№ 32 (89):

Арманд Хаммер: від Леніна до Горбачова

Прес-колаж

Леонід ШКОЛЬНИК

Арманд ХаммерУ його спальні на видному місці висіла табличка: «Золоте правило: той, хто має золото, той і встановлює правила». Арманда Хаммера називали  «червоним мільйонером».

У Нью-Йорку, в сім’ї бідних єврейських емігрантів з Одеси, 21 травня 1898 року народився майбутній мільйонер-бізнесмен, великий друг Леніна і Радянського Союзу Арманд Хаммер. Його бабуся була соціалісткою, а батько став активістом робочого руху і одним із засновників Комуністичної партії США.

У сім’ї були три сини: старший Гарі, молодший Віктор, а середнього батько назвав Арманд. З цієї трійці найбільшого успіху досяг саме Арманд.

Він пішов по стопах батька, Джуліуса Хаммера, який, закінчивши Колумбійський медичний коледж, заснував малоприбуткову фармацевтичну фірму. Коли батько, узявши провину сина за летальний аборт, сів у в’язницю, Арманд очолив сімейний бізнес і став першим американцем, який у студентські роки заробив своєю працею мільйон доларів. У березні 1919 року в Нью-Йорку відкрилося Бюро Мартенса – неофіційне представництво Радянської Росії, яке намагалося встановити зв’язки з діловими і політичними колами США з метою дипломатичного визнання режиму більшовиків. Фірма Хаммерів стала її партнером, оскільки Людвіг Мартенс був давнім другом хаммерівської сім’ї.


У 23 роки, будучи вже процвітаючим бізнесменом, Хаммер вирішує попрямувати до Росії.

Про колишню батьківщину барвисто і ностальгічно розповідав йому батько. Він також розповідав про знаменну зустріч в Європі з Леніним в 1907 році. А це вже давало шанс на зав’язування знайомств у вищих ешелонах влади нової країни. До того ж, в цій країні лютував тиф. Можна було вигідно продавати ліки. Крім того, радянська Росія заборговувала фірмі 150 тисяч доларів. Це був чудовий привід, і літом 1921 року Хаммер відправився до Москви. Мартенс узяв гостя в поїздку на Урал, де молодий бізнесмен побачив страшні картини голоду і запропонував Росії купити в кредит зерно в обмін на ходові товари, якими з царських часів були забиті місцеві склади.

Ленін вхопився за цю ідею, і під його натиском 27 жовтня 1921 року Наркомат зовнішньої торгівлі і хаммерівська Allied Drug and Chemical Corporation підписали договір про постачання до Радянської Росії 1 млн. бушелів американської пшениці в обмін на хутро, чорну ікру і цінності Гохрана. Ленін надавав договору величезне значення, бачивши в ньому «початок торгівлі» і «доріжку до американського ділового світу».

Ленін запропонував Хаммеру стати «агентом впливу». Природно, не безкоштовно. Він попросив переконати американських бізнесменів торгувати з радянською владою.

Арманд Хаммер з ентузіазмом узявся за справи на новому терені. Він став представником більше 30 американських компаній, зокрема Ford Motor і Underwood Typewriter. Відкрив він в Росії і свою справу. Бачивши, що продовольство ще важливіше, ніж ліки, він організував постачання зерна з Америки в обмін на хутро й ікру. За це він отримав від радянського уряду першу в радянській історії приватну концесію на вибобуток азбесту на Уралі. А найбільшим досягненням Арманда в Росії стало будівництво в Москві олівцевої фабрики. За перший же рік роботи її прибуток перевищив 1 млн. доларів.

Існує легенда, що в один з візитів до Москви, вже після смерті «вождя світового пролетаріату», Хаммер захотів пізно вночі пройти в Мавзолей Леніна. Його, природно, не пустили. Тоді він пред’явив мандат: «Подавця цього, Арманда Хаммера, пропускати до мене у будь-який час. Ульянов-Ленін. 1921 р.». Викликаний до місця події начальник караулу, порадившись з начальством, пропустив «подавця цього» до тіла Леніна.

За Хаммером у США невсипущо стежили. У ФБР на нього було заведено справу № 61280, яку вів глава ФБР Джон Едгар Гувер. 6 березня 1952 року співробітники Бюро запросили Хаммера «на бесіду». Той візит і процедура дізнання, що почалася, могли коштувати Хаммеру багатьох років в’язниці. Проте несподівана смерть ключових свідків, незаконні методи збору інформації і везіння дозволили Хаммеру відбутися аж ніяк не легким переляком.

З тих пір він почав затушовувати свої зв’язки з Москвою, створюючи легенду про свою біографію, правда про яку розкрилася лише після його смерті. Хаммер дружив зі всіма радянськими лідерами – від Леніна до Горбачова, був другом сім’ї Франкліна Рузвельта і британського принца Чарльза, виконував доручення Дж. Кенеді. Колекція його нагород включала французький орден Почесного легіону, італійський Орден за особливі заслуги, шведський Королівський орден Полярної зірки, бельгійський Орден корони, австрійський Рицарський хрест, венесуельський орден Андреса Беллоса, американську Національну медаль мистецтв. Хаммер був удостоєний пакистанської Премії миру, ізраїльської Премії лідерства, мексиканської Національної премії вдячності і висувався на Нобелівську премію миру. Він був почесним доктором 25 університетів. Його ім’ям названий Об’єднаний всесвітній коледж в Сполучених Штатах.

Хаммеру йшов дев’ятий десяток, коли в нього виявили неоперабельну злоякісну пухлину. Будучи медиком за освітою, Арманд розумів, що це означає, і приблизно уявляв, скільки часу йому ще відпущено долею. Проте, він сподівався на чарівну силу зілля, яке йому доставляли літаком з Мексики.

Але чуда не відбулося і 10 грудня 1990 року його не стало.