№ 34 (91): Голосування, як і галасування ні до чого не приводить
 Що являє собою голосування під час виборів? Це – формальність, проста процедура: одержав бюлетень, поставив «галочку» чи «крижик» та й опустив до виборчої урни. Отже, факт голосування – за логікою – є результатом вибору. Але чи всі наші співгромадяни насправді ОБИРАЮТЬ собі владу? Берусь стверджувати, що – ні. На жаль, вони просто голосують, їхній вибір є ілюзією вибору. Чому? Ну, по-перше, тому що більшість нашої людності – родом із Радянського Союзу, де панувала тоталітарна партія, ідеологію якої ревно пильнував «комитет государственной безопастности». Тож і вибори тоді являли собою формальне голосування, яке мало одну мету: документально засвідчити для світової громадськості явку «виборців». Явка була фактично стовідсотковою (через страх перед КГБ, а також через зваблення буфетами із дефіцитними продуктами на виборчих дільницях). Сьогодні дефіциту з продуктами немає, але звичка виставляти буфети залишилась, так само як і залишилась звичка голосувати з надією, що автоматично виборча програма того чи іншого кандидата (партії) буде покращувати наше з вами життя.
Не буде. Бо, по-друге, 95 відсотків наших співгромадян на другий день після голосування забувають про ту програму, згадуючи про неї лише згодом, коли життя чомусь не покращується. І тоді починає середньо-статистичний українець жалітися, проклинати, і врешті говорити, що від нього нічого не залежить. А не залежить тому, що він не ОБРАВ свого часу, а проголосував. А що значить – обрати? Передусім, це значить – взяти на себе обов’язок контролювати виконання програми, нагадувати про себе у найближчому осередку партії, яку обрав, не давати про себе забувати тим, які завдяки тобі опинились у депутатських та посадових кріслах. Без того, аби не зробити над собою зусилля, демократії не буде; народовладдя не дарується, воно здобувається.
Розумію, що говорю, ніби, про банальні речі. Але якими б вони не були банальними, вони є фундаментом влади народу в державі, а також реального місцевого самоврядування.
Ось давайте далеко не йти, пригадаймо останні вибори. Вони теж, як свідчить сьогоднішній день, були просто голосуванням (адже, якби обирали, тоді мали б силу спитати з обраних за їхні обіцянки). Якщо вже говорити про вибір, то він, скорше, був з боку партій, які обирали собі гасла для електорату, ніби соуси для страв у ресторанному меню. Пригадується, приміром, СПУ поривалась в Україні європейське життя влаштувати. Ті, хто голосував за соціалістів – не хочуть, часом, уточнити у партійних представників: кому саме в Україні вони це саме європейське життя обіцяли? Морозу з його наближеними? Якщо так – то обіцянку виконали.
«Регіональне» покращення життя «вже сьогодні» теж реально відчули на собі дехто в деяких регіонах. А з «бандитами в тюрмах» якось незручно вийшло...
Тоді були й вибори до місцевих рад, вибори голів. Були, зокрема, обіцянки теперішнього Сумського міського голови очистити місто від сміття (його стало більше і регулярніше); прибрати з центру заклади з гральними автоматами (їх стало більше), ну і так далі.
А саме під ці галасливі обіцянки сумчани голосували за нового «мера». Виходить, що їхніми голосами просто скористались. Виходить, що сумчанами виступили в іпостасі голосувальника, але не виборця. Якби стояли на позиції виборця, то «мер» або виконував обіцянки, або очистив би від себе посаду міського голови. Олександр САХНО, заступник голови Республіканської Християнської партії (РХП), голова Сумської обласної організації РХ
|
| |
|