№ 20 (128): Ніч у музеї за приготуванням каші
Напередодні Міжнародного дня музеїв, 17 травня, у обласному краєзнавчому музеї пройшов незвичайний захід – «Ніч в музеї».
Це акція, під час якої відвідувачам випала рідкісна нагода відвідати музей у час, коли його експозиція перетворюється на загадкове місце, коли оживають експонати та відтворюються давні звичаї українського народу. Вперше працівники музею спробували відродити давній український звичай – варіння каші.
Каша – це не тільки їжа, а й духовна субстанція, послана з космічних високостей українському роду хліборобів для єднання його із Землею і Небом, для гуртування між собою. Як свідчать звичаї, ритуали, міфологічні й фольклорні дані, каша є споконвічною стравою і народу нашого в цілому, і чи не кожного українця зокрема, від народження і до смерті.
Народилася дитина, з цієї нагоди варять кашу. Підросла й почала ходити, перед нею ставлять кашу, примовляючи: «Добувайся до своєї каші». Тобто, виростай і живи. І в старості ця страва найосновніша – вона поживна і смачна. Коли ж людина помирає, то кажуть: «Він уже від’їв каші». Споконвічний звичай в Україні – варіння каші. Її варять жінки щодня, приповідаючи: «Каша – мати наша». Коли обід був без каші, то казали: «Наш борщ сьогодні удовець».
За звичаєм варять кашу косарі, женці, чабани, орачі. Козацька, чумацька, родова каша – скільки в ній принадності, історичної таємності.
А каша в народних святах і обрядах! То вже дійства великого духовного змісту. За часів Київської Русі існував звичай, коли після укладання миру супротивні сторони варили кашу, разом їли її. Лише після цього угода набувала чинності. Ймовірно, звідси і пішла приказка: «З ним каші не звариш», цебто не домовишся.
Ритуальна каша є першоосновою в народних святах сонячного кола. У дні зелених свят варили молочну кашу, в жнива віддавали шану сонцю, на обжинки основною стравою теж була каша, а завершує сонячне коло свят Калита.
Яких тільки каш не варять в Україні! Це розмаїття описано в «Енеїді» Котляревського, цій енциклопедії нашого народного життя.
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу,
Рябка, тетерю, соломаху –
Як не було, поїли з маху.
Як крупинки єднаються в кашу під час варіння, так і люди в житті своєму єднаються в кревну спільність – у рід і народ, а віковічним образом цієї спільноти й виступає каша.
Ось із цим звичаєм і познайомилися студенти Сумської філії Харківського Національного університету внутрішніх справ, педуніверситету та СНАУ. З цікавістю потримали в руках дерев’яну ступу, старовинну ложку, горщик-кашник, а кульмінаційним моментом було смакування справжньою майовою кашицею, як вона називається на Сумщині.
Мерехтіння нічного світла придавало цьому дійству справжньої таємничості, оживали експонати в темряві української хати, лунали народні пісні у виконанні студентів Вищого училища культури і мистецтв ім. Д.Бортнянського. Своєрідним виявився конкурс приповідок, прислів’їв про основну українську страву.
|
| |
|
