і одне кафе, де харчувались по талонах. Безробітні могли отримати роботу на один день з оплатою 10 крб. 

   4 листопада зареєстрували перший шлюб. 

 Пропагандистський плакат часів ВВВ  У 13 номері газети надрукована об’ява: «Всі жиди міста Суми: чоловіки, жінки, діти повинні протягом 24 годин з’явитися в управління міліції для 
реєстрації... Всі повинні носити зірку… Комендант міста Дальмаєр». Відкрилась станція швидкої допомоги. Відновили роботу на заводі «Фрунзе»: у зруйнованому цеху центрифуг запустили котельний цех, а в колишньому котельному зробили кузню. Відновив роботу завод сільськогосподарських машин. Відкрилась сумська філія «Укрінбанку». 

   Без коментарів наводжу витяг із газетного матеріалу за 18 грудня 1941 року: «В міському житлоуправлінні людно. Сюди прийшло багато громадян, щоб одержати ордер на квартиру. Серед присутніх такі, які роками чекали при більшовиках на кімнату і не могли діждатися. Після вступу німців житлове управління при міській управі видало 1200 ордерів на квартири. Ще буде 50 відремонтовано по Новомістенській, Троїцькій, Засумській. Ремонтується центральне опалення, водогін, каналізація...».

   17 грудня на пленумі Сумської міської управи головою облспоживспілки затвердили Петрова І.П., зав. промвідділом Попова Г.М., зав. торгвідділом Стеценка М.І., зав. оргвідділом Мільченка, зав. заготвідділом Сукача. До спілки промисловців увійшли: Яременко, Абрамов, Пінчук. Головою міської управи був Корнієнко І.П.

   Німцями було запроваджено 12 різних податків, але поступово.

   Був ліквідований  житловий податок і культурно-побутовий, як «жидівсько-більшовицький». У березні 1942 року введуть податок на будівлі, а також земельну ренту. Не стягувався прибутковий податок із селян, бо з них брали єдиний сільськогосподарський податок. Щоправда, пізні-ше прибутковий з селян стягуватимуть, але оподатковувати почнуть тільки з прибутку 200 карбованців. Гроші, зібрані, місцевими податками залишались 50% на потреби самій  місцевій громаді.

   Існувала Сумська торфоспілка і шкіряно-взуттєве Товариство. Працювала монтажно-будівельна контора, а  у «Водомонтажбуді» можна було замовити свердловину. Меблева фабрика приймала замовлення від населення. Діє Сумський механічний завод. 

   Працює хлібзавод і ви-пікає 14 тонн хліба на добу. Працює млин Сєрікова, а млин Басова ремонтують після його підпалу відступаючими радянськими військами. 

   По селах запускають переробку сировини. Відновив роботу млин в с. Миколаївка. Запустили олійню в цьому селі Демиденко і Басевич. Коней – 200 голів – віддали людям, а доглядати їх поставили Видиша. За радянських часів родич цього Видиша був в селі начальником пожежно-сторожової охорони. В селі М. Вільми діє млин, круподерня.

   Сповіщає газета і про те, що Савчук і Осташевський відновили виробництво  цегли.

   Запрацювала суконна фабрика в м. Сумах.

   Працював засолзавод. Директором був Артеменко. 

   По Монастирському провулку  запрацювало товариство «Сумодяг», яке шило для німців і поліцаїв одяг, також виконувало замовлення населення. Були встановлені тверді ціни на пошиття одягу. Діяла валяльно-повстяна фабрика.
 
   На Троїцькій вулиці (майстерні машинобудівного технікуму) працював ливарно-механічний завод, який виконував замовлення окупаційного командування.

   Відновив роботу Мезенівський цукровий завод з допомогою ливарно-механічної майстерні і механічного заводу. 

