У середу, 27 лютого, на сесії Сумської міськради не прийняли рішення про місцевий референдум
Юрій МАЦЬКО
Історія проведення референдуму у Сумах має вже майже чотирилітню історію. У листопаді 2004 року збори громадськості міста ухвалили рішення про необхідність провести референдум з метою висловлення своєї думки щодо дострокового припинення повноважень О. Омельченка – тодішнього Сумського міського голови. Справа до проведення референдуму тоді не дійшла з причини, як то кажуть, переформатування влади після виборів: політичні сили Омельченка у Сумах цілком прогнозовано програли, а він згодом опинився за ґратами.
Однак наголосити тут потрібно, здається, на головному: чому, власне – референдум? Та тому що це – останній законний не мітинговий спосіб, через який громадяни, що проживають на певній території, можуть можновладцям нагадати про себе, захистити свої права, коли цими правами нехтує міський голова або депутатський корпус, або всі вони разом.
Перші два законні способи вирішення протиріч у житті місцевої громади такі: відставка міського голови та/або депутатського корпусу за власним бажанням (тобто, складання з себе повноважень), і другий – голосування за це депутатами на сесії. Для ухвалення рішення сесії про дострокове припинення повноважень голови чи депкорпусу потрібно у Сумській міськраді 38 голосів.
Такої кількості при голосуванні на такі питання порядку денного у Сумах не було. Мало що змінилось у цьому сенсі і сьогодні.
Розгортання подій навколо цьогорічного референдуму має дещо театральне забарвлення. Спочатку ініціативна група з проведення сумського референдуму, заявивши наприкінці минулого року про наміри скликати збори громадськості і організувати згодом практично силами добровольців, фактично без фінансів, збір підписів за проведення референдуму, спричинила серед міського начальства сум’яття почутів: такий собі коктейль насмішок, презирства й переляку.
Переляк підсилився, коли за проведення референдуму почали підписуватися тисячі сумчан. Воно й не дивно: більшість депутатів 2006 року під партійними гаслами обіцяли навести лад у питаннях прозорості роботи влади, зокрема, у роботі комунальних підприємств, а чинний міський голова у своїй передвиборчій програмі крім того ще й громогласно проголошував, що законність буде панувати у питаннях оренди й продажу комунальної нерухомості й землі; що припинить наступ ігрового бізнесу на житлові квартали міста і т.д. Але головні обіцянки залишились цяцянками.
Збір підписів закінчився з неочікуваним для влади результатом: близько 30 тисяч при необхідних 24 з лишком. Унаслідок проведення безпрецедентної перевірки за допомоги міліції, члени відповідної комісії міськвиконкому забракували понад вісім тисяч підписів, оголосивши, що їх було сфабриковано. Тоді Г. Мінаєв у властивій йому нестриманій манері назвав збір підписів «масштабною фальсифікацією», а також заявив, що зверненться до прокуратури, міліції і навіть СБУ з проханням порушити кримінальну справу проти організаторів збору підписів.
Насправді ж, підписів, що не відповідали дійсності, було не більше двох тисяч. Претензії комісії до решти підписів зводились до нерозбірливості почерку, до помилки у написанні ініціалів і таке подібне. Тому один з організаторів збору підписів, депутат Сумської міськради Віктор Черняк, у свою чергу заявив, що попросить правоохоронні органи
перевірити законність «забраковки» підписів комісією міськвиконкому.
Після цього поведінка міського голови змінилася, і його точка зору на проведення референдуму кардинально помінялася. Він виступив «за». А також на останній сесії став ініціатором проекту рішення міськради про проведення міського референдуму, сподіваючись, що сумчани не проголосують за дострокове припинення його повноважень з одного боку, але проголосують за друге питання у бюлетені референдуму – за дострокове відкликання депутатів міськради.
Однак за референдум проголосувало лише 24 депутати при необхідних 38. Слід зазначити, що найбільшою фракцією у міськраді (39 чоловік) стала фракція БЮТ після переходу до неї кількох депутатів з числа «промінаєвського» «Нічного дозору». Можна тепер з великою мірою вірогідності спрогнозувати, що навряд чи така монолітна і – головне – непереборна за кількістю голосів фракція, дасть добро на проведення референдуму. Хоча, як то кажуть, «торг має місце»...
