СУМИ ...Найстарішими кам’яними будівлями Сумщини можна вважати Мовчанський монастир та Спасо-Преображенський собор у Путивлі, церкву Св. Миколи у Глухові.
Мабуть, інформацію про православну церкву в Олешні Охтирського р-ну, відому ще 1638 року, можна сюди теж зарахувати. Олешня відома ще як литовське місто (як бачите, не було тут так званого Дикого поля, яке прийшов заселяти той же самий Кондратьєв).
1638 року мешканці Олешні відбивають напад татар. Московський цар Олексій Михайлович віддав наказ зайняти Бобрик і Олешню. У 1647 р. згідно з домовленостями Олексія Михайловича і короля Владислава Олешня стає російською теріторією і розбудовується боярськими дітьми. Під час війни зі шведами Олешня буде спалена.
Описи Сум 70-80-х років XVII ст. свідчать про наявність у місті посаду – торговельно-ремісничої частини, яка також мала захисну огорожу. Була обнесена валом і ровом. Востаннє лагодилась і перебудовувалась ця фортеця наприкінці 1708 року у зв’язку з подіями Північної війни. Зберігся її опис, датований 1718 роком. У 1721 р. скасовано указ царя Петра І про заборону будувати з цегли у містах (крім Москви і Петербурга).
У 1732 році Суми мали 2 церкви цегляні, 6 – дерев’яних, 1 каплицю. Всередині цитаделі вал зрівняли. Місто мало також 2 кузні, 40 лавок, 6 млинів водяних, винокурень 19(!).
Дерев’яних будинків у місті Суми 1767 року було 815. Центральна частина починає забудовуватися двоповерховими будинками з цегли. Окремі споруди було зведено за проектами відомих архітекторів О.О. Паліцина та П.А. Ярославського. Розростання міста в першій половині XIX ст. засвідчує в ньому п’ять частин: Міська, Перекопська, Засумська, Холодногірська і Новомістенська. У 1837 р. налічувалося 109 вулиць і провулків.
ОХТИРКА
У середині XVIII століття Охтирка мала центральну частину з ратушею. Нараховувала 68 вулиць, провулків. У будівництві Покровського собору брав участь італійський архітектор Растреллі, а будували російські архітектори Д. Ухтомський і С. Дудинський. У будівництві частини міста брали участь Ярославський і Паліцин.
ГЛУХІВ
Формування Глухова починалось як фортеці. У XVII і XVIII ст. будувалися дерев’яні церкви: Михайлівська, Троїцька, Воскресенська. З набуттям статуса столиці Лівобережжя місто розростається, в ньому зводяться пишні храми. Після пожежі 1748 року був розроблений новий генеральний план в розробці якого взяли участь російські архітектори А. Квасов, І. Мергасов, український архітектор Мостипанов, італійський архітектор Р. Ринальді. Під керівництвом А. Квасова у Глухові споруджені палацо-паркові ансамблі – резиденції гетьмана Кирила Розумовського.
ПУТИВЛЬ Після того як місто перестало бути фортецею, почалася його активна забудова. Побудували церкви з цегли: Свято-Духівська, Благовіщенська, церква Миколи Козацького.
Забудова міста проходила хаотично. У 1784 р. затверджено план перебудови міста.
В описі Чернігівського намісництва Ромни мали 133 будинки міщан, 146 торговельних лавок,11 шинків, 2 школи, 1 притулок. Місто ділилося на 7 частин. На кошти Калнишевського збудували церкву Покрови Пресвятої Богородиці.
КОНОТОП Територія колишньої фортеці була центром міста, де розташовувалися адміністративні споруди. На кошти А. Лизогуба побудована цегляна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Околиці міста поділялися на 5 частин.
КРОЛЕВЕЦЬ
Характеристику міста залишив О. Шафонський у своєму «Кратком топографіческом описании Новгород-Северского намесничества» у 1787 році. У 1742 р. на місці старої фортеці закладено цегляний храм Різдва Пресвятої Богородиці. На початку XIX ст. Кролевець мав будинки «деревянные, одноэтажные и только в центре города покрыты тесом, а в других частях города – соломою».
