Ли с т-з в е р н е н ня до Пр е м ’ є р- м і н і с т ра Ук р а ї ни Ю.В. Ти м о ш е н ко
Передусім хочу висловити підтримку Вашій ініціативі змінити виборче законодавство з метою стабілізації політичного і економічного життя країни у найближчій перспективі.
Моє ж звернення до Вас складається з кількох пропозицій, дослухавшись до суті яких, я впевнений, що Ваші пропозиції реально гарантують конституційне право українських громадян поширювати свій вплив на обраних ними народних депутатів.
У першу чергу, вибори до Верховної Ради України мають відбуватися за принципом відкритих партійних списків, коли кожен конкретний кандидат у депутати від кожної партії чи блоку партій-учасниць виборів буде закріплений за конкретним округом (можливо – двома). Відтак в Україні має бути 450 або 225 виборчих округів. Скільки саме – тема окремого обговорення. Зараз мова йде про принципову пропозицію.
Наступне. Ваша ініціатива щодо проведення виборів народних депутатів у два тури є цілковито слушною, оскільки за результатами другого туру простою більшістю голосів виборців переможець цього туру одержує більшість у парламенті. Однак у такому разі велика частина громадян України втрачає своє представництво у парламенті. І від цього стабільності у суспільстві не додасться.
Тому я пропоную допрацювати ідею виборів у два тури.
Отже, суть ідеї. Переможець другого туру виборів має одержати максимум 226 мандатів (а може, 225 – рівно половину, бо потім все одно має формувати більшість з іншими фракціями). Сформована таким чином парламентська більшість повинна буде взяти на себе всю повноту відповідальності за законотворчий процес та діяльність виконавчих органів влади на чолі з Кабміном.
Отже, другий тур визначає переможця з-поміж двох партій (партійних блоків), які набрали найбільше голосів після першого туру.
Але суспільно важливу роль мусить відіграти і перший тур парламентських виборів. Для цього прохідний бар’єр у першому турі потрібно встановити на такому рівні, аби за партію проголосувало не менше 500 тисяч виборців, а за партійний блок – не менше 1 мільйона. Навіщо це потрібно?
По-перше, для справедливості, яка є , і за яку варто боротися. Справедливість тут в тому, що з’являється можливість реального представництва частини правоздатних українських громадян у парламенті. Це станеться, якщо після завершення виборів відбудеться підрахунок голосів за результатами першого туру. Учасником цього підрахунку має бути і партія (блок) зі своїми результатами після першого туру, яка програла другий тур).
Таким чином внаслідок пропорційного підрахунку залежно від набраних відсотків голосів виборців якась партія одержить, приміром, 100 мандатів у Верховній Раді, якась 30, а якась – один, два чи три. Але ці люди – реальні представники реальної частини українського суспільства. Вони мають право сказати своє слово у вищому законодавчому органі країни. Уявляєте, що від Соцпартії буде один Мороз зі своїм прапорцем сидіти у залі? Хай там буде і одна Вітренко сидіти чи бігати, хай від "зелених" може хтось пройде, від "Свободи" тощо. Адже й вони щось-таки теж можуть корисного сказати. Хай у нас краще буде такий парламент, а не як у Росії, де немає опозиції. На теперішньому історичному етапі українському суспільству (якщо мати на увазі суспільство демократичне) потрібен "різношерстний" парламент, як і саме суспільство. Це – справедливо по відношенню до людей, до наших же громадян незалежно від їхніх переконань. А по-друге, для природного формування в Україні партійної системи з двох, трьох чи чотирьох парламентських партій.
Це обов’зково станеться, бо такий бар’єр у першому турі виборів стане своєрідним природним відбором партій та їхніх лідерів. Якщо, приміром, за партію Наталії Вітренко проголосують 500 тисяч людей внаслідок чого ця партія зможе показати у парламенті народу свою діяльність, то на наступних виборах, можливо, вже й цієї цифри не подолає.
У такий спосіб подібні партії природним чином і підуть у небуття. З іншого боку представники, приміром, ліберальної ідеології (яких чимало в Україні) потрапивши у парламент через п’ятсоттисячний бар’єр, можливо, зможуть завдяки своїй парламентській діяльності так сподобатись людям, що на наступних виборах за них вже й пару мільйонів людей проголосують. Ось у такий спосіб може сформуватись справді партійна система на основі найширшого відображення суспільної думки. Тоді депутати парламентських партій по-іншому змушені будуть працювати.
Процес такого роду відображення суспільної думки має практичий доказ в нашому житті. Приклад. 2002 року команда Ю. Тимошенко мала 15 мандатів у ВР. 2005 року Ю. Тимошенко з частиною однопартійців очолює Уряд. 2006 року внаслідок усенародного волевиявлення вже понад 150 депутатів БЮТ стають народними депутатами. 2007 рік: БЮТ має 156 мандатів у парламенті, а Юлія Тимошенко знову – Прем’єр-міністр. Та інший приклад. Велика і могутня політична партія станом на початок 1990-х років – Народний Рух України. Його лідер Вячеслав Чорновіл – другий на президентських виборах 1991 року після Леоніда Кравчука. І ось з тих пір (особливо після загибелі Чорновола) розпорошили ці партійці народну довіру до себе, врешті й самі розкололись, аж до того, що окремо і у виборах брати участь не взмозі. Тобто, вони не завойовували довіру народу, як це робила упродовж років Тимошенко, а розтратили її, яка дісталась їм задарма на хвилі підняття національного духу після розвалу СРСР. Призначення політичної партії у демократичному суспільстві ці та їм подібні політикани так і не зрозуміли. Однак учитись ніколи не пізно. І є зараз у кого – у Вашої політичної сили.
…Тим часом, як же мають депутати-"п’ятсоттисячники" відстоювати інтереси своїх виборців у парламенті? Та як завгодно, як вважають за потрібне: об’єднуватись у фракцію "незалежних"; входити у більшість; в опозицію тощо. Головне, щоб їхні дії побачили виборці. Саме вони вирішать, буде ця партія, як парламентська, далі на політичній карті України чи виродиться. У нас має бути змагальність партій. А цю змагальність може гарантувати переконання людей у тому, що їхні партії ніхто не утискає. Тільки так, я переконаний, народиться в Україні партійна система і парламентська республіка, за яку Ви цього року і висловились з високої трибуни Парламентської асамблеї Ради Європи.
З повагою, Олександр Сахно, засновник сумської обласної газети
"Громадянин України" 
