№ 12 (120): Обов’язок роботодавця – видати людині зарплату
Обов’язок держави – стягнути з людини податок
Почавши займатись бізнесом, ставши роботодавцем, я переконався (і по сьогоднішній день стверджую), що не можна завантажувати роботодавця (простого підприємця чи величезний завод) турботами, які стосуються адміністрування заробітної плати.
Цю свою позицію я відстоюю у засобах масової інформації ще з 1997 року. І хоча мало хто до неї прислуховувався, від цієї позиції я не відступлю. Отже, йдеться, передусім, про податкові відрахування із зарплати, податкові нарахування на зарплату, подача до податкової інспекції відповідної звітності по цих операціях, що змушена робити бухгалтерія роботодавця. Всю цю роботу, за економічною і просто життєвою логікою, мають виконувати державні органи. Податкове адміністрування заробітної плати найманих працівників, це – державна функція. А підприємство мусить зосерджувати максимум свого часу, матеріального та інтелектуального ресурсу на своїх виробничих завданнях, заради яких воно, власне, і засновувалось. Тільки у такому разі досягається, як мінімум, три мети.
ПО-ПЕРШЕ
Підприємство, яке не завантажене невластивими йому державними функціями з адміністрування заробітної плати своїх працівників, працює ефективніше, внаслідок чого більше платить податків зі своєї виробничої діяльності.
ПО-ДРУГЕ
Роботодавець автоматично втрачає інтерес платити зарплату в конвертах, ухиляючись таким чином від податкових нарахувань на фонд оплати праці. Тому що за новою системою оплати праці він буде зобов’язаний видати посадовий оклад разом із сумою нарахувань на руки своєму працівнику і повідомити податкову про факт виплати. Решта роботодавця не стосується. Тому що громадянин, який одержав зарплату, вже стоїть на обліку у податковій і мусить буде з одержаних грошей заплатити відповідні податки і соціальні збори. А завдання податкової у такому разі – контролювати сплату відповідних податків працюючими громадянами. При цьому процедура сплати податків та соціальних зборів для громаднина має бути максимально простою. Він мусить сплатити належне із зарплати однією сумою. А то вже справа податкової – розбити ту суму на прибутковий (у держказну), соціальний (у фонди соціальний, безробіття), пенсійний платежі. Отже, у такий спосіб оплата праці найманих працівників фактично виводиться з тіні. Від чого бюджет тільки виграє.
ПО-ТРЕТЄ
Лише переклавши фактичну відповідальність за сплату податків та соціальних зборів з власної заробітної плати можна виховати громадянина, який про себе скаже, що він – реальний платник податків. Всі сьогоднішні теревені від політиків та високопосадовців про виховання в Україні платника податків цивілізованого, європейського рівня, і далі будуть не більше, ніж теревенями. Тому що всі вони не зачіпають стару СИСТЕМУ оподаткування заробітної плати, яка по суті, є диктаторською, що дісталась нам від радянської – на сьогодні вже іншої економічної моделі. Адже при тій моделі РЕАЛЬНИМ платником податків із зарплати найманих працівників був (і залишається по сьогодні) їхній роботодавець. А ніяк не конкретна людина, яка одержала конкрену заробітну плату. Такий стан речей є, з одного боку, обманом, коли прості економічні поняття та операції ускладнюються бюрократичною системою. А з іншого боку, таке штучне ускладнення утворює благодатний ґрунт для розквіту корупції та паразитування численних державних інституцій на роботі підприємств. Натомість в ринковій економіці все має називатись своїми іменами, і кожен учасник соціально-економічних відносин мусить робити своє: роботодавець платити зарплату найманим працівникам і податки від своєї виробничої діяльності; найманий працівник – дисципліновано сплачувати податки і соціальні збори із своєї зарплати; державні органи – адмініструвати податки і соціальні збори й слідкувати за їхньою сплатою.
Поміркуйте, будь ласка, самі. Приміром, людина має посадовий оклад 1200 гривень. У день зарплати вона прийшла до каси чи в бухгалтерію, і одержала на руки десь 980 гривень. Підприємству ж ця сума обійшлася у 1650 гривень. Однак, це, як кажуть, ще півбіди.
Адже бухгалтерія підприємства перед виплатою зарплати вже провела відповідні податкові відрахування та нарахування, а після ще має «обслужити» свого працівника, подавши до податкової звіти про те, що він заплатив зі своєї зарплати відповідні податки та соціальні збори. То, хто ж, питається, є у нас сьогодні платником податків з власної заробітної плати? Виявляється – аж ніяк не громадянин.
Аби громадянин став платником своїх податків, а роботодавець не ховав реальну оплату праці у конверти, потрібно йому дати право видати на руки працівникові ті самі 1650 гривень і сповістити про це податкову. Більше бухгалтерія підприємства нічим не мусить забивати собі голову, що стосується зарплати найманих працівників. Відповідальність за сплату податку відтак лягає на того, хто одержав зарплату.
У такому разі, за нашими підрахунками, через 5-7 років в Україні буде збиратись коштів у державну казну від цього виду податку у 8-10 разів більше.
Якщо ж відповідні державні органи не спроможні організувати і контролювати оподаткування своїх працюючих громадян, тоді, чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, навіщо взагалі такі держоргани існують.
Не важко здогадатись, що такі реформаторські пропозиції не знайдуть підтримку у консервативної частини народних депутатів, партійних функціонерів, високопосадовців, інших чиновників. У тому числі й тому, що тоді кожен працюючий громадянин, потенційний виборець, сплативши своїми руками податок із зарплати, може спитати своїх представників у владі про те, куди пішли ЙОГО гроші.
Не важко також здогадатись, що і наші громадяни у своїй більшості, мабуть, спочатку не погодяться із перспективою познайомитися з власним податковим інспектором. Однак, якщо наші люди хочуть пошвидче стати європейцями, а значить захочуть бачити, як використовуються їхні податки, вони без особливих проблем приймуть на себе відповідальність за сплату податків і соціальних зборів зі своєї зарплати.
Наш Президент, будучи обраним на цю посаду, обіцяв зробити все можливе, аби, зокрема, поміняти суспільну психологію у сфері оподаткування. То, здається, маємо шанс щось уже пробувати. Не треба революцій. Можна почати з експерименту на окремо вибраній території. Скажімо, у Сумській області. У ході експерименту виробиться механізм нового оподаткування зарплати, виявляться тонкі його місця, для усунення яких знайдуться методи, а головне – на ділі детінізуємо сферу оплати праці, створимо відповідальних, дисциплінованих і вимогливих роботодавців та громадян, від чого стане прозорішою і робота державних установ. 
Олександр САХНО, голова Сумської обласної організації Республіканської Християнської партії
|
| |
|
