№ 7 (115): Розвиток капіталізму і формування комунального господарства на Сумщині
наприкінці 19 століття
Вибрані місця з неопублікованої книги сумського краєзнавця Олексія Ленського
(Закінчення. Початок у "ГУ" № 6 від 14 лютого 2008 року)
У 1901 році у Сумах було, зокрема, 300 торгових лавок, богадільня, три середніх навчальних заклади (класична гімназія, жіноча гімназія, реальне училище), приходське училище, бібліотека, лікарня, дитяча лікарня. Ось деяка статистика медичного звіту за 1904 рік, взята з газети «Сумський вісник» щодо захворюваності: «В Сумском уезде обратилось за помощю 151 676 человек (всего жителей в уезде – 224 855). Оспа – 66, брюшной тиф – 888, тиф сыпной – 191, туберкулез легких и прочих органов – 1 273, сифилис – 757 человек».
…Будівництво першої комунальної електростанції в м. Суми відноситься до 1896-1900 років. Існувала й приватна електростанція з 1902 року на 200 лампочок Е. Кайданського.
Павло Іванович Харитоненко побудував окрему електостанцію в дитячий лікарні. Існували електростанції також як на Павлівському цукровому заводі у Сумах, так і на інших його заводах.
Багаті поміщики та промисловці у своїх садибах та заміських резиденціях теж їх влаштовували. Як приклад можна навести садиби Прянишникових в Рогізному й Харитоненків у Кияниці теперішнього Сумського району.
У 1910 році в Сумах спорудили більш потужну електростанцію, що знаходилася на клиноподібному півострові, який утворюють річки Псел і Сумка. Там було дві електричні машини, які приводилися в дію нафтовим двигуном і паровою машиною. У 2006 році я хотів був подивитися, що в цьому будинку зараз. Виявилося – підрозділ якихось силових структур. Як відомо, колишній сумський губернатор В. Щербань планував в приміщеннях колишньої контори Харитоненків (що поруч з колишньою електростанцією) розмістити свої апартаменти, а поруч розташував підрозділ тих структур. Там вони і по сьогодні.
П.І. Харитоненко в 1913 році побудував в Низах під Сумами електростанцію. З початком громадянської війни 1914 року вона своє існування припинила.
...У 1914 р. Конотопська влада звернулася до технічної контори Братів Ю. і М. Бельке з пропозицією побудувати електростанцію. Загальна вартість електорстанції – 26 500 рублів. У проекті наводився розрахунок її вартості по частинах (насоси й баки, підйомний кран, два теплових двигуни «Дізель» Миколаївського суднобудівельного заводу або заводу Дінглера в Німеччині, які працюють на сирій нафті, дві динамомашини на 55 квт кожна і 175 обертів на хвилину тощо). Струм був постійний (!) при трипровідній системі з нульовим проводом.
...У період з 1909 по 1915 рік у Ромнах будується водогін. До цього часу відноситься й будівництво електричної станції. Електричне освітлення робилося з допомогою контори Ф.І. Полєва, а матеріали для електростанції поставляла фірма «Свет і сила».
У м. Ромни, до речі, була велика проблема з простітуцією у першу чергу тому, що в місті постійно, протягом десятків років, перебували військові підрозділи. Так, 15 квітня 1904 року міська управа прийняла рішення про виділення коштів на боротьбу з нею. Ось дещо з переліку військових підрозділів, які перебували в м. Ромни, знайдених мною в архівних документах: 18-й піхотний запасний полк; Донський козачий полк (1876 рік); Драгунський козачий полк (1877); 128-й піхотний Старооскольський полк (1899); 25-й драгунський Казанський полк 9-ї кавалерійської дивізії; 63-й Роменський резервний кадровий батальйон; 1-й Урупський генерала Вільямінова полк Кубанського козачого війська (1904).
Утримання війська вимагало великих коштів, численних помешкань. Приміром, фабрика Вахрамєєва була перебудована під казарми. У 1916 році в будинку Вікашевича розташовувався 253-й військово-польовий шпиталь.
Офіційна статистика базарних цін постійно запрошувалася інтендантами підрозділів. Вона надавалася кожного місяця. Згідно з цими цінами списувалися кошти на утримання війська. Багато архівних матеріалів щодо цін збереглося у справах Роменської управи. Мою увагу, зокрема, привернула висока вартість дров. Я перевірив ціни за рік і змін в ціні не знайшов. Про високу вартість цін на дрова писав і К.Д. Ушинський у своїх творах: «в степових містах наших не знають, куди подіти гній, і в Харківській губернії деякі ріки буквально закидані гноєм, тоді як дрова страшенно дорогі».
ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ НА СУМЩИНІ
В основу оформлення права земельної власності на Слобожанщині лягла вільна «займанщина» земель. Підтвержується це, зокрема, жалуваними грамотами та іншими архівними документами.
Так, у грамоті від 1682 року Харківському полковникові Донцову дозволено було заселяти Ізюмський полк українцями Харківського, Охтирського та Сумського полків з тим, аби вони розбудовували місцевість і розорювали під сільгоспугіддя ті землі. У грамоті 1668 р. зазначалося, щоби полковники Слобідських полків, козача старшина, козаки, міщани, де і хто живе у якому місці – землями, пасіками, сінокосами й усякими угіддями, котрі вони зайняли собі за своїми заїмками, володіли за українськими звичаями, і щоб московські воєводи українців не чіпали та їхніх земель не міряли.
У грамоті 1705 р. сумському полковникові Кондратьєву згадується про заселення Сум, Суджі, Миропілля, Білопілля, Краснопілля українськими задніпрянськими переселенцями і про те, що за їхню козачу службу (прикордонна та участь у військових кампаніях) замість грошового та хлібного жалування, наказано було полкову службу відбувати за українським звичаєм і дозволено заїмки займати, пасіки та усіляки млини і виробництво заводити.
Відомо, що полковники були наділені владою виділяти земельні наділи не тільки своїм полчанам, але й брати собі.
Цікаве свідоцтво, затверджене царською грамотою, про старозаїмочне походження земельної власності у Слобідських полках ми знаходимо у грамоті царя Петра І про стару займанщину козака Безрученка, котру козаки Миропілля хотіли повернути до своїх окружних земель.
Цей козак зайняв землю, яка була відмежована йому, і туди призвав, за українським звичаєм, вільних українців. Згодом цієї землі виявилось більше, ніж було за межовим виписом. Цю ділянку і хотіли миропільські козаки і селяни повернути до своєї округи. Але за царським указом у старшини та козаків Сумського, Охтирського й Харківського полків не можна було відбирати землі. Отже, найважливіше у документі те, що займанщину царі признають законною для цих трьох старих полків Слобідської України. Заїмочне право, затверджене жалуваними грамотами, існувало в Україні до 1735 року. Але й до цієї дати не так мирно все було. В мене особисто зовсім інше враження від тих часів. Постійні утиски, здирства призвели до того, що, приміром, городяни на чолі з козаками Кіндратом Леонтьєвим та Феодосієм Хрестиченком в 1661 р. виступили проти свавілля російського воєводи Умая Шамордіна. Протести було жорстоко придушено, а його ватажків знищили.
9 липня 1679 р. збунтувалися козаки Охтирського полку. Незважаючи на те що вони в свій час «великому государю кресты целовали», козаки воєводу «саблями во многих местах порубили <...> и ухо саблями отрубили, и он чуть жива до обозе своего приехал, а солдатского строю полковнику Артемию голову прорубили саблею и многих же ратных людей мало не до смерти побили <...> сумского Герасима Кондратьева и начальных людей побили». Козаки визволили тоді арештованих своїх товаришів Микиту Животовського, Саву Багатого, Михайла Бугненка, Михайла Ружинського. Однак згодом організатор повстання Семен Ружинський був засланий до Сибіру.
Лебединські козаки скаржились на лебединського воєводу за те, що їх «бьют обухами, плетьями неизвестно за что, а у некоторых и хохлы отрезали».
Білгородський воєвода Борис Петрович Шеремєтьєв сина Г. Кондратьєва за волосся таскав і бив так, що «кров з носа йшла і ребра поламав».
З простих козаків і міщан воєводами та козацькою старшиною «вибивалися» землі, млини, худоба. Поступово найбільшими землевласниками стають Кондратьєви, Перекрьостови. Попи теж прикуповують землю, а іноді й церковну собі приписують.
Це – невелика ілюстрація до того, як російський колоніалізм замінив собою польський. А де колоніалізм, там, як відомо, і його прислужники знаходяться з числа місцевої верхівки. Згодом, використовуючи службове становище, Герасим Кондратьєв захопив 24 тисячі десятин, 7 сіл і хуторів, 11 млинів.
|
