№ 4 (211):

Фермери та страховики у пошуках точок перетину

Актуалії

Віталій Львов15 лютого 2010 року Асоціація фермерів України та приватних землевласників відзначила одразу два ювілеї. Цього дня цій громадській організації, яка залишається однією з найвпливовіших у країні, виповнилося двадцять років. І цього ж таки дня вона провела свій двадцятий з’їзд.

Про особливості, здобутки та перспективи розвитку фермерського руху в Україні - інтерв’ю з генеральним директором Асоціації Віталієм Львовим.



- Як сьогодні виглядає українське фермерство?

- В Україні сьогодні близько 43 тис. фермерських господарств. Вони обробляють понад 4,5 млн. гектарів орної землі. В середньому на кожне фермерське господарство припадає 105-110 гектарів. Але це подібно до середньої температури по лікарні. Скажімо, у Закарпатті фермерське господарство може обробляти й 3-5 гектарів, а в Одеській, Миколаївській областях - 300-400. А окремі фермерські господарства мають в обробітку до 10 тис. гектарів.

- Своєю Асоціацією ви об’єднуєте ще й приватних землевласників. Скільки їх в Україні?

- Приватні землевласники – це ті люди, які працюють на своїх ділянках, що були їм надані під час розпаювання землі. Всього в Україні 1-1,2 млн. таких господарників. Може, навіть і більше, бо не всі вони враховані статистикою.

- На виробництві якої сільгосппродукції переважно спеціалізуються фермери та одноосібники?

- Фермерські господарства є різними. Отож, і ризики мають диверсифіковані. Вони швидко переходять, наприклад, від виробництва технічних культур до деяких нетрадиційних. Такі господарства займаються і овочами, і садівництвом, і виноградарством, і хмелярством… А особисті селянські господарства займаються тим, чим і завжди займалися. Так, молоком вони забезпечують населення на 80%, овочами та картоплею – більше ніж на 90%. А ще за худобою доглядають. Загалом 68-72% м’яса виробляється на приватних подвір’ях та невеликих фермерських господарствах.

- Тобто, внесок приватників у загальний продуктовий кошик є вагомим.

- Навіть дуже вагомим. На фермерські та особисті селянські господарства загалом припадає понад 60% всього валового сільськогосподарського виробництва.

- Кількість фермерських господарств протягом останніх років залишається майже незмінною. Що стримує фермерський рух?

 - Коли люди отримали свої земельні паї, то замислилися над тим, а що з ними робити. Адже не всі можуть працювати одноосібно. І не тому, що доглядати за землею дуже важко. Для цього потрібно мати знання, навички, техніку, обігові кошти… І тому пішов рух землі. І він спонукав до появи великої кількості фермерських господарств. Бо з’явилася можливість брати землю в оренду.

Але в останні п’ять років землю підгрібають під себе потужні корпорації. Беруть її в оренду на двадцять п’ять, а то й на сорок дев’ять років. І тому земля пішла до тих, хто має грошові ресурси, хто може адміністративно впливати на сільські ради... Сьогодні вільної землі сільськогосподарського призначення в Україні вже немає. І тоді виникає природне запитання – за рахунок чого має живитися фермерство?

- Як фермери пережили економічну кризу, яка ледь на поставила на коліна національну економіку?

- Я б сказав так – нам допоміг Господь Бог і нас порятувала селянська праця. Два попередні роки видалися напрочуд врожайними. Сільське господарство чи не єдина галузь в Україні, яка в кризовий період дала економічний приріст.

Наприклад, позаторік ми зібрали понад 50 млн. тонн зернових. Подібного врожаю новітня історія України не знає. Торік була сильна посуха, але,незважаючи на це, ми все таки одержали 46 млн. тонн зерна. І це свідчить про те, що наш аграрний потенціал залишається дуже потужним. І якби держава нам реально допомагала, можна було б розраховувати на 70-80 млн. тонн зерна.

Раніше говорили, що Україна має всі можливості стати житницею Європи. Сьогодні наша країна перетворюється не просто на європейську - на світову житницю. До вашого відома – у 2008 році ми експортували до 25 млн. тонн зернових, у 2009-му – близько 21 млн. тонн. За експортом зерна ми вже посіли третє місце у світі. За цим показником нас випереджають лише США та Євросоюз. За нами опинилися такі потужні аграрні країни, як Росія та Канада.

