№ 24 (182):

Мовне питання

Історія і культура

Мова калиноваЗ кожним днем питання української мови в шкільній освіті стає все актуальнішим. Вже вдруге наші діти складають зовнішнє незалежне оцінювання і цього разу винятково державною мовою. Освітнє міністерство запроваджує програму внутрішнього перехресного обміну між українськими ВУЗами задля популяризації української серед студентів та викладачів.



Все менше сумнівів, що завтра домінантною в усіх основних сферах стане саме рідна солов’їна. Вже зараз у молодші класи, і не тільки, ведуть своїх дітей представники того покоління, які здобували свою освіту та формувалися як особистості у незалежній Україні. Саме тому серед сучасних українських батьків все більше зростає запит на якісну шкільну освіту для своїх дітей українською мовою.
 
Одна моя знайома, російськомовна у повсякденному спілкуванні з друзями та на роботі, недавно запросила мене до себе у гості. Ми мали вирішити невеличке питання щодо встановлення новеньких парт у тій школі, де вчаться двоє з трьох її дітей. Я був дуже здивований тим, що вдома у присутності дітей вона розмовляє лише українською мовою, а діти щебечуть рідною майже бездоганно. У ході розмови я дозволив собі поцікавитися тим, як у них з мовою у школі. У відповідь я дізнався, що загалом у них навчання ведеться українською мовою, за винятком фізичної культури та інколи математики. Проте на перервах вчителі спілкуються з дітьми у більшості випадків російською. Подруга розповідає: "Коли дитина підбігає до вчительки, яка у цей час спілкується з колегою російською, і ставить якесь запитання, та не встигає перелаштуватися і відповідає російською. Дитина одразу перемикається на мову вчительки і далі розмова триває вже у такій манері. Буває, що вчительці легше пояснювати учневі якісь позакласні питання російською, тому вона не переходить, навіть якщо дитина продовжує говорити українською, як мої. От і набираються діти іншомовних слів. Якщо навіть вчитель спілкується чужою мовою, то як від дітей можна очікувати іншого. А вдома потім доводиться дітей виправляти, чистити мову від росіянізмів". Приятелька додає: "Проблема з мовою також і через батьків, які не спілкуються з дітьми вдома рідною українською, очікуючи, що україномовна школа сама все вирішить. А потім діти навіть "Котигорошка" на уроці без додаткових пояснень читати не можуть. Просто словникового запасу не вистачає". Виявляється, що проблема глибшає ще й у зв’язку з тим, що позакласне життя діти також провадять неукраїнською: спортивні секції, музичні й художні школи рідко спеціально "полюють" на  україномовних педагогів, тобто національно-патріотичне виховання для таких закладів – непринципове. Діти моєї знайомої не чули української ні на заняттях з брейк-дансу, ні на таеквондо. Було би смішно, якби ще й викладач бойового гопаку проводив заняття російською, однак сім’ї пощастило: педагог спілкується з вихованцями українською.

"Чому для тебе так принципово, щоб діти навчалися в школі українською? – спитав я. "Бо це моя мова. Я слухала її від батьків протягом цілого дитинства, - каже подруга. -  Крім того, я хочу, щоб мої діти вчилися у Києво-Могилянській академії, а це україномовний заклад. Одним словом, не знати мов означає не мати доступу до всього об’єму знань, а без цього складніше навчатися та складати іспити".

Кілька днів по тому у мене відбулася розмова з іншим батьком двох дітей шкільного віку, занепокоєним якістю освіти своїх дітей. Він сказав так: "Я вірю, що раз Бог дав нам цю культуру, то треба її зберігати. Тому потрібно дітей виховувати у ній з самого малечку. Проте зараз виходить, що я віддаю дитину на виховання чужим людям (у школу), а потім ще мушу її переконувати у потребі спілкування українською. Навіщо тоді школи називати україномовними, якщо вони відтручують дітей від української?". - "У чому, з твого погляду, причина такої ситуації у школах?". – "Зараз педагоги не показують прикладу вживання української мови. Я ж як людина, яка мала справу з розвитком дітей (був вихователем в одній із всеукраїнських громадських організацій), знаю, що приклад вихователя, вчителя дуже важливий. Тому, на мою думку, у школі мають запровадити постійне спілкування державною мовою. Навіть на перервах та у позаурочний час."

Ось такий погляд на сучасну шкільну освіту озвучили двоє пересічних батьків. А мені навіть не доводилося замислюватися над цим раніше. Як показали ці два приклади, наша система шкільного навчання наразі значно більше русифікує дітей, ніж навпаки. А значить заперечує свою основну функцію – виховання дітей на державно-патріотичних засадах, виховання повноцінних громадян завтрашньої України.


Єгор Туренко