№ 29 (86):

Революціонерка Софія Перовська - з гетьманського роду Розумовських

Історія і культура Д о л я  Г е т ь м а н с ь к и х  н а щ а д к і в.  Г о л л і в у д  в і д п о ч и в а є.
 
Наталка Іванченко
     

   На одному із кладовищ міста Василівки, що під  Запоріжжям, є малопримітна надгробна плита з надписом: «Варвара Степанівна Перовська (8.01.1822 –24.06.1904).

   Варвара Степанівна Перовська – мати народниці-царевбивці Софії Львівни Перовської – першої жінки, засудженої в Російській імперії з політичних мотивів.


 Софія Перовька та Андрій Желябов  З роду вона Кирила Розумовського, останнього гетьмана України.

   Доля роду Розумовських нагадує класичну казку Шарля Перо.ї

   На півночі України, в селі Лемеші під Черніговом, жив собі козак Грицько Розум зі своєю жінкою Наталкою Розумихою. Пив, гуляв, дітей надбав. 

   Насправді ж розумною була Розумиха. Як і більшість українських жінок, тягнула на собі господарство, навчала дітей, молила Бога за долю дітей, приборкувала свого чоловіка-козака. А Грицько той був крутої вдачі. Щось не так – і в бійку. Перепадало і жінці, і дітям. Особливо його дратував дитячий потяг до науки. Хлопці тихенько бігали до дяка навчатися, а батько за це їх колошматив, та так, що одного сина запоров до смерті.

    І все ж, Розумиха вимолила долю своїм синам.

   У грудні 1731 року, через село їхав царський обоз – везли до Петербурга з Угорщини вино для цариці. Почалася хуртовина. Царський полковник Федір Вишневський вирішив перечекати її у церкві: і Богу помолитися, і свічку перед дорогою поставити.

   Запах ладана, козацькі ікони, мерехтіння свічок, янгельські голоси співаків розчулили полковника. Одним із них був Олекса Розум.

   Саме він приєднався до царського обозу після церковної служби і поїхав до Петербурга.

   А далі, як у різдвяній казці. Голлівуд відпочиває.

   Двадцятидворічного Олексу прийняли до придворного хору, де він приглянувся своїй однолітці цесарівні Лізі – забутій доньці Петра І. Вона забирає його до себе бандуристом і віддає йому своє серце. Коханець з подякою не забарився. За кілька років він допоміг коханій вдягнути корону.

   25 листопада 1741 року після вдалого царського заколоту, престол посіла Єлизавета. Після коронації государині, Олекса Розум стає Олексієм Розумовським. 1742 року таємно одружується з царицею, отримує звання обер-єгермейстера та цілу низку маєтків по всій молодій російській імперії. Щаслива зірка Розумовських запалала!

   До царського двору перебирається і п’ятнадцятирічний брат Олексія, пастушок Кирило, якого згодом було оголошено гетьманом України.

   У дев’ятнадцять його одружили на найбагатшій жінці Росії – Катерині Наришкіній, близькій родичці цариці Єлизавети, у них народилося 11 дітей.

    Старший син Кирила, Олексій Кирилович Розумовський був велелюбною особою.

   Свою офіційну дружину вигнав з дому, забравши у неї чотирьох дітей, зійшовся з селянкою Марією Соболевською. Від цього невінчаного шлюбу з’явилося десятеро дітей, які й продовжили рід Розумовських під прізвищем Перовські. Чому саме це прізвище – самі історики губляться. Можливо, від назви села Перове, де вінчалися Єлизавета та Олексій Розумовський.

    Як там що, але ця гілка Розумовських зіграла велику роль в історії Російської імперії. Нащадки Розумовського були й губернаторами Санкт-Петербурга та Таврії, розбудовували Феодосію, ставали знаними прозаїками та колек-ціонерами.

   Проте крута козацька вдача Грицька Розума проявлялася майже в кожному поколінні. За свідченням очевидців, всі чоловіки були деспотами. І народжували волелюбних нащадків.

   Ось і правнучка Олексія Кириловича Розумовського, Софія Львівна Перовська, разом зі своїм громадянським чоловіком Андрієм Желябовим, очолила групу народовольців. Вони вперше провели ряд терористичних акцій проти самодержця, і зрештою, вбили царя Олександра ІІ у березні 1881 року, кинувши бомбу.

    Після таких подій рід Перовських став занепадати.

   Вже після першої невдалої терористичної спроби, батько Софії Лев Миколайович, покинув пост губернатора Санкт-Петербурга. Запив, промотав всі свої статки.

   Рятуючи дітей та залишки великого майна, Варвара Степанівна, мати доньки-максималістки, викупає у свого чоловіка Лева Миколайовича маєток Приморське під Севастополем, віддаючи взамін всю свою батьківську спадщину. Туди вона й переїжджає разом із сім’єю молодшого сина Василя Львовича, залишивши свого чоловіка назавжди.

   Бунтарка Софійка серед дітей була найменшою, улюбленицею, але принесла найбільше страждань для своєї сім’ї та матері.

   Після першого невдалого замаху Софія зі сліпою впертістю закоханої людини продовжувала підтримувати свого чоловіка, переслідуючи вибухами Олександра ІІ.

    Сьомий вибух був вдалим. Царя вбито.

   На ешафот потрапило п’ять учасників теракту: Андрій Желябов, Микола Кибальчич, Тимофій Михайлов, Микола Рисаков та єдина жінка – Софія Перовська – ідейна Жана д’Арк. Їх прилюдно повісили в Санкт-Петербурзі та потай поховали на віддаленому кладовищі біля могил самогубців. Таємний похорон охороняла поліція і... козацька сотня.

   Після страти сестри Василя Львовича було заслано до Тобольська на п’ять років. Маєток занепав. І Варвара Степанівна перебралась до Будур – невеликого поселення в Сімферопольській губернії.

   Сім’я Перовських потрапила в опалу. За матір’ю встановили по-ліцейський нагляд, знайомі та родичі їх цуралися. І пропозиція графа Юрія Васильовича Попова, власника Василівки, переїхати на Запоріжжя, була вчасна та доречна.

    З 1899 року Василь Львович стає управляючим маєтку Попова.

    Разом з ним, до Василівки переїжджає його родина та мати Варвара Степанівна.

   1904 року Варвара Степанівна померла в своїй кімнаті. В аскетичній кімнаті з ліжком, кріслом та столиком не було нічого – крім єдиного портрету коханої доньки – «народниці» – Софії.