№ 40 (97): Фірма «Рога і копита» приймає на курси
Про освітянські кошти та інститут підвищення знань
Олексій Ленський
Минулої неділі відсвяткували День учителя. Відлунали урочисті промови, вручені відзнаки «кращим з кращих»… І знову – будні.
У рамках цих буднів спитайте батьків будь-якого школяра про те, які побори вони постійно сплачують школі, і як ті побори лягають на бюджет сім’ї?
Шкільні витрати для батьків фактично є додатковим «шкільним податком», який, утім, ніяк не враховується державою. Тим часом, що стосується загальноосвітніх шкіл, то ці витрати мали б зацікавити податкову службу з тим, щоби запровадити або податковий кредит на суму батьківських витрат, або іншим способом зменшити фінансове навантаження на батьків, пов’язане з неофіційними витратами на школу. Але для цього потрібна одна-єдина умова: всі грошові внески від батьків школа мусить оприходувати офіційно. Тоді й буде підстава для податкової служби надати батькам податковий кредит…
Ця тема не є новою, але державні чиновники дружно затуляють на неї очі, залишаючи тягар фінансового «підживлення» школи на батьківських плечах.
У той же самий час, різнорангові (від міністрів до начальників управлінь) посадовці від освіти запевняють нас, що фінансування на освіту збільшується. Може й так, але чи доходять ті гроші до школи – велике питання.
На моє переконання, для того аби поставити бар’єр розтягуванню бюджетних коштів на освіту, потрібно фінансувати не освіту взагалі, а кожне учнівське місце в школі. І вже з цього розрахунку фінансово забезпечувати кожну конкретну школу. У такому разі за кожну копійку буде з кого спитати.
Є в Сумах Інститут післядипломної освіти, тобто – підвищення кваліфікації. Радив би зайти туди і подивитися, який «євроремонт» там зроблено. Можна тільки здогадуватись, скільки коштів туди «вгатили». Мене, як платника податків, цікавить, яка це сума коштів, і звідки вони? Я також би хотів, аби Контрольно-ревізійне управління перевірило відповідність витраченої суми грошей обсягу і якості виконаних робіт; яким чином пов’язане освітянське начальство і фірма, що робила цей ремонт.
Чому у начальства від освіти немає такої щедрості по відношенню до самої школи?
До вищезгаданого інституту завезли й новенькі меблі. Від якого виробника чи посередника вони закуплені за державні кошти? Адже я в своїй майстерні у Сумській загальноосвітній школі № 21 вже замучився ремонтувати табуретки, яким більше 40 років. Дітям фактично немає на чому сидіти.
З комп’ютерізацією життя з’явився і новий вид знущання над учнями і вчителями. Знову ж таки, моя школа – типовий тому приклад. Не так давно завезли нібито нові комп’ютери. Практично відразу вони вийшли з ладу. Тепер з батьків збирають по 400 гривень на ремонт кожного комп’ютера. Питається: яка фірмочка поставила у школу цей комп’ютерний мотлох; хто з освітянського начальства був причетний до цієї оборудки? І чому тільки я і газета маємо перейматися цими неподобставми, а правоохоронні органи, в тому числі – прокуратура – ні?
Далі – про курси для вчителів при цьому інституті підвищення кваліфікації. Відразу скажу, що курси у тому вигляді, якому є, це – бюджетні кошти нінащо. Слухачі курсів у своїй більшості їдуть до Сум за власні кошти з надією, що їм компенсують витрати. Компенсують чи ні, але в касу інституту за проживання у гуртожитку, за харчування тощо – заплати зараз.
Може це все варте тих «підвищених» знань, що дають курси? Не тіште себе ілюзіями. Ось один із прикладів такого, з дозволу сказати, навчання.
Групі вчителів праці – слухачів курсів – читають лекції з… філософії або політології, та розповідають, хто у нас був президентом у 1990 році… Напевно, без цього вчитель праці не навчить азам ремесла своїх учнів.
Ну добре, з лекцією з психології ще можна погодитись. Але, якщо ви думаєте, що ці лекції присвячені міжособовим стосункам або стосункам у рамках «учень-вчитель», то сильно помиляєтесь. Лекція з психології тут присвячена винятково гендерній рівності (тобто, мова йде про рівноправну участь жінок поряд з чоловіками у справі розвитку суспільства). Ніхто не применшує важливість цієї теми, але ж серед слухачів курсів – чимало людей поважного віку, у яких діти вже давно мають дітей, і які самі можуть почитати лекції про рівність і нерівність, і не тільки – гендерну.
Взагалі, відчуваєш себе ідіотом, сидячи і слухаючи протягом 6-8 годин лекційне переливання з пустого в порожнє.
А згідно ще з одними заведеними тут правилами, кожен слухач курсів мусить написати реферат. Написання рефератів, слід зазначити, ректором інституту Живодьором віддано на відкуп керівникам груп. У них – свої правила. Так, керівник групи Крот замінила вчителям праці написання реферату на так званий творчий проект, хоча дозволу на це чи управління, чи Міністерства освіти немає.
Крот навіть не знає шкільної програми з трудового навчання і відмовляє слухачам у захисті їхніх тем, над якими вони довгий час працювали згідно з темами шкільної програми.
А ще існує під дахом цього інституту така собі фірмочка, де роблять ксерокопії, редагують, розмножують… Керівники груп стимулюють слухачів курсів до копіювання, розмноження усіляких паперів (треба ж фірмі з її інститутськими опікунами доход мати).
Розмножувати слухачам курсів доводиться і реферати, які керівники курсів рекомендують використовувати слухачам на уроках по поверненні з курсів. Наскільки ті реферати корисні для уроків, і чи будуть їх використовувати, то питання – риторичне, але для «галочки» чи не кожен слухач має залишити копію реферата в інституті.
Закінчуються курси збиранням грошей на подарунок керівникові групи і на застілля. Взамін цього ви отримуєте посвідчення про проходження курсів. Чи додали комусь ці курси знань? Наврядчи. Але грошей у кишенях слухачів катастрофічно поменшало: добре, аби було за що додому дістатися.
Загалом, цей інститут з його курсами, нагадує фірму «Рога і копита» від Ільфа і Петрова, його треба взагалі закрити, як паразит, що тягне лише освітянські гроші, а кошти віддати школам, аби вони не жебракували по дірявих батьківських кишенях.
|
