№ 39 (96): Козацька доба
(Продовження. Початок у «ГУ» № 38)
Поки польська влада боролася з доволі неорганізованими козацько-селянськими повстаннями (у тому числі під проводом того ж самого Сиверина Наливайка), козацька старшина значно розширила свої землеволодіння.
Заможні козаки на рубежі XVI-XVII ст. володіли значними маєтками на межі з Диким полем, безстрашно просуваючись углиб степу. Дослідники нараховують за результатами польських ревізій на початку XVII ст. понад 9 тисяч козацьких дворів – а це понад 50 тисяч осіб, що жили на привілейованому козацькому праві, не визнаючи багатьох норм Речі Посполитої. Усвідомлення козаками свого впливу зростало із збільшенням їхньої участі у військових кампаніях Польської корони. У цей час серед козаків з’являється провідник, який багато у чому визначив історичну долю козацтва і України.
САГАЙДАЧНИЙ, ЯК ГЕТЬМАН-ДЕРЖАВНИК
Походив із бідної шляхетної родини із Самбора на Галичині. Він навчався в Острозькій Академії, а згодом пристав до запорозьких козаків. Відзначившись під час знаменитого морського походу на Кафу, його обирають гетьманом. Використовуючи свою владу та авторитет, Сагайдачний примусив козаків визнати його зверхність і запровадив у козацькому війську сувору дисципліну. Переконаний в тому, що козаки усе ще поступаються у силі Речі Посполитій, він здійснив важливі кроки для примирення з Короною, а у війнах із Москвою та Оттоманською Імперією здобув славу видатного полководця та підніс авторитет козацтва як військової організації.
Проте найвидатнішою заслугою Сагайдачного був його внесок у розбудову українського суспільства. За його керівництва козаки стали являти собою не одчайдушних жителів Дикого Поля, а передових представників свого народу. Саме він об’єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об’єднання відбулося в досить ефектний спосіб: у 1620 році Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем урочисто вступив до Київського братства. Цей крок мав продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних інтересів України. Того ж року Сагайдачний із православними священиками запрошує до Києва єрусалимського патріарха Феофана для висвячення нових православних ієрархів. Поляки погрожували схопити патріарха Феофана як шпигуна, тому гетьман забезпечив йому охорону. Після висвячення нового митрополита та єпископів Сагайдачний на чолі тритисячного загону козаків супроводжував патріарха аж до турецького кордону. Так козацтво увійшло в громадське життя України, наповнивши його новим змістом. Популярність цього козацького гетьмана була такою великою, що коли у 1622 році він помер, на похорон прийшли цілі натовпи киян. Ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав красномовний панегірик, в якому назвав Сагайдачного мудрим ватажком і відданим покровителем православ’я й пов’язав його діяльність із традиціями київських князів.
У жовтні 1620 року турецька армія знову захопила Хотин, і цього разу султан був налаштований більш рішуче. Вся Османська імперія готувалася до нової війни. Військові припаси повинні були перевозити 6000 верблюдів і 300 великих галер. Було зібрано військо, чисельність котрого, за свідченням турецьких істориків, досягала 400 тисяч чоловік. Легкий шок, що панував у Варшаві після Цецорського розгрому, змінився істеричною панікою.
Зрештою, всіма правдами й неправдами, під Львовом було зібрано близько 40 тисяч вояків при 38 гарматах. Військо вирушило назустріч туркам. Характерно, що великі магнати ухилилися від походу — до головнокомандувача Ходкевича прибули лише князь Заславський з 600 воїнами і белзький воєвода Лещинський зі своєю надвірною сотнею. Йшли неохоче, оскільки без надійних союзників це було схоже на самогубство. Такими союзниками стали українські козаки.
Козацька рада у Сухій Діброві погодилася допомогти Речі Посполитій, за умови дотримання певних вимог. І щоб їх детально обговорити, до Варшави на переговори виїжджає очолювана Петром Сагайдачним делегація.
