Своєрідним лейтмотивом цієї програми та подальших можливих дій обласної та міської влади стали слова Миколи Лаврика: «Ми вимагатимемо порядку руху транспорту та пішоходів у центрі міста». Щоправда, не було уточнено, від кого саме буде вимагатись той порядок. Тому було би, здається, надзвичайно корисно у першу чергу місцевим високопосадовцям насамперед перед собою та своїми водіями поставити вимоги поважати правила дорожнього руху. Це як мінімум. І тут жодної програми не треба.
Між тим, звичайно, радує той факт, що влада зглянулась на цю проблему, хоча і запізно. Хоча би років п’ять тому над цим треба було замислитись, адже не треба бути великим аналітиком, аби, враховуючи тенденції сьогодення (а вже тоді спокійно проглядалась тенденція зростання кількості автотранспорту на вулицях міста: людям дедалі доступнішими ставали автокредити, а також закінчувався останній ресурс автотехніки, придбаній, бува, ще за радянських часів тощо). Та й той же самий Київ з іншими українськими мегаполісами уже тоді ніби підказували своїми автопроблемами меншим містам: «Дивіться: у нас такі ось проблеми з ростом автотранспорту – не наступайте на наші граблі; думайте про підземні стоянки, естакади тощо. Але дарма. Натомість у Сумах щільненько забудовувалась Набережна Стрілки, центральному ринку дали розширитись за рахунок комунального тротуару (тепер біля ринку на проїжджій частині вулиці марширують пішоходи вперемішку з машинами, вдихаючи вихлопні гази, з домішком запаху шаурми і чебуреків – чим не Караван-сарай?).
Як глянеш на цю та подібні картинки з міського життя, то мимоволі виникають питання: чим займаються штатні (на зарплатах) аналітичні відділи міської влади; чи мають прогнози розвитку і прогнози ризиків; а якщо мають, то чому до них влада вчасно не прислухається… Хоча, зрозуміло чому: столоначальникам свої проблеми бувають ближчими за громадські.
ПРОПОЗИЦІЯ
Але хай там що, а трохи розгребти завали, які з’явились у цій сфері міського життя внаслідок діяльності з одного боку та бездіяльності з іншого попередніх міських начальників разом з міськими депутатами, можна.
Для цього великих затрат не треба. Я маю передусім на увазі організацію руху і зупинок такого виду міського пасажирського транспорту як маршрутки. Чому для інших видів транспорту існують місця для зупинок – навіть для таксі (з відповідно встановленим дорожним знаком), а для маршруток – ні? Зупиняються, де заманеться, створюючи затори, аварійні ситуації тощо.
Ось тут і слушно згадати радянські часи, коли для маршрутних таксі існували відповідним чином означені зупинки. Особливо цю практику слід відновити у велелюдних точках. Чим і роззосередити скупчення автомашин. Приміром, на перехресті в районі Головпоштамту, Центрального ринку, Центрального універмагу, у деяких точках житлових масивів, можливо, ринку СКД. Для цього Конституцію України міняти не потрібно. Достатньо повноважень місцевої влади.
Наприклад, для того щоб дати пішоходам нормально скористатися пішоходним переходом біля Головпоштамту, відразу за пішохідною «зеброю» встановити знак зупинки маршрутних таксі, які, приміром, слідують з напрямку вулиці Горького та Аеропорту. Тобто, зупинка для маршрутів №№ 17, 22, 23, 1, 32 тощо. На зупинці тролейбусу № 5 призначити зупинку маршруток, що слідують з Курської, Баранівки… А за перехрестям вулиці Шевченка – знак зупинки для маршруток з вулиці Харківської. Це – як приклад. І за кілька днів всі до цього звикнуть, адже пройти зайвих кільканадцять метрів на потрібну зупинку ні для кого не стане проблемою (лише для здоров’я краще). Поряд з цим заборонити маршруткам зупинятися на вимогу потенційних пасажирів, якщо «голосувальник» стоїть у, приміром, тридцятиметровому радіусі тролейбусної зупинки. У такому разі посадка в маршрутку має бути здійснена тільки на тролейбусній зупинці. І до цього порядку теж всі швидко звикнуть. Зросте взаємоповага. За порушення місцевих правил мусять у першу чергу слідкувати інспектори ДАІ. Приміром, за перші три порушення – попередження. Далі – штраф. Частину суми – у місцевий бюджет, а частину – у місцеве ДАІ.
Ось так і можна, я впевнений, на практиці наближати наше громадське життя до стандартів європейського. Для цього потрібні лише дві принципові речі: добра воля міської влади і її принциповість у додержанні прийнятих правил.