ПЕРШИЙ КРОК
ОБИРАТИ І ВІДКЛИКАТИ
Відповідно до Конституції України Президент має вийти з ініціативою до Верховної Ради удосконалити законодавство про місцеве самоврядування таким чином, аби жителі місцевої громади своє право на відкликання безпорадних чи корумпованих депутатів, і таких самих міських та сільських голів могли реалізувати оперативно і безперешкодно. А не так забюрократизовано, як є сьогодні.
Сьогодні, приміром, діє норма закону про місцеві референдуми, яка передбачає, аби міський (сільський) голова «дав добро» на проведення місцевого референдуму, якщо люди на цьому референдумі захочуть поставити питання про зняття цього голови з посади. Ця норма є знущальницькою над демократією, над європейськими цінностями, серед яких – гарантія права жителів території як обирати, так і відкликати своїх обранців. Але виходить, що обирати ми можемо безперешкодно, але відкликати – ні. Мусимо терпіти місцевих горе-керівників та депутатів до наступних виборів.
Далі. У нашій Конституції задеклароване також право за ініціативою жителів створювати різні форми самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна (ст. 140). Але реалізувати на практиці це конституційне право фактично неможливо через недоконалість все того ж законодавства про місцеве самоврядування. Тим часом, самоорганізація населення – дієвий інструмент відстоювання громадянами своїх прав і свобод, боротьби з махровим чиновництвом, корупцією.
Ігнорування правами і свободами громадянина починається на місцевому рівні, на рівні повсякденного життя людини. І якщо на цьому рівні залишити законодавство таким як є - про які європейські стандарти життя можна взагалі говорити? Отже, ми чекаємо від Президента, гаранта Конституції України, не просто ініціатив, але рішучих дій, пробивної сили, аж до постановки ультиматуму Верховній Раді. Бо на кону – права і свободи українського громадянина.
ДРУГИЙ КРОК
ПРИЙМАТИ ЗАКОНИ ЗА ЗАКОНОМ Жити по-європейські означає також і виконувати закони самим законодавцям. Тобто, бути взірцем виконання законів. Ми, звісно, не плекаємо ілюзій щодо того, що народні депутати враз стануть взірцем законослухняності. Та й жоден президент за цим не встежить. Однак, що в силах нашому Президенту – так це висунути вимогу народним депутатам та майбутньому спікеру українського парламенту виконувати норму статті 84 Основного закону України, де говориться, що «голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». У нас же нардепи приймають закони, бігаючи між рядами крісел і тиснуть на кнопочки на місцях відсутніх на засіданні колег чи позичивши, чи купивши у них картки для голосування – цього ми не знаємо. Але факт порушення Конституції залишається фактом. Відтак нас, простих громадян, закликають жити за законами, а самі навіть закони антизаконно приймають. Як ви думаєте: людям дуже хочеться виконувати закони, прийняті у такий спосіб? Ми вже не говоримо про те, як смішно після цього звучать заклики рухатись до Європи. Отже, законодавці для нас, поки що, уособлюють не європейські стандарти, а стандарти подвійної моралі, стандарти неповаги до громадян.
Якщо Президент України терміново захистить від наруги цю статтю Конституції, то відкривається шлях для здійснення подальших логічних дій, спрямованих на захист у першу чергу прав і свобод громадян, що означає реальне (у першу чергу ментальне) наближення до Європи. Справа в тому, що права і свободи українських громадян найбільше утиснули ті закони та інші підзаконні акти, що були прийняті за кучмівських часів (і прийняті, звісно, були, коли у сесійній залі ВРУ сидить 150 чоловік, а на табло висвічується 226).
Таким чином, відновити права і свободи українського громадянина (хай то інвалід, пенсіонер чи підприємець) можливо через ревізію всіх кучмівських законів, які суперечать першому і другому розділам Основного Закону України. Тобто, потрібно переглянути ці закони, й інтереси громадянина у їхніх статтях поставити вище інтересів держави. Іншого шляху в Європу не існує. Альтернативний шлях – під Путіна з його великодержавними сатрапами.
Отже, ми вкотре покладаємо надію на Президента України, який має і сьогодні достатньо конституційних повноважень для відстоювання європейського курсу нашої держави.
ТРЕТІЙ КРОК
РЕФОРМА – НАСЛІДОК ФАРСУ 
Фіктивне голосування (а відтак – і фіктивне прийняття законів) Верховною Радою України дедалі поглибило політичну і соціальну кризу в Україні, і продовжує поглиблювати. Дійшло до того, що у грудні 2004 року оголосили про прийняття законопроекту про зміни до Конституції України, навлювавши, щоправда, на саму Конституцію.
Яким чином, власне, прийняли той законопроект ВРУ про зміни до Конституції України, у яких були розширені повноваження для прем’єр-міністра? А все у той же самий базарний, кучмівський спосіб, коли тодішній спікер і «миротворець» В. Литвин оголосив про наявність необхідних 226 голосів у той час, коли, як такої кількості нардепів у залі, так і самого голосування власне й не було: просто у штовханині відповідна частина нардепів піднімали руки (може, хто й дві), і на підставі цього «голосування» Литвин, як голова ВРУ, оголосив про прийняття законопроекту про внесення змін і доповнень до Конституції. А згодом і самі зміни до Конституції (коли для цього потрібно було вже 300 голосів) були прийняті методом натискання кнопок «за себе і за того хлопця». Як можна у країні, яка поривається називати себе європейською, правовою державою, визнавати таким чином «проголосовані» закони (тим більше – зміни до Основного Закону)?
Наступним актом наруги над Конституцією є діяльність іншого спікера – О. Мороза. Цей голова ВРУ через таке ж саме «віртуальне» голосування дозволяє частині нардепів подолати президентське вето на неконституційний закон про Кабінет Міністрів. Того разу в залі також не було присутніми 300 нардепів (необхідна кількість для подолання вето).
Отже, в українському парламенті змінили Конституцію та подолали президентське вето на закон про Кабмін незаконно. Тому що ОСОБИСТОГО голосування народних депутатів не було.
Тому ми впевнені, що Президент України не вправі миритися з нехтуванням Конституцією з боку частини народних депутатів та голови ВРУ. Відтак Президент мусить подати в суд на відповідні рішення ВРУ з метою відміни неконституційних змін і доповнень до Основного Закону України у грудні 2004 року. Досягнувши цього, також через суд має бути відмінений і неконституційний «морозівський» закон про Кабмін.
Без цих кроків Україна не стане європейською, правовою країною.
Від перших осіб держави весь український народ постійно чує заяви про європейський вибір України, про орієнтацію на європейські цінності, на традиції реального народовладдя у цих країнах...