№ 35 (92): Вибори майбутнього через парадокси сучасного
 Дострокові вибори до Верховної Ради України дають кожному укра-їнцеві хоча і примарну але, все-таки, можливість дати оцінку чинній владі та зробити свій вибір на користь тих політичних сил, на які виборець покладає надії на майбутнє. Серед громадян країн пострадянського простору найбільше українці вважають, що живуть погано (40 відсотків). І тільки сім відсотків українських сімей оцінюють своє життя, як хороше. Ще 58% громадян вважають, що українська влада діє у неправильному напрямку. Тож, цілком закономірно, що владу у нас поважають порівняно найменше – 35% населення. У той же час у Росії, Азербайджані та Казахстані 80% опитаних позитивно оцінюють діяльність своїх президентів та влади.
Із такими ось соціальними настроями Україна вступає у позачергові вибори.
Протягом усієї 16-річної історії українського парламентаризму український виборець завжди голосував у абсолютній більшості за продуктивну по-літику і вимагав від народних обранців передусім ефективності та відповідальності. Однак, унаслідок запровадження виборчої системи за партійними списками, наш виборець позбавлений можливості запитати «свого» депутата про результати діяльності Парламенту чи бодай звернутися до нього у разі потреби. Натомість громадянин України поставлений у системні умови виборів без вибору щодо персонального складу партійних списків.
Практика купівлі місць у виборчих списках блоків і партій мільйонерами-олігархами стала звиклим явищем для чи не всіх партій та блоків і найбільш уживаним способом формування виборчих фондів. Внаслідок цього у Верховній Раді з’являються особи із депутатськими значками, яких назвати депутатами важко, через відсутність у них рис та знань хоча б скільки-небудь відповідних званню народного депутата. Підтвердженням цьому є зростаюча від скликання до скликання кількість депутатів-мільйонерів-мільярдерів у Верховній Раді. Так, якщо у Верховній Раді 2-го скликання було лише біля двох десятків депутатів, чий майновий стан оцінювався понад 1 мільйон доларів, то у Верховній Раді 3-го скликання – після запровадження змішаної виборчої системи – таких з’явилося більше 110, а в четвертому скликанні Верховної Ради кількість мільйонерів подвоїлася: їх пройшло понад 200 осіб. Закономірно, що у 5-му скликанні Верховної Ради серед депутатів налічувалося вже понад 250 мільйонерів-олігархів.
Тим часом, від 1-го скликання до 5-го скликання Верховної Ради постійно зменшувалась кількість депутатів із вченими званнями, а представництво жителів села стало у 45 разів меншим. Відомий політик М. Сирота у своїй книзі, з цього приводу зазначив: «...Чи могли мільйони робітників, селян, службовців, пенсіонерів, левова частка яких живе за межою бідності, добровільно, при ясному розумі й добрій волі довірити представляти свої інтереси в парламенті виключо представникам крупного олігархічного капіталу? Очевидно, що ні. Відбулася банальна узурпація влади. Цілком зрозуміло, що нехтування такими фундаментальними законами суспільства, як формування адекватної вимогам людей влади, приведе до гальмування розвитку і самої держави, і нації загалом».
Такий «олігархічний» склад парламенту цілком закономірно прийняв закони, якими закріпив привілеї народних депутатів та вищих державних чиновників. Привілеї, подібні до депутатських, але в менших розмірах отримали й вищі категорії держслужбовців. Наприклад, пенсія інженера – державного службовця у п’ять і більше разів перевищує пенсію іженера – виробичника такої ж самої кваліфікації. Варто також співставити і зарплату депутатів в Україні та в інших країнах. В Канаді, наприклад, депутат парламенту одержує зарплату приблизно на рівні кваліфікованого інженера, пенсійне законодавство єдине для всіх громадян. Із преси відомо, що екс-президент США Б. Клінтон купив житло за власні гроші, а от в бідній Україні безплатне житло надається величезній армії депутатів та чиновників різних рівнів. Як бачимо, порівняння з розцінками на світовому ринку праці не залишає жодного сумніву про те, що система оплати праці наших вищих чиновників не має ніякого відношення до здорової диференціації зарплат в залежності від кількості та якості роботи. Це – суто кастові привілеї, одержані шляхом зловживання службовими та іншого роду повноваженнями.
Отож і на нинішніх позачергових виборах наш пересічний виборець, якщо голосуватиме за «прохідні» (парламентські) партії, то в результаті нині чинної системи виборів, він обиратиме за закритими партійними списками тих же самих мільйонерів-олігархів, які вже знову прикупили собі місця у списках цих партій, щоб отримати можливість не тільки зберегти існуючу систему пільг, привілеїв, недоторканності, але й далі привласнювати залишки державної власності та «жиріти» на оборудках з державним бюджетом.
Чи будуть у Верховній Раді ці олігархи-мільйонери вирішувати проблеми держави й людей? Відповідь можна отримати, оцінивши роботу міністрів, призначених на посади за квотами парламентських партій. Ні енергетична, ні транспортна, ні екологічна, ні інші загальнодержавні проблеми країни не тільки не вирішені, але заведені ще далі в глухий кут.
Із точки зору Республіканської Християнської Партії, головна причина всіх нинішніх економічних негараздів криється в тому, що частина українського народу позбавлена в силу історичних обставин національної гідно-сті, належного па-тріотизму, що в умовах правового нігілізму породжує на всіх рівнях масові явища корупції, розкрадання багатств країни, сепаратистські тенденції. 3 цієї ж причини реформи на низовому рівні саботуються, прибутки приховуються від оподаткування, процвітають хабарництво, рекет, а антиукраїнські сили, які все це здійснюють, намагаються ще й видати такий стан за наслідок державної незалежності України й отримати з цього політичні дивіденди.
Але, якщо українські виборці і на цей раз голосуватимуть як на попередніх виборах – нічогісінько не зміниться в країні на краще. Нас чекає те ж саме протистояння тих же самих облич і тих же самих сил у Верховній Раді, перетягування владних повноважень між Кабміном і Секретаріатом Президента і навпаки, війна указів і постанов, а зрештою, стагнація країни.
Виборчий блок НДП-ДемПУ-РХП «Український Регіональний Актив» започаткував якісно новий підхід до формування виборчого списку блоку: підбір депутатів нової якості, закріплених за територіальними округами із пат-ріотичним, а не клановим світоглядом. Саме це зможе створити нову атмосферу у Верховній Раді, коли сторони слухатимуть одна одну та дослухатимуться до думки народу.
У програмі Блоку зазначено, як вирішити проблему безробіття та забезпечити зростання економіки, вартості праці, тобто зарплати пересічного українця. В ній чітко визначені загальнонаціональні пріоритети, зазначено, як підвищити відповідальність посадовців за результати діяльності влади. Але це можна реалізувати тільки через прохід до парламенту нашої політичної сили. А в майбутньому – виборів на іншій основі, коли партії, висунувши свого кандидата по кожному із виборчих округів, отримають стільки голосів за партійний список, скільки виборці віддали за їх кандидатів в округах. Тоді й місця у партійному списку не буде сенсу продавати, бо перший в списку може стати останнім за кількістю відданих за нього голосів у закріпленому за ним окрузі.
Отже, для оздоровлення суспільства та виходу з кризи в Україні необхідно прихід до Верховної Ради нових політичних сил та перехід не до Парламентської а до Президентської моделі республіки.
Микола Поровський, голова Республіканської Християнської Партії (РХП)
|
| |
|