   Наводиться в газеті досвід старости з села Штепівки, який став керувати тим районом. Він відкрив дві лікарні: одну  в селі Марківці , а іншу  – у  Василівці. В кожному селі  була амбулаторія. Працювала в районі 21 школа, а в самій Марківці була гімназія. Діяв шкіряний завод, маслозавод, МТС. Запрацювало товариство взаємного кредитування.

   Газета не повідомила, що 20 лютого 1942 року в м. Сумах проводився  розстріл євреїв. Розстрілом керував польовий комендант Шимель та  начальник німецької поліції Вольф Штайп. Такі ж розстріли проходили в Ромнах (7 тис.), Конотопі, Кролевці, Глухові.

   У Сумах діє заборона на вільний вихід з міста. Відділ комендатури, що видає перепустки, знаходився на Троїцькій 4. (Коли 2004 року Щербань виселяв з цієї адреси Сумську ЦРЛ, щоб влаштувати собі там резиденцію, один з працівників цієї лікарні розповів, що тут під час окупації розміщалась ще й польова жандармерія. В газеті я знайшов підтвердження цій інформації). 

   Друкуються повідомлення про розстріли кого і за що. В 44-му номері  «Сумського вісника» генерал-майор, польовий комендант зменшує комендантську годину, розбирають шибеницю за добру поведінку сумчан. Міліціонер з с. Нижня Сироватка знайшов під мостом дві міни і отримав нагороду 200 крб. Два міліціонери з Краснопілля – Овсієнко і Зайцев –  спіймали двох «жидівсько-більшовицьких» шпигунів. Отримали 150 крб. Були взяті на облік комуністи (100 чоловік), а поліцаї відшукали 128  чоловік, а потім їх кількість зросла до 400 чоловік. 

   Німці приділяють велику увагу боротьбі зі спекуляцією, крадіжками, пограбуваннями. Мешканці Оболоні жалілся на часті пограбування помешкань, і міліція знайшла там ціле кубло малолітніх злочинців. 

   У газеті вживається термін «поліцай» і  термін «міліціонер». Про міліцію йде мова, коли кажуть про тих, хто слідкує за окупаційним порядком у межах міста. Також в газеті зустрічаються терміни «українська допомогова  поліція» і «українська залізнична варта». 

   Запрацювала біржа праці з 17 березня 1942 року. Всі мешканці віком від 14 до 50 років повинні там зареєструватися. 

   Молодь відправляють на роботу до Рейха. 

   Зустрічається в газеті і цікаві матеріали про корисні копалини Сумщини, зокрема про Штепівське вугілля.

   ...У пресі у 2005 році промайнули повідомлення, що на Сумщині були сформовані підрозділи, які брали участь в Сталінградській битві на боці німців. Я не зустрічав документального підтвердження, що тут конкретно були сформовані підрозділи і відправлені на Сталінград. Натомість німці формували інші підрозділи добровольців, а також проводили їхню підготовку у відповідних таборах. Вони, зокрема, повідомляли про черговий випуск таких  добровольців. 

   З розповіді тих, хто був у Сумах під час окупації,  відомо, що на Гоголівській площі, у будинку, де тепер СБУ, був якийсь військовий підрозділ німецького командування, скоріш за все – такий табір. Інші вказують на те, що цей табір розміщався на теріторії  сучасного артучилища.

   В обласному архіві є така невеличка інформаційна книжечка,  яка розповідає  про службу в добровольцях. З неї дізнаємося, що в 1942 році рядовий доброволець німецької армії отримував 325 крб., заступник начальника групи – 450 крб., начальник групи – 525 карбованців. Зарплата видавалася частинами кожні 10 днів. Через кожні півроку доброволець мав відпуску на 14 днів. Для добровольців випустили спеціальну медаль. Ті, хто  зголошувався служити, мали зареєструватися в Ортскомендантурі, яка співпрацювала з біржею праці. У разі смерті добровольця родичам виплачувалась допомога за твердим тарифом. Добровольців могли використовувати як для поповнення війська, так і на допоміжній службі.

Далі буде