№ 51 (108): Події та результати
Юрій МАЦЬКО
 За традицією більшість оглядачів, різноманітних експертів, політологів і соціологів підбивають підсумки року, що минає. Зазвичай підсумки ті зводяться до подій, що запам’яталися.
Приміром, в Україні це – спроба Партії регіонів скупити депутатів інших фракцій для оформлення конституційної більшості у кількості 300 нардепів, що призвело би, м’яко кажучи, до згортання в Україні парламентаризму разом із правами і свободами громадян. Звісно, що конституційна більшість у парламенті може бути створена. Депутатськими фракціями з додержанням певної процедури. Тоді можна вести мову про певну демократію. Але коли нахабно і мало не публічно скуповують депутатів для потрібної кількості, це вже занадто.
Тому зазвичай доволі м’який, миролюбний, «універсальний» Президент Ющенко, аби покласти край процесу під назвою «щас всьо порєшаєм», розпустив Верховну Раду та оголосив про дострокові парламентські вибори. Що ним керувало у першу чергу: чи інстинкт самозбереження, чи ще щось, але він явив тверду волю і, скориставшись своїми конституційними повноваженнями, захистив Основний Закон України, в принципі, відстоявши європейський вибір українських Майданів.
Дострокові парламентські вибори, врешті, відбулися. І що би напередодні не говорили регіонали, комуністи та соціалісти з тодішньої «антикризової» коаліції стосовно того, що, мовляв, дострокові вибори нічого не змінять у розстановці сил у Верховній Раді, зміни таки сталися кардинальні. Передусім відзначимо, що сам факт проведення дострокових виборів є сам собою епохальним в новітній історії нашої країни. Адже тепер є гарантія того, що суспільство вже не дасть своїм обранцям торгувати собою, використовувати ту чи іншу партію чи партійний блок винятково для проходження в парламент, де донедавна можна було переходити із фракції до фракції, орієнтуючись на «ціну» пропонованого переходу. Соціаліст О. Мороз таким чином «доторгувався». Тепер, як пенсіонер, хай пише вірші, до яких має певний хист, а також управляється хоч в мемуарах, хоч в романах.
Розлогі пащекування противників дострокових виборів про їхню «непотрібність» та «шкідливість» переслідували лише одну мету: законсервувати державну владу, як владу «грошових мішків», які до влади прагнуть не заради власне влади, делеговану виборцями, а заради власного бізнесу – не в останню чергу замішаного на криміналі, контрабанді, корупції.
Все це регіонали називають «стабільністю». Звичайно, для них така «стабільність» є дуже зручною. В тому числі і для «дрібничок»: приміром, щоби міністр транспорту в ресторан у Париж за державний кошт міг злітати. Не говорячи вже про мільярди гривень, що не доходять до державної казни.
Отже, дострокові вибори це – благо для демократії, для громадян. Це підтверджується і світовою практикою, коли для більшості цивілізованих країн розпуск парламенту, відставка уряду внаслідок невиконання передвиборчих обіцянок, заявленої програми є нормою суспільного життя.
Повернення Ю. Тимошенко на пост Прем’єр-міністра – ще одна з головних та позитивних змін, які спричинили дострокові вибори. На доказ позитивності її повернення є чимало аргументів. Але один з них, здається, такий: її водночас і ненавидить, і боїться, і поважає політичний бомонд як всередині країни, так і за межами. А для державного діяча це завжди – плюс. Тимошенко на відміну від попередників на цьому посту виглядає самостійно мислячою, послідовною і переконливою. До неї ніхто з прем’єрів не ставив, приміром, високі завдання у боротьбі з корупцією, контрабандою… А саме ці вимоги – одні з головних на шляху до євроінтеграції. Чимало маємо й інших позитивних подій та фактів.
Між тим, хотілося би, все-таки, наприкінці наголос зробити на тому, які саме результати приносять ті чи інші події у нашому житті. Тобто, ну й що з того? Говорячи про українські події результат, по-моєму, обнадійливий для європейського вибору України: демократія таки пускає у нас корні.
Тим часом, демократія у кожній країні має свої місцеві особливості. І дуже корисно підглядати у такому випадку, що робиться у сусіди. Європейські країни саме так і чинять: зберігаючи свою неповторність, відкривають один перед одним кордони, водночас вирішуючи спільні проблеми ринку праці, боротьби зі злочинністю, економічних проектів тощо.
Це – на захід від нас, де остання значима подія – розширення Шенгенської зони шляхом приєднання до неї кількох нових країн-членів Євросоюзу. На їхніх кордонах зникли прикордонники та митники. Сів в автобус у Празі – вийшов у Парижі.
У східного нашого сусіди – Росії – цього року теж подій вистачало. Ну, приміром, чергові парламентські вибори, які Кремль, до того ж, назвав «референдумом на підтримку Президента Путіна». Тож, вибори то були чи ні – питання дискусійне. Якщо коротко сказати про результати цієї події, то один з таких результатів: у російському парламенті – Державній думі – немає жодного (!!!) представника демократичних партій. Фактично у парламенті немає опозиції. Що стосується Компартії РФ, то вона швидче є технічною опозицією, для «галочки». Ще один результат «референдуму на підтримку Президента Путіна» – демонстрація світу військової «могутності» Мосвки. Напередодні там здійснили випробувальний запуск міжконтинентальної ракети РС-24, яка, за повідомленнями російських ЗМІ «составит основу ударной группировки РВСН, которая будет способна надежно обеспечить безопасность страны».
Доволі дивним видається поєднання в одному реченні слово-сполучень «безопасность страны» і «ударная группировка». Останнє словосполучення притаманне, здається, наступальній термінології. Але російським журналістам такі «дрібнички» не ріжуть око. Не говорячи вже про пересічного росіянина. Отже, справді-бо: демокрвтія має скрізь свої особливості…
|