До певного часу Сагайдачному, часом за допомогою досить жорстких методів, вдавалось утримувати хиткий мир між козаками та поляками. Проте протистояння наростало, козаки не визнавали зверхність короля і навіть насмілювались укладати окремі дипломатичні угоди. До того ж, тепер відносини козаків і поляків підсилювалися релігійними конфліктами. І, починаючи з 1625 року, одне за одним почали вибухати козацькі повстання, спершу під проводом Марка Жмайла, згодом козаків очолив Тарас Трясило. Але тепер, на відміну від попередніх виступів, козаки виступали із закликами битися за віру і давні вольності. З перемінним успіхом козаки проводили бої з польським військом, підписуючи усе нові та нові угоди про кількість реєстрових козаків та їх права. У 1635 році на околицях степу поляки збудували фортецю Кодак, яка мала би перетяти шлях запорожцям до України, проте того ж року козаки, під проводом Івана Сулими зруйнували фортецю, повертаючись з чергового кримського походу. Після того козацькі війни не затихали: під проводом Якова Остряниці, Дмитра Гуні, Павла Бута козаки знов і знов схрещували шаблі з польськими військами. Проте всі ці виступи були жорстоко придушені, і на деякий час на українських землях запанував нетривкий спокій, підтримуваний польськими мечами. Проте було очевидним, що розв’язати конфлікт мирним шляхом вже не вдасться.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Петро Конашевич-Сагайдачний
(народився, можливо, 1570 – помер 10.4.1622.)
ГЕТЬМАН УКРАЇНСЬКОГО РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА, ВИДАТНИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ, ВІДОМИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ТА КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ДІЯЧ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ 17 СТ.
Завдяки діяльності Сагайдачного козацьке військо перетворилося у регулярне військове формування. Прославився як організатор військових походів запорозьких козаків проти турків і татар. Під його керівництвом здобуто міста Варну, Очаків, Перекоп (1607), Синоп, Трапезунд, Кафу (1616). Військові перемоги Сагайдачного сприяли зростанню міжнародного значення українського козацтва. 1618 року Сагайдачний приєднався до «Ліги міліції християнства», метою якої була боротьба з Османською імперією. Весною 1618-го Сагайдачний на чолі 10-тисячного козацького війська взяв участь у поході польського королевича Владислава на Москву. Козаки на чолі з Сагайдачним здобули міста Лівни, Єлець, облягали місто Михайлов. Неподалік від Москви козацьке військо з’єдналося із загонами королевича Владислава, який доручив гетьману керувати облогою міста.
Петро Сагайдачний відомий, проте, і як видатний культурно-просвітницький діяч. За його сприяння у Києві утворився культурний осередок, до якого належали I. Борецький, Є. Плетенецький, К. Сакович, М. Смотрицький та інші просвітителі. Завдяки активній підтримці Конашевича-Сагайдачного 9 жовтня 1620 р. Єрусалимський Патріарх Феофан висвятив Iова Борецького на митрополита Київського (згодом єпископами стали М. Смотрицький та І. Копинський), чим відновлено православну ієрархію у Речі Посполитій. У своїх зверненнях до польського уряду гетьман постійно домагався офіційного визнання Православної Церкви та надання їй прав і привілеїв. У 1620 році, дбаючи про розвиток національно-освітнього руху в Україні, Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського Богоявленського братства. Сам матеріально допомагав Київській братській школі. Став першим з українських гетьманів, який прагнув поєднати військову могутність українського козацтва з діяльністю інших станів українського суспільства (духовенства, української шляхти та міщан) для досягнення автономії України у складі Речі Посполитої.
Петро Сагайдачний належав до поміркованої частини козацької старшини, яка, реально оцінюючи тогочасні військові можливості Війська Запорозького, намагалася відстояти національні інтереси українського народу шляхом переговорів і компромісів з польським урядом. У 1617 і 1619 роках укладав з польським урядом угоди (Вільшанська угода 1617 і Раставицька угода 1619 років), умови яких викликали незадоволення серед частини козацтва і призвели до короткострокового обрання в 1620 році гетьманом Я. Бородавки.
Після початку Хотинської війни 1620-21 років і звернення короля Сигізмунда III Вази та уряду Речі Посполитої про допомогу у війні з турками, Сагайдачний особисто поїхав до Варшави, де подав королю вимогу про надання прав і привілеїв православному населенню України та козацькому війську, виконання яких означало б надання Україні статусу автономії у складі Речі Посполитої. У вересні 1621 року Сагайдачний очолював 40-тисячну українську армію, яка, приєднавшись до польських військ, відіграла вирішальну роль у розгромі турків у битві під Хотином у Хотинській війні і тим самим зупинила експансію Османської імперії у Європу. У квітні 1622 Сагайдачний, поранений під час Хотинської битви отруйною стрілою, помер.
Перед смертю він майже всі свої кошти пожертвував на відновлення Богоявленського монастиря та утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. Похований у Києво-Братському монастирі.
|
