Мені свого часу пощастило належати до гурту альпіністів, туристів, які ніколи не
залишать після себе жодної смітинки. Всі їстівні відходи закопували у спеціальні ямки, котрі потім перед відходом закидалися землею і прикривалися дерновим ґрунтом, який акуратно знімався і клався поблизу. Поліетиленові пакети та пляшки спалювалися, а якщо хтось ненароком розбивав скляний посуд – уся команда навколішки збирала кожну скляночку і «ховала» в спеціальну ямку подалі від коренів дерев.
Мандруючи ріками на байдарках, нерідко знаходили на місцях відпочинку попередньої групи байдарочників завернуту в поліетиленову плівку чорну хлібину (інколи вже окраєць був відрізаний) і в окремому пакеті обов’язково – сіль. Поруч – прикриті від дощу лежали порубані дровенята. Це особливо допомагало, коли туристи поверталися додому, бува й без припасів та ще в дощову погоду, коли весь хмиз мокрий і розпалити багаття просто неможливо. А тут – просто подарунок: ще й окремо ретельно замотані у пакетику тоненька тріска для розпалення. Звісно, брали дари добрих людей із вдячністю, але ніколи не забирали все. А коли свої припаси були ще повні, то, як правило, замінювали хлібину, залишаючи послідовникам свіжішу. І коли дозволяла опісля погода, то обов’язково поповнювали дров’яний запас.
Що завжди вражало ще й у ті, радянські часи: чим ближче до великого міста, де вже виднілися на траві відбитки протекторів машин, тим більше сміття після себе залишають відпочиваючі. Начебто і красива галявина, але така вже забруднена!
«Життя без сміття» – добре гасло кожного дня, а не тільки під час виборчих кампаній. А хто ж, дозвольте запитати, буде прибирати весь цей мотлох після веселих та галасливих компаній, що наїжджають впритул до річок та озер, розважуються «за повною програмою» і залишають після себе не тільки бруд від харчових упакувань, але ще й примудряються помити свої машини там? Цікаво те, що нікому з відпочиваючих на машинах і на думку не спаде зібрати після себе сміття у поліетиленовий пакет, а проїжджаючи повз сміттєві баки, вийти розім’ятися із машини і завершити свою культурну програму справді по-культурному. Те, що земля віддячить – це одне, а ось задоволення від такого вчинку така людина (на свій подив!) отримає не менше, ніж від самого відпочинку. Головне, що таке ставлення стане звичкою, прикладом для дітей, а це дорогого коштує.
Під загрозою стати звалищем залишається унікальне озеро Чеха у Сумах. Воно – улюблене місце відпочинку, в першу чергу, мешканців навколишніх житлових масивів. Біля озера щодня можна побачити спортсменів-аматорів від 15 до … років, які бігають або ходять спортивною ходою, розминаються на турніках.
Добре, що все частіше заходить мова про облаштування зони поблизу озера Чеха. То, мабуть, дочекаємося і відновлення електроосвітлення: адже ліхтарі на стовпах ще є, а ось кабелі поперерізувані вже давно, тож світла у темні години доби немає.
Швидкими темпами завершується будівництво житлових будинків з боку 12-го мікрорайону. Бажано, щоби ближче до озера вже нічого не будували. І залишиться зовсім мало (на перший погляд): облаштувати територію навколо новопоселень. Рельєф місцевості тут не рівний, в основному – пісок, котрий давно колись намивали та так і залишили кучугурами. А поміж них – дерева, яким вдалося вижити. Та, згодьтеся, все це можна виправити: розрівняти ґрунт, посадити стрункими рядами красиві дерева, додати до вже існуючих нові лавки, зобов’язати патрульну службу контролювати місцевість.
Але ж всі добрі починання можна звести нанівець, викинувши один раз пакет із сміттям у непризначене для цього місце...
