№ 48 (105): Смішні пояснення. Але від них – сумно
Юрій МАЦЬКО
Уже часто чуєш (по телевізору, наприклад) від представників органів влади, підприємств надання житлово-комунальних послуг нібито серйозні, обгрунтовані поянення фактам неналежного обслуговувавння, ненадання послуг тощо. Виникає враження, що влада у нас для того, аби «відмазувати» себе від своїх же громадян, які – безсовісні – постійно її турбують.
ОДИН ЗАКОН ПЕРЕДБАЧАЄ, А ДРУГИЙ – НІ
Ось, приміром, пояснення представників управління прав споживачів про невстановлення споживачам водопостачальницькими підприємствами лічильників на воду за рахунок цих підприємств. Тут захисники прав споживачів із знанням справи говорять, що, бачте, шановні громадяни: законодавство у нас недосконале, і ми нічого не можемо вдіяти. У той же самий час, підприємства, що надають, приміром, електроенергію, лічильниками своїх споживачів забезпечують за власний рахунок. А от у випадку з «Водоканалом» – проблема, виявляється: в одному законі водопостачальницькі підприємства нібито і зобов’язані ставити лічильники, а в іншому якомусь законодавчому папері, нібито і не зовов’язані. Тут прямо-таки пожаліти працівників управління захисту прав споживачів хочеться: замучились вони з тим «Водоканалом» і з недосконалим законодавством. Але сам «Водоканал» нікого не жаліє: стриже «купони», аж гай гуде. Як кажуть: лови момент!
Тим часом, захисникам наших прав треба би не жалітися на недосконале законодавство, а подумати над екононмічною логікою цього питання. Економіка річ наскільки складна, настільки ж і проста.
По-іншому вона ще називається господарювання (від цього – і міське господарство, народне господарство тощо). Так ось. Хто такий є надавач послуг? За економічною суттю – господар. А якщо так, то він зацікавлений знати свої реальні затрати, собівартість послуг, що надає, розраховувати зношеність основних фондів, аби планувати ремонт і т.д. Тому він – надавач послуг – у першу чергу і зацікавлений ставити лічильники за власний рахунок, бо саме йому це потрібно як господарю. Йому потрібен ПРИЛАД ОБЛІКУ. Як електрику, газовику тощо. На жаль, більшість теперішніх наших надавачів послуг – не господарі у класичному розумінні слова, а банальні експлуатаційники, точніше – експлуататори обладнання, комунікаційцних мереж, а зрештою, і – своїх споживачів. Вони тупо «качають бабло». Шляхом покладання купівлі лічильників на плечі споживачів – у тому числі.
Те, що така ситуація суперечить економічній логіці, можна довести і на цілком побутовому рівні. Отже, те саме сумське комунальне підприємство «Міськводоканал» говорить, що лічильники мають купувати самі споживачі води. Кожен з нас, заходячи у магазин, стає таким самим споживачем, що і у випадку з іншими надавачами послуг. З тією лише різницею, що у магазині нас обслуговує продавець, а не скажімо, сантехнік. І от уявіть собі, що, підійшовши до прилавка і замовивши буханочку хліба, ви чуєте від продавця: «Будь ласка, ваш касовий апарат. Я виб’ю на ньому вашу покупку і віддам чек». «Цього просто не може бути», – скажете ви. А чому це є у випадку з «Водоканалом»? Адже, що – лічильник, що – касовий апарат, все це є ПРИЛАДАМИ ОБЛІКУ! Тому, за логікою «Водоканалу», який примушує споживачів купувати собі прилади обліку, магазини нас мають примусити купити касові апарати і до магазину ходити з ними. До яких же пір ми будемо жити у країні кривих дзеркал?
А доти, доки у нас представники різних органів влади будуть кивати на недосконале законодавство. Ніби законодавство те не люди писали, а апостоли. Скажу більше: писали якщо не ідіоти, то корумповані законодавці, аби мати з тих законів відкати у свої кишені.
Так ось, що за нормальною логікою мають зробити чиновники управління захисту прав споживачів? Виступити чи то з поданням, чи з пропозицією до місцевої влади (міського голови, сесії міськради, а також – до голови облдержадміністрації, сесії облради) захисити громадян. Влада, у свою чергу, мусить в інтересах громадян своєї території зажадати від державної влади (через депутатський запит, чи інші запити в межах компетенції місцевої влади) переглянути законодавство, що порушує права споживачів, а також економічну логіку. Врешті – порушує конституційні права громадян. Управління прав споживачів разом із владою мусять боротися за права громадян, а не пояснювати їм, що законодавство погане. Самі про це знаємо.
«ДОШКА ПОШАНИ» ВІД ЕКО
З першого погляду похвальну ініціативу втілило в життя керівництво мережі супермаркетів ЕКО. Не знаю, чи в усіх її торгових точках, але в магазині під універмагом «Київ» на стіні праворуч від входу до торгової зали вісить стенд із назвою «Они у нас воруют». А на самому стенді – фотографії горе-покупців. Красти, звісно, не можна. І за це треба відповідати. Хоча, як споживач, я би керівництву ЕКО висунув зустрічну ініціативу: повісити поряд з тим стендом іще один під назвою, скажімо, «Они нас обсчитывают». І вже на цей стенд – фотки своїх касирів. Адже далеко не секрет, що в супермаркетах таки обраховують, можуть нахамити, іншим способом «надути» чи зіпсувати нерви.
Ще трохи – про відповідальність. Крадіям та іншим дрібним злодюжкам, нема питань, треба давати по руках. Але, передусім, за законом. Наскільки законним виглядає стенд із фотографіями порушників, що поцупили товар? Чи не перетягнули на себе співробітники торгової мережі ЕКО функції міліції? Адже фотографування людини без її згоди на те – чи не втручання це в її особисте життя? Так, звісно, порушника слід морально засудити, притягнути до адміністративної відповідальності, що передбачає певний штраф (залежно, до речі, від суми поцупленого товару) і т.д. Але ж вивішувати «портрет» людини, який викликає доволі прямі паралелі зі стендом «Їх розшукує міліція» – справа, здається, сумнівна і така, що може, у свою чергу, притягнути до себе відповідальність перед законом.
Отже, боротьба з крадіями має бути винятково у рамках закону.
Цікаво, яка думка правоохоронців на цю тему?
|
