№ 45 (102):

Учителі – зона ризику

Перша шпальта

Олесій ЛЕНСЬКИЙ
  
В очікуванні медоглядуКожного року вчителі шкіл та інших навчально-виховних закладів змушені проходити так звані медичні профогляди.

Логіка цього проходження, з одного боку, зрозуміла: педагоги контактують з дітьми й підлітками і мають бути здоровими, аби останнім якось не зашкодити. З іншого ж боку, такими примусовими медоглядами вчителі фактично прирівнюються до соціальної групи ризику, що ставить їх в один ряд з тими ж бомжами.


А це, погодьтесь, образливо усвідомлювати.

Адже при спілкуванні на уроках чи перервах не лише вчителі впливають на учнів, а й навпаки. Тим часом, ні перед новим навчальним роком, ані згодом ніхто з учнів не проходить медичне обстеження. Між тим, на вулицях гуляють різні простудні та інші заразні інфекції, той самий туберкульоз, до речі. І до школи заразу можуть успішно занести і учні, і їхні батьки, які, звісно, не є, як і вчителі, ізольованими від суспільства. Швидше, вони більше контактують на вулицях з більшою кількістю випадкових людей, аніж педагоги. Отже, хіба для дитини вчитель становить більшу загрозу, ніж випадкова людина у транспорті чи, приміром, закладі громадського харчування?

Таке вибіркове ставлення до вчителів з вимогою проходити медичний профогляд, не може вирішувати проблему захисту здоров’я як їхнього, так і учнівського. Така ситуація більше підпадає під визначення дискримінації за професійною ознакою.

Це – один бік справи. Інший – сама процедура профогляду. У Сумській поліклініці №5 (за моїм місцем проживання) починається він з того, що з вас в рентгенкабінеті, де стоїть допотопне обладнання, візьмуть гривню на плівку, натомість вручивши папірець, що це, мовляв, «спонсорська» допомога. Ну, по-перше, як взагалі можуть співвідноситись поняття «педагогіка» і «спонсорство»? Маразм. По-друге. Якщо навіть припустити, що медичний заклад приймає спонсорську допомогу, то вона обов’язково має бути належним чином оприбуткована. Або через касовий аппарат, або прибутковим ордером. А хто бачив коли-небудь у рентгенка-бінеті чи в іншому якомусь касовий апарат? Не бачив ніхто. Значить – гривня до гривні – і чималенька сума відправляється у кабінет керівника, який на свій розсуд розпоряджається цими та іншими коштами.

Далі ви йдете у так званий кабінет профоглядів – це вже на вулиці Холодногірській, – де вам зразу запропонують купити перо (вколоти палець), і лаборант, вколовши, прикладе грушу до скляної трубки, а потім за допомогою рота видує вашу кров уже в іншу трубку. Наскільки тут можна вести мову про належну стерильність та об’єктивність аналізу крові? Рівень цього аналізу дорівнює рівню кінця 19-го століття.

Потім вам пропонують купити гумові рукавички за 50 копійок. Гроші кинуть у коробочок, а рукавички, втім, залишаться у кабінеті. Викинуть їх чи не викинуть – питання риторичне. Потім ваш шлях – до кабінету №9. Особливо він «приємний» для чоловічої частини вчителів. Вам катетором, що давно вже втратив строк використання, роздеруть сечовипускний канал: теж – для аналізу. Після чого ви будете три дні мучитись, чекаючи, поки у вас там заживе. Цей аналіз – для контролю за венеричними захворюваннями. Уявляєте: мене, 62-річну людину, під одну гребінку з усіма, підозрюють в активному статевому житті та ще ж, мабуть, у хаотичному!

Далі мусите пройти ще ЛОРа (вухо-горло-ніс), терапевта.

