№ 22 (229):

Погляд на системи охорони здоров’я у світі - 4

Медицина і здоров’я

Безрецептурний відпуск ліків існує не всюди(Продовження. Початок дивіться, будь ласка, у № 8 (215) ; № 18 (225) ; № 19 (226) )

Типи систем охорони здоров'я

Загальнонаціональна або загальна охорона здоров'я - поняття досить розпливчасте, і на практиці воно реалізується різними способами. Система охорони здоров'я у кожній країні - це продукт її унікальних характеристик, історії, політичного процесу, і національного характеру народу; багато  з цих систем у даний час переживають масштабні реформи.

Система єдиного платника

У рамках системи охорони здоров'я, побудованої за принципом "єдиного платника", медичні послуги, що надаються усім громадянам, фінансує держава. Вона збирає податки, керує наданням медичної допомоги, і безпосередньо її оплачує. По суті мова йде про заміну приватного страхування повністю одержавленою системою. Як правило уряд розробляє загальний бюджет на потреби охорони здоров'я, вирішуючи, яку частину ресурсів країни слід виділяти на ці цілі, а також встановлює ціни або обсяги компенсації тим, хто надає медичні послуги. У деяких випадках медики є державними службовцями, які отримують зарплату.



В інших вони залишаються незалежними й одержують компенсацію у залежності від обсягу наданих послуг і проведених лікувальних заходів. У рамках найбільш жорсткого варіанту системи єдиного платника приватне медичне страхування та інші способи "добровільного виходу за рамки" державної медицини заборонені. Саме такому варіанту віддають перевагу Майкл Мур, Пол Кругман, Денніс Куcинич, організація "Лікарі за державну програму охорони здоров'я" та інші.

Медичне страхування за місцем роботи

У країнах, де існує така система, держава вимагає від роботодавців забезпечувати своїх працівників медичною страховкою, найчастіше через напівприватні "лікарняні каси". Ці страхові фонди можуть діяти в рамках одного або декількох секторів економіки, при цьому розмір внесків і виплат встановлюється державою. Найчастіше такі внески є просто різновид податку на зарплату і виплачуються безпосередньо до відповідного фонду. Медичні установи залишаються незалежними, а обсяги отримуваної ними винагороди за послуги встановлюються в результаті переговорів з фондами, деколи в індивідуальному порядку, а часом у загальнонаціональному масштабі. Зразком такої системи довгий час була німецька охорона здоров'я.

Керована конкуренція

У рамках системи керованої конкуренції надання медичних послуг залишається в приватних руках, але цей ринок носить "штучний" характер, перебуваючи під жорстким контролем і регулюванням держави. У більшості випадків держава наказує громадянам в обов'язковому порядку купувати медичну страховку, що, втім, часто поєднується з обов'язком роботодавців страхувати своїх службовців. Індивіди можуть вибирати страхову організацію в рамках регульованого ринку, а також провайдера медичних послуг. Хоча стандартний страховий "пакет" встановлюється державою, страховим компаніям дозволено конкурувати одна з одною за цінами, рівнями пайової участі споживача в оплаті послуг і додатковому покриттю. У найбільш чистому вигляді система загального страхування, заснована на керованій конкуренції, діє в Швейцарії, хоча нещодавно на аналогічну основу було переведено і охорону здоров'я у Нідерландах. Клінтонівський план перетворення системи охорони здоров'я, розроблений в 1993 році, медична реформа 2006 року в Массачусетсі та більшість пропозицій у цій області, озвучуваних сьогодні кандидатами від Демократичної партії, являють собою варіації на тему "керованої конкуренції".

У рамках цих загальних категорій спостерігаються істотні відмінності. У деяких країнах, наприклад, Франції та Японії, пайова участь споживачів у фінансуванні охорони здоров'я є досить значною - таким чином там намагаються уникнути зайвих звернень за медичною допомогою і надмірного зростання витрат на ці потреби. В інших державах суми, які споживач зобов'язаний викласти з власної кишені, різко обмежуються. Де-не-де громадянам дозволено вільно вибирати медичні установи, в інших державах ці можливості сильно зменшуються. У якихось країнах широко поширене придбання альтернативних або додаткових полісів у приватних страховиків, а десь приватне страхування заборонено або розвинене вкрай слабо. Розподіл ресурсів і розстановка пріоритетів також сильно варіюються. У Японії, наприклад, величезні кошти вкладаються в нові технології, але компенсація за хірургічні операції обмежена, а Францію відрізняє надзвичайно високий рівень рецептурного відпуску ліків.

Практичні результати також істотно розрізняються. У Канаді, Великобританії, Норвегії та Іспанії медичні послуги суворо нормуються, або пацієнтам доводиться довгий час чекати черги на лікування, а Франції та Швейцарії вдається в цілому уникати таких черг. У той же час Франція, Італія і Німеччина мають труднощі через зростання витрат на охорону здоров'я, що лягають важким тягарем на державний бюджет, а в Канаді та Великобританії з приборканням цих витрат справляються успішніше. Ну а в деяких країнах, наприклад Греції, загальне медичне страхування існує тільки на папері.

З огляду на все викладене вище, розпочнемо тепер  опис систем охорони здоров'я за країнами.

Майкл Теннер

(Далі буде)