№ 27 (185): "Споживче банкрутство" в Україні: бути чи не бути?
 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його Банкрутом" від 14.05.1992 р. встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Статтею 1 цього Закону визначені ключові терміни, такі як "банкрутство", "кредитор" та "боржник".
Боржник - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості з заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків, зборів (обов’язкових платежів); боржник - суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків, зборів(обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їхньої сплати.
Закон України "Про банкрутство" в редакції 1992 року, будучи чисто прокредиторським, завдав багато шкоди економіці держави, оскільки замість "лікування" господарюючих суб’єктів їх просто ліквідували. Тільки за сім років по тому помилки були виправлені та в результаті був прийнятий цей Закон в редакц 1999 р.), який вже має продебіторську спрямованість.
Законодавство про банкрутство завжди в усіх країнах було віднесене до категорії динамічного законодавства. При цьому баланс пріоритету між кредитором і боржником завжди залежав від рівня розвитку економіки держави.
З поглибленням фінансовохї кризи та масовим звільненням працівників різних сферах діяльності гостро постала проблема погашення фізичними особами кредитів та процентів за ними.
Ураховуючи той факт, що процедура банкрутства фізичних осіб чинним законодавством не врегульована, фізичні особи є фактичними "борговими заручниками" на тривалий час, адже якщо після реалізації майна боржника борг кредитору не буде погашений у повному обсязі, останній за рішенням суду має право утримувати залишок боргу із заробітної плати боржника впродовж всього життя.
Одним із способів виходу з такого скрутного становища та захисту добросовісних громадян, які стали "борговими заручниками" через звільнення з роботи, значну втрату постійного доходу, ушкодження здоров’я, є застосування процедури банкрутства до фізичних осіб. Сучасне законодавство Італії, Англії, США й інших країн передбачає можливість визнання банкрутом громадянина, який не є підприємцем. Подібні положення на цей час намагаються впровадити і в Україні. Зокрема, на розгляд до Верховної Ради України подано законопроект "Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)" № 4273.
Перевагами цього заходу є те, що після визнання фізичноі особи банкрутом вона має реальну можливість списати кредитну заборгованість у разі, якщо грошових коштів після реалізації заставного майна виявилося недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, в обмін на деякі тимчасові обмеження. Однак для фізичної особи це невелика плата за звільнення від тягаря боргів.
Зрозуміло, що подібне не влаштовує іншу сторону - банки, адже законодавче закріплення процедури банкрутства фізичних осіб призведе до обмеження банківського кредитування, бо ризики неповернення позики будуть дуже великі. Є також вірогідність, що подібні норми стануть поштовхом для розробки злочинних схем, тому разом із введенням у дію цих положень потрібно посилювати або встановлювати відповідальність за можливі злочини або правопорушення в цій сфері.
За існуючої економічноі ситуації фізичні особи мають справедливо отримати такі ж самі правові механізми захисту від кредиторів, якими користуються корпоративні боржники. Тому запровадити інститут банкрутства фізичних осіб означає допомогти добросовісному боржнику сплатити борг і відновити нормальне життя. Для кредитора - це гарантія добросовісної виплати боргу, а для економіки - обдумані запозичення та стабільність ринку споживчого кредитування. У більшості країн Європи закони про споживче банкрутство були прийняті в часи кризи 90-х рок ХХ століття. Досвід інших країн показав: для того, щоб споживче банкрутство досягло своєї мети та водночас не суперечило інтересам кредиторів, закон має передбачати такі умови: 1) списання боргу визначається як виключення та супроводжується наступною забороною брати позики протягом певного часу й іншими обмеженнями, що не розповсюджується на тих боржників, які пройшли процедуру виплати за планом погашення боргу; 2) банкрутству передує провадження з неспроможності, у ході якого вживають заходів із максимально можливого погашення боргу, ліквідаційна процедура не відкривається, план погашення в разі недосягнення домовленості з кредиторами затверджується судом; 3) спеціально призначений радник здійснює посередництво під час переговорів, слідкує за виплатами, надає суду звіти про витрати боржника та доходи тощо.
Законопроект пропонує три випадки, коли суд може порушити справу про банкрутство. По-перше, суд порушує справу, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно перевищують вартість належного йому на праві власності майна. Виникає питання: яким чином оцінювати майно та що робити, якщо в процесі розгляду справи судом буде з’ясовано, що вартість майна більша за розмір вимог кредиторів?
По-друге, справа порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 150 мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їхнього погашення строку. Це положення подібне до умов, необхідних для порушення справи про банкрутство юридичної особи, за винятком того, що законопроект логічно пропонує зменшити розмір боргу.
По-третє, законодавець пропонує встановити випадок, коли суд порушує справу, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) випливають із зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян або кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, та не були задоволені боржником протягом двох місяців після встановленого для їхнього погашення строку. Це положення не зазначає розмір вимог, що може призвести до порушення справи про банкрутство навіть при абсурдній заборгованості в 1 грн. Більше того, ці вимоги захищені законодавством, оскільки вони задовольняються в першу чергу та не "пробачаються" після закриття справи про банкрутство.
Внесений до парламенту законопроект про банкрутство фізичної особи містить базовий механізм банкрутства, а тому зараз зарано говорити про наслідки його запровадження. Доцільно врахувати викладені вище умови, адже саме вони були прийняті банкірами інших країн, що врешті сприяло ухваленню відповідних законів парламентарями.
Олександр Коваленко, суддя Господарського суду Сумської області
|
