Радіоцензура або Як би чого не вийшло

Олексій Писаренко,  м. Суми
     
Що би там не казали, але пристрасть покерувати пресою, радіо та телебаченням аж ніяк не зникає у наших чиновників, зрощених режимом радянським та «удобрених» згодом «незалежним» режимом Кучми.

Звісно, що і з останнім приходом Януковича до прем’єрства, у багатьох прихильників цензури певною мірою руки засвербіли. Тим більше – після прикладу нардепа-регіонала Калашникова, що побив не так давно тележурналіста одного з київських телеканалів.

Саме про навислу тінь цензури я змушений був задуматись після того як хотів поставити запитання голові Сумської обласної організації Всеукраїнського Товариства  «Просвіта» Олексію Шевченку під час радіопередачі у прямому ефірі Сумського обласного радіо кілька місяців тому. Слухачам пропонувалось взяти участь у цій передачі через запитання, які вони можуть поставити Олексію Шевченку, як гостю радіостудії. Вирішив поставити запитання і я.
  
Так ось, телефоную на радіо. З протилежного кінця провода чую: «А яке саме запитання ви хочете поставити?». Я пояснюю, що запитати хочу не їх – працівників радіо – а Олексія. І прошу далі, аби моє запитання прозвучало в ефірі. Але марно. Тому вже запитую працівників радіо: «У вас що – цензура?». «Ні, не цензура, – відповідають. – У нас такі правила». На цьому мій дзвінок в радіостудію завершився.
  
Отже, я виявився «винен» в тому, що не знаю якихось там правил. А може насправді – то не правила, а певні вказівки? Що по суті є цензурою.   
  
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ "ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ"
 
Ну що тут скажеш? Цілком поділяємо обурення нашого дописувача, а також відчуваємо сором за своїх колег-журналістів. Дарма що ми – газетярі, а вони – радійники.
  
Ми й самі не знаємо про «правила», може вони й існують. Але ми знаємо разом із багатьма нашими співгромадянами, що таке є свобода слова, право громадянина і право, врешті, споживача. А радіослухач у цьому випадку і є споживачем радійного продукту і, конкретно у випадку із дзвінком у студію, слухач є ще й клієнтом радіостудії.

Отже його буквально не обслужили, довівши зайвий раз те, що на інше правило, яке знають всі – «Клієнт завжди правий» – їм наплювати. Цим вони, отже, мало чим відрізняються від працівників прилавку з числа хамовитих і обмежених. Шкода за Сумське обласне радіо.
  
Якщо співробітникам цього радіо подобається так працювати, працювати за якимись там правилами, писаними, може, ще за сталінських часів, то нема чого у такому разі мавпувати під прямий ефір.
  
Тому що люди також сьогодні знають, що запитання у справжньому прямому ефірі ставляться безпосередньо адресату. Так як це роблять, приміром FM-радіостанції. Якщо туди додзвонишся і людина, якій хочеш поставити запитання, ще відповідає на попереднє, то тебе просять не класти слухавку, а почекати на лінії. І, дочекавшись, спокійно можеш ставити запитання напряму.
  
Тому, у випадку із обласним радіо годі, здається, шукати цензуру. Це – швидше прояв чиновника у «футлярі» журналіста, а також – закостенілість, небажання вчитися і, як наслідок – пихатість, неповага до людей.