№ 34 (91): Агов, хто-небудь із прокуратури!
У центрі Сум, біля Спасо-Преображенського собору віднедавна вирито чималий котлован під будівництво, щоправда, незрозуміло ще якого об’єкту.
Так ось, проходячи по Соборній тижня зо три тому, вирішив я подивитися на залишки фундамнтів будівель столітньої давності, що були на цьому місці (тим більше, що напередодні там були знайдені деякі артифакти, якими зацікавились археологи й історики). Стою й дивлюсь. А мене тим часом попереджають, що далі йти не можна, бо можна звалитися у котлован. А тут поруч діти – десь семикласники – з лопатами викорчовують кущі і, причому, працюють ближче від краю котловану кроки на два, ніж стою я. Їм можна. Бо безплатна робоча сила.
Хто з ними проводив інструктаж, хто обумовлював умови праці, хто, взагалі, слідкує за їх безпекою праці? Панове, багаті дядьки – хазяїни будівництва – що ви робите?! Тут би втрутитися місцевому освітянському начальству і бити на сполох. Але все тихо. У тому числі й тому, що працівники з прокуратури, які мусять це все контролювати, теж мовчать. Мабуть, «важливіших» справ вистачає. Але те, що питання умов праці дітей сьогодні практично вже нікого не хвилює, загрожує рано чи пізно обернутися бідою.
Зате більшість представників нашої влади полюбляє мало не кожен день говорити про права дітей, про те як посадовці їх люблять: то концерти влаштують, то подарунки сиротам вручать. Що ж, і це потрібно. Але виглядають ці акції, ніби відступне: мовляв, після концерту ідіть, дітки, куди хочете, дівайте себе куди хочете...
Василь ОЛЕКСІЙЧЕНКО, м. Суми
|