- Сьогодні аграрії вже не говорять про нестачу техніки, мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів. Натомість тільки й чути про те, що їм бракує коштів. Як фермери та одноосібники вирішують цю проблему?

- Візьмемо поточний рік. На календарі вже лютий, а держбюджет ще не ухвалений. Ситуація, на жаль, залишається сумною. А те, що пропонувало Міністерство фінансів, жодним чином не відповідало нашим реальним потребам.

За оцінками наших економістів (про це нещодавно говорив і міністр аграрної політики Юрій  Мельник), на проведення весняно-польових робіт треба витратити близько 24 млрд. гривень. Половину цієї суми товаровиробники ще якось відшукають у своїх гаманцях. Все таки, вони щось вторгували на попередніх врожаях. Однак бракує ще 12 млрд. гривень. Питання – де їх взяти?

Гроші на весняно-польові роботи з державного бюджету не підуть. Вся надія лише на комерційні банки, але ті, якщо і дають кредити, то під непідйомні великі відсотки. Часом вони сягають тридцяти і більше відсотків.

Керівництво уряду недавно говорило про необхідність створення Аграрного банку, який надавав би кредити під 5-6%. Але далі слів справа поки що не просунулася.

- Ви згадали про комерційні банки. Останні попереджають, що кредити на відміну від докризових років тепер надаватимуть не під формальне, а реальне страхування. Чи готові фермери та одноосібники до таких змін, до того, щоб страхування перетворилося на невід’ємну частину їх бізнесу?

- Та система агрострахування, яка склалася в Україні, не відповідає сучасним світовим стандартам. До 2008 року держава ще якось підтримувала агрострахування. У бюджеті на це закладалися відповідні кошти. І досить багато господарств страхувалося. У 2009 році грошей на страхування у бюджеті вже не виявилося. Не буде їх і в поточному році. Тому господарства не матимуть достатніх стимулів для того, аби страхувати свої посіви, техніку, майно тощо.

Наступне питання – селяни є доволі консервативними людьми. Вони вважають, що страхування – це хитрий спосіб, вигаданий для того, аби виманювати у них гроші. Бо якщо станеться якесь стихійне лихо, то отримати їх від страхових компаній дуже важко. А часом – і зовсім неможливо. І тому до страхування селяни ставляться з пересторогою, а нерідко й зовсім його ігнорують.

Треба розгорнути широку роз’яснювальну роботу. Слід проводити семінари, інші заходи. Як це, зокрема, робить проект Міжнародної фінансової корпорації «Розвиток агрострахування в Україні». В нашій країні він працює вже не перший рік. І працює, зазначу, успішно. Зокрема, фахівці проекту спрямовують свої зусилля на поліпшення чинного законодавства.

Нам потрібно структуру агрострахування вибудовувати на ринкових засадах. Але з обов’язковою державною підтримкою. І згаданий проект щодо цього пропонує дуже цікаві речі. Він активно обговорює їх з фахівцями, які мають до агрострахування пряму причетність.

Сподіваємося, що у цьому році буде ухвалений законопроект «Про особливості здійснення страхування сільськогосподарської продукції за державної фінансової підтримки». Він вже пройшов перше читання у Верховній Раді. Його автор – голова парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк. До другого читання треба готувати багато змін і доповнень. Наша Асоціація готова взяти в цій роботі активну участь.

- Якщо розмова пішла про необхідність запровадження нової моделі агрострахування, то скажіть, якою мірою вона задовольняє потреби фермерів, представників особистих селянських господарств?

 - Ця нова модель агрострахування максимально наближена до кращих світових напрацювань, які є в західноєвропейських країнах, в Канаді. Агрострахування дуже відрізняється від усіх інших видів страхування. Наприклад, від страхування автомобілів, майна тощо. Тут дуже великого значення набувають кліматичні умови.

Щодо самої моделі агрострахування – вона передбачає створення Державної агенції, пулу страховиків і механізми співпраці між трьома суб’єктами – Держагенцією, страховиками і сільгоспвиробниками. Звісно, за державної підтримки.