Разом з архітектурою міст формувалась і садибна архітектура. Її розквіт розпочався у часи Катерини ІІ. Французський вплив, який домінував у гетьманській частині нашої області, пов’язують з часами Єлизавети і правлінням гетьмана Розумовського. Спочатку барочні архітектурні форми поширюються на Гетьманщині, а потім захоплюють всю теріторію теперішньої Сумщини. Саме місцеве панство остаточно пориває з попередніми традиціями і беруть за зразки столичні архітектурні тенденції. Поміщики стали будувати палаци, перед якими влаштовувалися широкі парадні двори, оздоблені красивими флігелями, великі кам’яні або цегляні ворота; біля палацу формувався парк, в якому були альтанки з куполами, розміщалися садибні театри.
Поміщики тих часів (у тому числі місцеві) опікувалися домашніми оркестрами з кріпаків, виписували музикантів з-за закордону. Приміром, в архіві Кондратьєва збереглося листування з віртуозом Францем Блюмом.
За свідченням Ярославського «в Хотени часто играли музыки: скрипичная, духовая, а иногда роговая, доставшиеся Камбурлею от Попова, правителя канцелярии светлейшего князя Потемкина Таврического. Сверх того певческая, в которой были две девицы певавшие арии».
У селі Юнаківка в садибі князя Голіцина теж існував театр. У виставах брали участь не тільки кріпаки, а й відомий на той час князь П. Мещерський. На вистави приїздили з усієї округи. На цих виставах бував і відомий актор Щепкін.
Садибні палаци прикрашалися портретами родини. Замовлення давалися столичним художникам або виконувалися Іваном Семеновичем Саблуковим з Харківської школи живопису, яка діяла за часів Катерини ІІ. За часів Олександра І до Хотіньського саду харківські поміщики відправляли своїх кріпаків на навчання садівництву. В Хотіні був великий англійський парк з галявинами, ставками, великою кількістю різних дерев і темними ялинами, такими рідкісними на той час в нашій місцевості.
Вцілілі архітектурні пам’ятники XVIII ст. дозволяють скласти уявлення про типову поміщицьку садибу часів кріпаччини. Серед них – так званий Круглий двір в Тростянці, збудований у 1749 році. Споруда має ознаки фортеці з чотирма триповерховими вежами. Використовувалась вона також для виступів кріпосних артистів балету і цирку.
Поміщики згідно з царською грамотою повинні були запрошувати до себе сусідів і самим бувати в них. Засуджувалася поведінка тих, хто цього уникав. Харківський проводир дворянства, бригадир Хорват писав: «Находясь в своих владениях, не имея с равным себе поведения и советов , а окружены бывши одними прислужниками влачат жизнь праздную и шествуя стопами своеволия другого, нарушают покой, затея ссоры, тяжбы и драки».
У своему спілкуванні і культурному зростанні невеличкий прошарок місцевих дворян будував церкви, школи. Так з’явилася Попівська академія, яка породила ідею заснування університету.
Але серед українських пам’яток зодчества виділяються передусім церкви.
У 1764 році в Ромнах було побудовано знамениту дерев’яну Покровську церкву та Троїцьку церкву в Пустовійтівці на кошти уроженця Роменщини, останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського. Виділяються Воскресенська церква в Сумах, Гамаліївський Харлампіїв монастир – фамільний монастир гетьмана Івана Скоропадського під Шосткою. У монастирі були й гетьманські будинки, де часом перебував із родиною сам гетьман, а після його смерті – вдова Анастасія Марківна, дочка ніжинського єврея. У 1729 році її поховали поруч з чоловіком, її могила позначена такою самою різбленою плитою. З 1962 року у монастирі розташована в’язниця суворого режиму (підприємство 319/66). У спотвореній до невпізнання Харлампіївській церкві різьблені надмогильні плити родини Скоропадських до половини залито бетоном. Перед тим як залити, поховання відкрили і переконалися, що там одні кістки. Залили їх бетоном, щоб «зеки» не зробили підкоп.
