№ 25 (82): Положення основного закону не можна давати «заговорювати»
 Олександр САХНО,
голова Сумської обласної організації Республіканської Християнської партії (РХП)
Публічно, починаючи з серпня 2004 року (час виходу першого номера «Громадянина України») я та мої однодумці на сторінках нашої газети постійно наголошували на важливості жити за Конституцією. Це принципове питання передусім для всіх державних посадовців та представників органів всіх гілок влади.
Тим часом, за минулі мінімум два роки до теми Конституції хто тільки не звертався. Відтак «заговорили» цю тему аж до дір. Чим і дискредитували смисл майже всіх положень Основного Закону.
Таким чином, зважаючи на принципову важливість жити всім громадянам за Конституцією, ми повертаємось до відповідних публікацій. Якщо «заговорили» Основний Закон аж на рівні Конституційного Суду України та Верховної Ради, то це не значить, що про громадянські права і свободи, гарантовані Конституцією України, будемо мовчати.
ЗАЛЕЖНІСТЬ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ВІД БІЗНЕСУ, А БІЗНЕСУ – ВІД ЧИНОВНИКІВ
Я розумію, що питання підбору кадрів – важке питання. У тому числі і для Президента. Мабуть, для нього – у першу чергу. У призначеннях на державні посади ніхто не застрахований від помилок. Але якщо Президент думає, що в усіх питаннях, і в тому числі у питаннях кадрових, можна впоратись самотужки з Києва, слухаючись тільки одних порадників, то якісного оновлення кадрів годі чекати.
На мій погляд, вдалих призначень – приблизно відсотків десять. Я вважаю, що коли київські урядовці засипають обласних керівників різного роду циркулярами, які ігнорують економічну логіку, місцеві особливості, то кожен керівник області мусить мати право на оскарження того документа, який іде врозріз з інтересами територіальної громади, жителів території.
Одне з головних, чого не роблять державні службовці – не створюють умов для розвитку бізнесу. Передусім малого і середнього. Все, що роблять – для відписки, для «галочки». Наради якісь скликають, меморандуми якісь підписують про співробітництво влади й бізнесу (що було зроблено два роки тому). Не зрозуміло. Які ще домовленості, окрім тих, щоб створювати законодавчу базу для розвитку бізнесу і розвивати цю базу на місцевому рівні? Фактом підписання подібних угод практично визнається, що і до їх підписання, і після підписання влада і бізнес будуть закони лише мати на увазі. Що не означає їх виконання. А якщо владі потрібна буде якась допомога від бізнесу, то той поставиться «з розумінням». І навпаки: якщо у бізнесу проблеми, то влада «увійде у становище». Це що: домовленості про поглиблення корупції?
Співпраця влади і бізнесу має полягати у боротьбі за зміну кучмівських принципів «дерибану», які залишились в основі законів, що залишаються чинними; у поданні до законодавчих органів пропозицій щодо покращання законодавства, у відстоюванні прав суб’єктів господарювання...
Всі подібні домовленості між владою і бізнесом – від лукавого. Бо їх зміст не зачіпає фундаментальної проблеми, а саме: удосконалення законодавства, за яким можна відкрито працювати і так само відкрито платити посильні податки. Такі податки Віктор Ющенко, здається, обіцяв.
ПРЕЗИДЕНТ І ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
мусять юридично розмежувати державну землю і землі територіальних громад.
Це значить – навести порядок у взаємовідносинах між державними органами влади, органами місцевого самоврядування, господарюючими суб’єктами та громадянами.
Земля є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). За логікою і Конституцією ця земля перебуває у власності місцевої територіальної громади, а юридично це право власності на сьогодні не оформлено.
Тобто, приміром, місто Суми не має державного акту на право власності своїх земель. Отже, міська рада здає в оренду, виділяє, відчужує землі територіальної громади незаконно. Абсурд, за яким криється величезне поле для зловживань і порушень прав громадян. Тому ми будемо стояти на тому, аби відповідна стаття Конституції України була виконана.
Навести порядок у земельних взаємовідносинах, це, передусім, значить навести порядок у державному реєстрі прав власності як на землю, так і на нерухомість. Цю роботу мають у першу чергу взяти на себе бюро технічної інвентаризації та землеустрою, які, за великим рахунком, мають перебувати у статусі державного підприємства, а не комунального, як це є зараз. Отже, організація, яка займається реєстрацією права власності на нерухомість, має бути державним органом, а не одним з підрозділів місцевого виконкому, яким легко управляти у «ручному» режимі.
Крім того, державний орган реєстрації прав власності повинен гарантувати відкритий доступ до інформації, до своєї бази даних. Ця інформація за Конституцією не є закритою. Тому кожен житель територіальної громади має право знати, хто і чим володіє на місцевій території.
РЕФОРМА СУДОВОЇ ГІЛКИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ЯК НЕ ВІДІЙТИ ВІД КОНСТИТУЦІЇ?
З Конституції України і школярі мають знати, що державна влада складається з трьох своїх гілок: законодавчої, виконавчої і судової. Але остання в Україні на гілку явно не тягне; хіба що – на сук, галузку.
Якщо суди за Конституцією це – третя гілка державної влади, то і фінансуватися вони повинні винятково з державного бюджету (як Верховна Рада та Кабінет Міністрів) в особі Верховного Суду України. Мова йде про конституційно принципові речі – про незалежність і недоторканність суддів (ст. 126). Якими вони насправді не є сьогодні. Швидше – бідними родичами в очах і руках цілої низки вищих та нижчих держслужбовців, депутатів... Про правосуддя у такому разі годі й говорити. Отже, суди функціонуватимуть як повноцінна судова влада тільки за умови повноцінного бюджетного фінансування.
Для цього потрібна, знову ж таки, ініціатива, політична воля Президента, на вимогу якого, як гаранта додержання Конституції, голова Верховного Суду України мусить мати кошти для забезпечення роботи на сучасному матеріально-технічному рівні всіх судів України (а не тільки вищих інстанцій).
Голову Верховного Суду України має щорічно заслуховувати Верховна Рада України напередодні прийняття державного бюджету, у якому окрема стаття – на фінансування судової системи, як третьої частини державної влади. Отже, депутати окремо голосують за фінансування судової системи, а не «забивають» її у систему виконавчих органів влади. Будь ласка: мухи і котлети – окремо. Забезпечення роботи судової системи на території України, як окремої гілки державної влади, автоматично виведе суди з-під впливу виконавчих органів влади, місцевих адміністрацій тощо.
Якщо народні депутати питання про свої зарплати, пенсії та інші привілеї виносять на окреме голосування у Верховній Раді, то треба думати, що ці питання – прямо-таки, державної ваги. А що можна подумати про депутатів, про те, як вони розуміють Конституцію, коли фінансування судової гілки державної влади взагалі не виноситься на окреме голосування? На цій темі ми зупинемося детальніше у наступних номерах «ГУ».
І ще один принциповий момент. У ході реформування судової гілки влади має бути законодавчо заборонено судам приймати різноманітні спонсорські допомоги, добровільні внески тощо від будь-кого, у тому числі – від органів місцевого самоврядування, а також бізнесменів. До речі, відповідні заборони необхідно внести також і до законів про міліцію, СБУ...
Тому що така допомога у результаті є ґрунтом для поширення корупції. І при збереженні тут існуючого стану речей про справедливість і правосуддя теж говорити не доведеться.
|
