№ 48 (105): Завод «Сумсільмаш» починався з віялок
Відкритому акціонерному товариству «Сумський завод сільськогосподарського машинобудування» – 125 років
Олексій ЛЕНСЬКИЙ
Якби спитати будь-кого з керівників області чи міста про те, які фабрики, заводи існували в Сумах, скажімо, сто років тому, мабуть, у кращому разі вони згадають Бельгійські машинобудівні майстерні (тепер – Сумське МНВО ім. Фрунзе) та Павлівський цукрозавод Харитоненків.
З ДАВНІШОЇ ІСТОРІЇ
Між тим, у Харківській губернії Сумський повіт був на першому місці з кількості фабрик і заводів. Серед них була і фабрика Івана Вараксина. Дату заснування фабрики – 1882 рік – ми знаходимо у книжці «Совет съездов фабрично-заводских предприятий Российской империи». Книжка ця побачила світ у Санкт-Петербурзі 1909 року. Ознайомитися з нею можна у Харківському архіві.
Певні відомості про фабрику є і в Окладній книжці Сумської повітової управи «О налоге земских сборов с городских недвижимых имуществ по городу Сумы за 1901 год». Там фабрика значилася як «механическое заведение дворянина Вараксина Ивана Федоровича». Випускала вона переважно віялки. У книзі «Недвижимых имуществ» за 1905 рік вже записано, що «механическое заведение» було перейменоване і стало називатись «Фабрика веялок дворянина Вараксина И.Ф.». Там же зазначено, що мала вона цінність нерухомого майна на 3 050 рублів, а доходність –183 рублі.
У 1909 році на фабриці працювало 54 робітники, а річний обсяг виконаних робіт склав тоді 30 800 рублів.
У 1915 році кількість робітників скорочується до 25 чоловік (зрозуміло: Перша світова війна, мобілізація на фронт).
…Серед машин та механізмів, що довгий час використовувались у господарствах цукрозаводчика Харитоненка, зокрема, були й віялки Вараксина вартістю 50 рублів.
Після революції 1917 року фабрика зупинилася. До речі, у політичних подіях робітники Вараксина участі фактично ніколи не брали. Під час влади Української Народної республіки та Громадянської війни виробництво то відновлювалось, то знову зупинялося.
З середини 1919 року, після перемоги на наших теренах радянської влади, виробництво Вараксина одержує назву «Фабрика віялок імені Комінтерна» Сумського окружного відділу місцевого господарства.
У газетах тієї доби відзначалося, що, приміром, відбудова машинобудівного заводу та інших в Сумах ішла важко, зате фабрика Вараксина, швидко відновила свою роботу. З 1934 року підприємство називається «Селоелектро». Цей завод першим у СРСР освоїв виробництво доїльних апаратів. Вони експонувалися тоді на Всесоюзній сільскогосподарській виставці у Москві. Однак, то були, мабуть, показушні зразки апаратів, адже 90 відсотків тодішніх колгоспів і сіл не були забезпечені електрикою. Навіть підприємства Сум були обмежені у використанні електроенергії.
Під час відступу наших військ у період Великої вітчизняної війни всі підприємства м. Суми були евакуйовані або ж зруйновані. Німецька окупаційна влада, спираючись на підлеглу собі місцеву, на більшості промислових підприємств міста відновила виробництво. У тому числі і на «Селоелектро». Основні засоби виробництва заводу «Селоелектро» відновлювались, а також збільшувались за рахунок вузлів та механізмів із покинутого під час відступу обладнання, виведених з ладу машин, танків, іншої техніки та з розбомблених ешелонів, в яких було чимало також верстатів. Відтак на заводі ремонтувалися трактори та інший реманент. За допомогою заводу «Селоелектро» та деяких інших окупаційна влада ремонтувала вже цукрові та спиртові заводи. Частина обладнання для підприємства була завезена з Німеччини. Крім того, відновленим на заводі озброєнням (як німецьким, так і радянським), зокрема, оснащувались підрозділи поліції та військ Вермахта, набраних з числа полонених та місцевих мешканців.
З наближенням до Сум наступаючої Червоної армії у 1943 році, німці провели евакуацію підприємства. Після визволення відновлювальні роботи просувались тяжко. Адже людей не вистачало. З верстатів, що були повернуті з радянської евакуації та з тих, що забрали з розбитих німецьких ешелонів, у 1945 році було змонтовано лише п’ять. При цьому, найкращі верстати забрали на завод ім. Фрунзе.
У 1944-1948 роках «Селоелектро» виготовляє запчастини для сільськогосподарських машин.
1948 року на території «Селоелектро» було також закінчено будівництво моторемонтного заводу. Обладнання отримали від союзників по антигітлерівській коаліції – з Великобританії та США.
Токарні верстати були б/у, але за своїми характеристиками – значно кращі за вітчизняні. Завод почав ремонтувати металорізальні та інші верстати, а також автомашини. Для кожного цеху був встановлений окремий генератор для забезпечення електроенергією. На англійських верстатах здебільшого обточували циліндри поршневої системи двигунів. Працювали на заводі у три зміни, кількість робітників становила двісті чоловік.
Неподалік заводу розташовувався і будинок родини Вараксиних, на лівому березі Псла (зараз там – проїжджа частина). Це була двоповерхова дерев’яна будівля на цегляному підвалі. У бік річки мав на другому поверсі велику веранду. За будинком починався старий міський парк, поряд з яким розташовувався відомий тоді театр «Швейцарія», де, перебуваючи у Сумах, грав деякі ролі російський письменник Іван Купрін.
