№ 47 (104): Газети: дата заснування
Пострадянські газети вже – не комуністичні, вже – з іншими назвами, однак паразитують на історії інших видань
Олексій ЛЕНСЬКИЙ
Що не кажіть, а солідності людині, місту чи країні додає їхня багата історія або ж – родовід. Не є винятком, звісно, і підприємства, фірми.
Зокрема – газети. Чим старіше видання, тим, нібито воно – престижніше. Ну є такий соціальний стереотип: що тут поробиш... Особливо він поширений серед працівників друкованих мас-медіа, а надто – провінцйних, і таких, які плавно із радянської доби перейшли у пострадянську (здебільшого, помінявши назви, юридичний статус). Однак при цьому, «прихопивши» до свого «активу» радянський період історії, залишивши у вихідних своїх даних рік заснування «органу обкому чи райкому партії», приміром, 1917 рік. Так зробила обласна газета «Сумщина», що почала виходити 1991 року; так зробила сумська районна газета «Вперед», які вже відсвяткували цього року нібито 90-річчя; так зробили й робитимуть інші «районки». Що ж: бажання видатись «солідним» є цілком зрозумілим. Але ні з юридичного, ні, тим паче, з морального боку такі дії не витримують критики. Адже, та сама «Ленінська правда», як орган Сумського обкому КПУ 1991 року припинила своє існування. Власне її історія завершилась. Що і було юридично оформлено: її колишній трудовий колектив перейшов до новозаснованої обласної газети «Сумщина», яка, відповідно, з 1991 року мала б почати писати свою власну історію. Те саме – і з «районками»: всі вони пройшли перереєстрацію, чим і закрили історію власне тих видань, де вони раніше працювали. Хоча всі трудові колективи редакцій таких газет і залишились у тих самих стінах, мають архіви радянського періоду, проте слід усвідомити: вони почали працювати у нових газетах. Нема питань – нехай створюють музеї своїх журналістських поколінь, підкреслюють наступність суто професійних традицій, підкреслюють свою солідарність з історією попередніх трудових та творчих колективів тощо. Але ж навіщо привласнювати історію іншого видання?! По-перше, це – не об’єктивно, це запорошує мізки тому самому молодому поколінню, по-друге, це – просто не чесно, не чистоплотно.
Як там що, але з початком 2008 року, на жаль, продовжаться «святки» пострадянських газет.
Мабуть, першою стартуватиме райгазета «Вісті Роменщини», бо вона на своїх сторінках пише, що виходить з січня 1918 року. Що ж, давайте-но разом, поглянемо на історію роменської преси.
1998 року у самих «Вістях Роменщини» було надруковано повідомлення про те, що, починаючи з 1906 року і до 1917-го у Ромнах видавалися газети: «Ромен», «За дело», «Український листок», «Пахарь», журнал «Юнацькі мрії». Зрозуміло, що теперішні «Вісті Роменщини» будуть «танцювати» від 1918 року, і з цим нічого не вдієш. Однак, якщо навіть так, то у свою чергу не зрозуміло, від якої саме радянської газети дозволяють собі керівники цього видання вести свій родовід.
Адже раніше – у 1917 році – вже виходило «Народное слово», радянський орган.
Крім того, з червня 1917 року виходила й газета «Наша спілка» Роменського союзу кредитних і споживчих товариств. Роменську ж газету «Наше слово» видавав Комітет РСДРП у 1918-1919 роках.
Однак У Державному архіві Сумської області шостий номер цієї газети датований 11 жовтня 1918 року. А що ж тоді видавалося в січні, від чого відштовхуються «Вісті Роменщини»? Від «Нашого слова»?
У тому ж самому Архіві знаходимо газету «Известия Роменского военно-революционного комитета» за 17 лютого 1919 року; далі виходила газета «Известия исполкома Роменского Совета рабочих и солдатских депутатов». 5 серпня 1919 року побачив світ перший номер роменської газети «Голитьба», орган виконкому Ради робітничих і солдатських депутатів і повітового комітету КП(б)У. Це вже – не орган фактично військової влади (яким є по суті «военно-революционный комитет» або якийсь подібний виконком), а орган місцевої влади – Ради депутатів (хоча й зрозуміло, що влада ця все одно була формальною). Але – тим не менш.
Тому логічно було би прив’язувати «Вісті Роменщини», як колишній орган місцевої радянської влади та місцевої партійної організації, саме до газет «Голитьба».
Далі виходить газета «Пламя революции», орган Роменського виконкому (1920 рік).
У Держархіві Сумської області підшивка роменської газети «Голос селянина» починається з № 264 (30 січня 1921 року). На її сторінках позначений другий рік видання. Скоріш за все, ця газета прийшла на зміну «Голитьбі» у 1919 році. Також, у двадцятих роках видавалась «Влада праці». Довгий час виходила газета «Радянське життя». У номері за 1925 рік зазначено її шостий рік видання. Швидше за все, і її корні йдуть до «Голитьби» 1919 року, як органу місцевої радянсько-партійної влади.
…Так уже сталося, що колись українсько-єврейське повітове містечко Ромен за період радянської влади добряче позбулося своєї історичної пам’яті, і тяжіння саме до «червоного» минулого і сьогодні живе у певної частини у тому числі так званої інтелігенції, безумовно ж, включаючи певну частину журналістської братії.
Передусім, це стосується газетярів з «Вістей Роменщини», які ухопилися за 1918 рік, тоді як власне легітимна радянська влада свою пресу вважає з 1919 року (після влади Директорії Симона Петлюри).
Це одне. По-друге, шкода, що у гонитві за примарною першістю бути «родоначальниками» журналістики у своєму районі журналісти «Вістей Роменщини» як, власне, й інших пострадянських видань з інших районів області) відкидають роменську журналістику 1906-1917 років.
Мені, як автору ще не виданої книжки «Історія сумської преси і журналістики», на яку чинна влада не спроможеться виділити кошти, хотілося би більше дізнатися про дореволюційні видання у Ромнах, аби об’єктивніше зафіксувати історію тамтешньої преси, журналістики…
Те, що представники влади різних рівнів у черговий раз вітатимуть чергові міфічні 90-річчя чергових газетних «ювілярів» – мене це (як і багатьох однодумців) мало хвилює. Сумщина бачила на своїх теренах і не такі фортелі. Просто зайвий раз наголошу, що подібні «ювілеї» – від певної міри невігластва, певної міри кон’юнктурщини, духовної слабкості та убогості частини журналістів та владних посадовців.
|
| |
|
