№ 47 (104):

«Трудом возвышаюсь». Харитоненко чи Лук’яненко?

Актуалії

Василь Олексійченко, м. Суми

Не так давно з номенклатурними пишнотами, гумовими посмішками та здебільшого нещирими поздоровленнями відзначили 70-річчя голови правління Сумського МНВО ім. Фру-нзе Володимира Лук’яненка – колись так званого червоного директора, а тепер, швидше – «червоного капіталіста». 

Володимир Матвійович випустив свого часу книжку про себе під «скромною» назвою «Дело его жизни». А цього року в одному з сумських видавництв готувався до виходу в світ черговий «шедевр». Називається ця книжка «Трудом возвышаюсь». Прямо заплакати хочеться. Тим часом, назва книжки є ні чим іншим як гаслом цукрозаводчиків Харитоненків, яке і знайшло своє місце на їхньому родинному гербі.


Справедливості ради треба сказати, що і батько й син Харитоненки теж були не проти замовленої статті у пресі (зокрема, в газеті «Южный край»). Тобто, так звана «джинса» існувала й тоді. Але ж Харитоненко з кожного карбованця прибутку 0,5 копійки віддавав на благодійність. Про принципи бізнесу Володимира Матвійовича такого не скажеш. Які там півкопійки?!

Він, здається, трудиться, викачуючи кошти з основного виробництва заводу ім. Фрунзе. Відкачав на аналогічний завод у Пермі (РФ); тепер замовлення пішли туди, а для фрунзенців їх стає дедалі менше. Ну, й інші діяння, які стосуються не лише власне виробничої сфери.

У той самий день, коли я побачив у видавництві книгу «Трудом возвышаюсь», йдучи у своїх справах, біля відділу кадрів цього заводу почув, що працівники розмовляли про скорочення кадрів у цеху № 34. Крім того, всім сумчанам відомо: перманентні скорочення на заводі ім. Фрунзе не припинялися.

Якщо Лук’яненко думає, що його велич – у тих «жерстянках», що йому повішали на груди, то він помиляється. Людина, яка зараз фактично нічим не відрізняється від банального «временщика», який не те що не дбає про робітників, але просто їх, м’яко кажучи, не сприймає, не варта їхньої пам’яті.

Тому, якщо на пам’ятник Івану Харитоненку кошти збирали всією міською громадою, то Лук’яненку такого «народного» пам’ятника не буде. Як би він «трудом не возвышался»…