Я не знаю, що було в будинку Вараксина після пролетарської революції 1917 року, але у 1950-60 роках там була служба працевлаштування, служба відправки місцевих жителів на поселення на Далекий Схід та Хабаровський край, а також вербування на роботу на цілину у Казахстан та Оренбурзьку область РФ.
Знесли будинок, коли розширяли Харківський міст через Псел.
З ВЛАСНОЇ БІОГРАФІЇ
Я після закінчення 8-го класу, у 15 років, пішов працювати на невеличкий завод «Металоширпотреб», що розташовувався тоді на вулиці Горького. На підприємстві тоді, до речі, працювала моя матір медсестрою. Від будівель того заводу до сьогодні зберігся будиночок, у якому розташовується, зокрема, Сумський клуб кінофотолюбителів.
Але невдовзі, через скорочення, мене та інших працівників перевели на завод «Селоелектро», який тоді називався вже «Запчастина», між собою ще називали «Ремзавод». То був 1961 рік.
Верстат, на якому я працював на «Запчастині», постійно ламався через свою зношеність. В цеху взимку було дуже холодно, і тільки в обідню перерву гріли в «титані» як великому самоварі воду, і кожному діставалось по кружці гарячої води на чай.
З матеріалами та інструментами теж була проблема. Я, як підліток, мав працювати 6 годин на добу, а працював по 8, бо треба були гроші. Найважче було працювати поночі. Треба було ще ходити до вечірньої школи.
Я в цеху був добрим верстатником, швидко став фахівцем, мене ставили вже у приклад дорослим робітникам (серед яких – чимало п’яничок). Однак, коли підходили свята, мені давали грамоту, а п’яничкам – грошові премії. Також їм діставались і нові верстати, коли завод їх одержував. Мені тільки іноді вдавалось на них попрацювати. Між тим, через рік мені стали давати учнів.
На заводі ми виготовляли запчастини, агрегати та інші вузли та механізми. Вони були здебільшого з чавуну. При його обробці чавунний пил у цеху стояв не мешне, ніж вугільний у шахті.
З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ
…Вже багато років по тому, працюючи у Сумській середній школі № 24, дізнався від своєї колеги, вчительки української мови Вараксиної, що вона є дружиною онука Івана Федоровича Вараксина. Вона, зокрема, розповіла, що на промислових виставках, що проходили у Парижі на межі ХІХ-ХХ століть, Іван Федорович був нагороджений трьома золотими медалями. Дві з них нащадки Вараксиних віддали до Сумського краєзнавчого музею. Де вони зараз там є, і чи взагалі є – невідомо. Одна медаль залишилась у родині онука, я її бачив на власні очі.
Уже від Ганни Леонідівни Кагадєєвої я дізнався, що її батько – відомий у Сумах організатор концертної діяльності – Леонід Павлович Кагадєєв з сином І.Ф. Вараксина у 1930-х роках втекли з Сум до Сибіру на будівництво промислових об’єктів. Працювали там простими робітниками. Треба сказати, що й правильно зробили, бо їх би все одно заарештували, репресували.
З 1974 року завод «Запчастина» переходить у підпорядкування Виробничого об’єднання «Союзферммаш» Міністерства машинобудування СРСР і одержує назву «Сумсільмаш». У 1976 році до нього прокладають дорогу з твердим покриттям. З 1991 року «Сумсільмаш» перебуває в Українській національній кампанії Укрсільгоспмаш». 1994 року «Сумсільмаш» став Відкритим акціонерним товариством. З початком процесів акціонування, як уже повелось, почалися конфлікти інтересів, що нерідко призводило до стагнації виробництва, накопичення боргів, доведення до нелатоспроможності... Зараз завод «Сумсільмаш» – у скрутному економічному становищі.
P.S. На Петропавлівському цвинарі в Сумах є родинна могила Вараксиних (з литими чавунними хрестами). Коли я писав свою книгу «Історія розвитку знарядь праці, економіки, освіти науки і культури Сумщини», я знову хотів зустрітися з нащадками Вараксиних, але дізнався, що вони емігрували в Ізраїль, де згодом їхній шлюб розпався.
Якщо хтось у місті залишився з цього роду, хотілося би з ними зустрітись.
ВІД РЕДАКЦІЇ
На сьогодні ВАТ «Сумсільмаш» перебуває на стадії санації (управління майном) через виникнення боргів за кільканадцять років. Тим не менше, це – провідне підприємство України з виробництва запасних частин до комбайні» усіх модифікацій: «Дон», «Нива», «Єнісей», нових українських комбайнів «Обрій» «Славутич». Підприємство ремонтує вузлові деяких зарубіжних комбайнів, таких як Бізон, «Джон Дір», «Клаас». Крім цього виготовляє універсальні конвеєри КСУ-Ф про які в свій час знали в усіх куточках Радянського Союзу, насоси водокільцеві вакуумні ВВН-1-12, насоси центробіжні НЦІ-Ф-100.
Вигідно поєднуючи можливості сучасного обладнання з високою кваліфікацією і багатим досвідом працівників, Акціонерне товариство гарантує якість своєї продукції і дякуючи цьому про вироби підприємства знають в Молдові, Росії, Білорусії. Постійними покупцями товару заводу є «Агросоюз» (м. Дніпропетровськ), «Аграрник» (м. Харків), підприємства системи «Агроспецпостач багатьох областей України та сільськогосподарські підприємства Сумської області.
З огляду на давню історію цього підприємства, редакція газети «Громадянин України» разом з автором статті вітає колектив «Сумсільмашу» зі 125-річчям їхнього підприємства. Рік заснування – достеменно відомий, а місяць і день – то вже хай самі ювіляри визначають. І якщо вже зараз грудень, то це свято у «Сумсільмаші» цілком може бути відзначене, приміром 25 грудня.
|