У нас страхується лише 2-3% господарств, а в тій же Канаді – 80-90%. Різниця, як бачимо, разюча, хоча кліматичні умови при всьому тому маємо практично однакові. Так, попередні два роки для наших аграріїв виявилися вдалими. Але ж немає жодних гарантій щодо того, що і нинішній рік виявиться успішним. Тому треба готуватися до гірших сценаріїв, дбати про економічну стабільність наших господарств і галузі в цілому.

 - Не секрет, що страхові компанії надають перевагу великим господарствам. Поза їх увагою часто залишаються фермери і одноосібники. І зрозуміло чому – страхові компанії не бачать великої вигоди від співпраці з ними.

 - Це дуже серйозне питання. Воно пов’язано з низьким рівнем поінформованості дрібних сільгоспвиробників щодо агрострахування. Ті ж фермери не мають достатньої юридичної підготовки. Часто страховики користуються цим і пропонують їм надто складні договори. Нарешті, як виявити кращу страхову компанію, з якою можна налагодити співпрацю? Адже тих страхових компаній на ринку – кілька десятків.

Не тільки фермери не мають достатньої практики співпраці зі страховими компаніями. Часто  страхові компанії не володіють належним досвідом співпраці з дрібними сільгоспвиробниками. Тому і не знають, які послуги їм запропонувати, як налагодити з ними роботу.

 - Ваш прогноз – як поточний рік складеться для фермерів та одноосібників?

 - Я думаю, що в цьому році доведеться розраховувати лише на себе. Бо невідомо, коли буде ухвалено державний бюджет. На нас чекають чергові вибори. Цього разу - до місцевих рад. Відтак, політики знову змусять людей більше говорити про політику, ніж про хліб насущний. На жаль, від політичних та економічних негараздів застрахуватися не можна. Тож нічого не залишається, як напружено працювати.
 
Тарас Тернівський, національний прес-клуб «Українська перспектива»

Коментар фахівця

Наталя Ільїна, експерт Проекту Міжнародної фінансової корпорації  (IFC, Група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні»:

- Фермери є однією з найменш захищених категорій сільгоспвиробників. Невеликі обсяги землі в обробітку та недостатність оборотних активів обмежують можливості для захисту свого господарства від наслідків природних стихій – вимерзання, засухи, паводків.

Де взяти гроші, щоб пересіяти поле, якщо врожай загинув? Страхування майбутнього врожаю – це один з найбільш ефективних механізмів захисту від природо-кліматичних факторів. Необхідно зробити все можливе, щоб якісний страховий захист став доступним для українського фермера, допоміг йому стабілізувати доходи господарства та впевнено дивитися в майбутнє.

А що таке якісне страхування для пересічного фермера?

Страхування має бути недорогим для виробника, але якісним, таким, що дає реальний захист. Як цього досягнути? Адже якісне дешевим не буває. Єдиний спосіб – державні субсидії на компенсацію частини страхових внесків. Така програма діяла в Україні, але з 2009 року була припинена через фінансову кризу. Необхідно відновити цю програму. До того ж бажано, щоб фермер міг одразу заплатити половину суми страхового платежу, а не відволікати з обороту всі 100% необхідної суми, отримуючи бюджетну компенсацію лише через кілька місяців, як це було досі.

У такому випадку, до речі, набагато більше сільгоспвиробників зможуть наважиться застрахуватися, що дасть хороший поштовх для розвитку цього ринку та підвищення якості послуг, які пропонують  страхові компанії.

Потрібні страхові продукти, які б давали можливість налагодити взаємовигідну співпрацю між страховою компанією і навіть зовсім невеликим господарством. Зараз в Україні таких продуктів практично не існує, не зважаючи на те, що саме фермерство є найменш захищеним від природних катаклізмів. Виходом з цієї ситуації є створення на  основі світового досвіду страхових полісів, які дають якісний захист від природних ризиків, і при цьому недорогі в обслуговуванні.

І, нарешті, виплата має бути гарантованою. Фермер повинен бути впевненим у тому, що у страхової компанії вистачить коштів відшкодувати втрати всім застрахованим, навіть якщо стихійне лихо охопить значну частину території України. Тому потрібне якісне міжнародне перестрахування, яке дозволить страховій компанії виконати свої зобов’язання в будь-якому випадку.