Однак ЛОРа у 5-й поліклініці не виявилося, і я, аби закінчити цей профогляд, звернувся до ЛОРа поліклініки №4 (де ми в минулі роки і проходили цього лікаря). Отже, свою печатку він у моїй картці поставив. Коли ж я прийшов за тиждень у профкабінет поставити остаточний допуск, мені заявили, що раз я пройшов ЛОРа у 4-й поліклініці, то маю сплатити ще десь п’ять гривень. Звісно, мене така заява ошелешила. Я спитав, хіба там не такі лікарі, хіба ми не в одній державі, місті живемо? І вже на нервах додав, що вони займаються здирництвом, і цього їм не подарую.

До речі, можна загалом-то й не проходити цю принизливу процедуру профогляду, а кинути до кишені лікаря 15 гривень, і всі печатки у картці вам поставлять.

Отже, з відповідною заявою на протиправні дії цих медиків я пішов до обласної держадміністрації. Там пояснив свою проблему, заяву прийняли. У міському відділі охорони здоров’я заяву теж прийняли без зайвих питань, тільки з’ясувавши підлеглість цього кабінету профоглядів.

А ось із прийомом заяви в обласному управлінні охорони здоров’я я втратив частину цього здоров’я. Секретарка поводилась по-хамськи, навіть взяти заяву відмовилась, не то щоби пустити до кабінету начальника управління.

Скажу, що така поведінка в облуправлінні охорони здоров’я – традиційна. Там уже давно забули, що вони за законом не мають права не приймати заяв. І це їм постійно буде минатись? Сумніваюсь.

Інше питання – до головного санітарного лікаря м. Суми. Наскільки правомочними є його вказівки про обов’язковий профогляд вчителів міста у кабінеті профоглядів?

І наскільки відповідає санітарним нормам сам кабінет, а сучасним вимогам – його обладнання?

Якщо кабінет не зроблять сучасним медичним закладом, то головний санлікар міста його мусить просто закрити. Якщо не закриє, то я особисто подам на санлікаря до суду за недбале ставлення до своїх професійних обов’язків. І взагалі, цей кабінет треба переорієнтувати на роботу з бомжами та повіями.

За всю історію проходження профоглядів учителям удавалося лише кілька разів відбитися від наступу Сумського санітарного лікаря, і тоді вони проходили огляд у медичних закладах за місцем проживання. І це було правильно.

Тому я, від імені більшості сумських вчителів, вимагаю проходження профоглядів за місцем проживання, як і всі інші громадяни.

Хочеться вірити, що темою кабінету профоглядів для вчителів у Сумах займуться відповідні органи влади, і мені не доведеться тягти до суду ні керівників обласного управління, ні міського відділу охорони здоров’я, ні санітарного лікаря Сум з усім складом профкабінету. А прокуратура при бажанні могла би все це проконтролювати.
  
P.S.

До речі, чи не цікаво було би прокуратурі завітати до кабінету начальника обласного управління охорони здоров’я, а потім порівняти обстановку його кабінету (мабуть, і Харитоненко позаздрив би) з умовами існування будь-якої міської лікарні, не говорю вже про районні чи сільські: суцільний дефіцит всього.

Таке порівняння – дуже гарний спосіб оцінки роботи влади, роботи голів адміністрацій, міст, депутатів рад, які призначають на посади керівників управлінь та інших підрозділів органів виконавчої влади. Мені, приміром, скільки разів доводилось звертатися до обласного відділу охорони здоров’я, але я так і не побачив начальника на робочому місці. План його роботи, в тому числі, дні прийому, не вивішені…

Я хочу таким начальникам нагадати, що влада у державі належитьь народу (ст. 5 Конституції України), і я, як громадянин цієї держави, вправі спитати начальника обласного управління охорони здоров’я, де він знаходиться у робочий час.

Президент В. Ющенко нещодавно справедливо обурився, зазначивши, що фінансування медичної галузі щороку збільшується, а смертність дедалі зростає. А це тому, що такі начальники тратять фінансування не на власне медицину, а на кабінети…