Недалеко від цих місь, у містечку Вороніж збереглася мурована Михайлівська церква 1776-1781 років, споруджена коштом місцевої козацької старшини із дзвіницею 1890 року. Поруч знаходиться приміщення церковно-парафіяльної школи кінця XIX ст. На передмісті стоїть мурована Спасо-Преображенська церква 1791 року. Обидві церкви – визначні пам’ятки архітектури стилю українського бароко.
У 1743-1780 роках коштом Якова Андрійовича Марковича, автора 10-томного щоденника, у с. Сваркове (Глухівський район) споруджена мурована Миколаївська церква в стилі пізнього українського бароко. Вона збереглася і до нашого часу. За часів гетьмана Кирила Розумовського Глухів і Батурин отримали багато цивільних споруд. У їх будівництві брали участь такі архітектори як Аксамитов, Старцев, Квасов. Пізніше були запрошені Чарльз Камерон для будівництва палацу і Антоніо Ринальді для будівництва парку та паркових споруд. Пізніше, син Кирила Андрій Розумовський, який був послом в Австрії, побудував палац у Відні, в якому використані архітектурні елементи Глухівського і Батуринського палаців. Она із залів була обставлена роботами італійського скульптора Антоніо Конови. Андрій приймав у себе в палаці Вольфганга Амадея Моцарта, І. Гайдна. Тут він їх познайомив із Людвігом ван Бетховеном.
Андрій підтримува Бетховена матеріально. Ось лист останнього А.К. Розумовському. «Ваша величносте! Маю честь послати Вам другий квартет і повідомити про те, що третій буде мною закінчений найближчим часом. Не гнівайтесь, ваша величносте, якщо я попрошу Вас розпорядитися мосьє Генікштейну стосовно виплати мені гонорару…». Розумовському Бетховен присвятив три квартети. Вони вперше прозвучали у палаці графа 1807 року і отримали назву «російські». Бетховен чув виступи капели Розумовського до якої входили і музиканти з Глухова. Капела виконувала українські, російські, західноєвропейські твори, зокрема Д.С. Бортнянського. З Бортнянським Бетховен познайомився у Андрія в палаці, коли повертався з Італії. Цей великий німецький композитор використав у своїх квартетах українські народні мелодії , зокрема, «Ой, на дворі метелиця», «Їхав козак за Дунай». Бетховен присвятив графу Розумовському також окремі частини 5-ої та 6-ої («Пасторальної») симфонії.
Брат Андрія – Григорій – був одним з перших вітчизняних геологів. Він вивчав територію Північної України, відкрив новий мінерал, який отримав назву «розумквіт».
Але повернімося до церковної архітектури. Василівська церква в м. Ромнах
збудована у 1751-1780 роках як дзвіниця Святодухівського собору. У 1866-1867 роках XIX ст. архітектор Червинський перебудував її. Він зробив колишню дзвіницю подовженою, з вівтарною частиною, з красивим арковим входом, оздобив її багатьма архітектурними деталями.
Викликає інтерес і Благовіщенська церква 1744-1750 рр. та стародавній парк, що колись прилягав до панської садиби, а нині з’єднався з урочищем Нескучне. До наших днів збереглася в Лебедині чудова дерев’яна церква – Воскресенська, збудована в 1748 році. Серед визначних церковних споруд слід відзначити Вознесенську, Миколаївську, Покровську церкву в Лебедині, Святодухівський собор і Вознесенську церкву в Ромнах, Покровський собор, а також Введенську, Михайлівську, Христоріздвяну(Графську) церкву в Охтирці. У 1760 році в с. Ріпки на Роменщіні збудували дерев’яний храм Різдва Христового.
