Значний дефіцит справедливості і рівності в суспільстві колись "остаточної і безповоротної перемоги соціалізму" найприроднішим чином вписується в довгий ряд невдач, що незмінно переслідують борців за соціальну справедливість, фатальна неминучість яких створює прецедент існування правила без винятку. Причину явної приреченості всіх спроб побудувати суспільство загального добробуту повинна була б з'ясувати така суспільна наука, як політична економія. Проте, ще зовсім недавно численні, догідливі тлумачі свавільних дій практикуючих будівельників комунізму, що поточили всі свої зуби об граніт пролетарської політекономії, стверджують зараз, що такої науки, мовляв, не існує зовсім. З цим, досить запізнілим визнанням не можна не погодитися. Справді, хіба можна уявити собі пролетарську фізику чи, скажімо, буржуазну математику? Ось так і політична економія, будучи однією з провідних суспільних наук, повинна була б з'ясувати хоча б принципову можливість прийнятного вирішення численних суперечностей у людському суспільстві задля нашого загального, а не лише пролетарського, задоволення.
В якості єдиного засобу вдосконалення людської самоорганізації усі різновиди борців за соціальну справедливість, бачать тільки позаекономічний розподіл матеріальних благ. Видається найвищою мірою доцільним з'ясувати вплив позаекономічного розподілу на характер суспільної та економічної організації в залежності від її частки у сукупному результаті суспільного виробництва. Тим самим є приваблива можливість знайти таке її значення, яке дозволить назавжди усунути несправедливість у людському суспільстві.
Стосовно до заснованого на приватній власності суспільства позаекономічний розподіл можна розділити на кілька характерних сфер.
Перша з них має чітко визначений початок у вигляді свого нульового значення. Повна відсутність позаекономічного розподілу надає приватним власникам необмежену економічну свободу, наслідком якої буде швидке поглиблення майнового розшарування, соціальні потрясіння, поширення насильства, деградація всіх сфер людської діяльності, територіальне роз'єднання. Практично виключається можливість стійкого існування окремої незалежної людської спільності з причини виникнення та швидкого поширення в економічних і суспільних відносинах некерованого самовільного процесу. Ось так необмежена економічна свобода обертається величезними лихами для суспільства, що її допустило. У міру збільшення частки позаекономічного розподілу ступінь стійкості суспільства буде зростати. Перша сфера використання позаекономічного розподілу обмежується мінімальним неприйнятним ступенем нестійкості суспільства.
Друга сфера, таким чином, починається з мінімального прийнятного ступеню стійкості суспільства. Вона включає в себе так званий "гуманний і демократичний капіталізм", впираючись далі в невидимий, але відчутний економікою бар'єр, за яким почав давати значні збої хвалений виробничий механізм Швеції. Тобто, друга сфера використання позаекономічного розподілу обмежується найбільшим допустимим ступенем адміністративного втручання в економіку.
Отже, третя сфера починається з найменшого неприпустимого ступеню адміністративного втручання в економіку. Вона включає в себе надлишковий позаекономічний розподіл у вигляді зростаючих ступенів недорозвиненості капіталізму, потім нерозвиненості, завершуються радянською системою тотального централізованого розподілу сукупного результату суспільного виробництва.
Переважне використання першої сфери позаекономічного розподілу відноситься до ранніх форм так званого первісного капіталізму, коли суспільство ще не дійшло до розуміння необхідності обмеження свавільної діяльності приватних власників. Тільки насильством можна зберегти цілісність такого суспільства, жорстокість якого повинна зростати в міру скорочення частки позаекономічного розподілу. Швидке руйнування дрібних і середніх підприємств, утворення гігантських, аж до галузевих і не тільки, монополій зведуть нанівець роль і значення товарно-грошових відносин, замінивши їх незабаром тотальним централізованим розподілом. Ось так дві крайності в економічних відносинах: повна економічна свобода і повна відсутність такої сходяться в одному і тому ж, замикаючись на злиднях, деградації і роз'єднанні.
Уникнути більш-менш благополучно здійснення численних похмурих пророцтв капіталістичному суспільству дозволив перехід до використання найбільш прийнятного позаекономічного розподілу, в межах якого тільки й можливе досить стійке існування заснованого на приватній власності товариства у вигляді найбільш вгодованих демократій. Саме позаекономічний розподіл є тією самою дієвою вуздечкою, яка не дозволяє приватним власникам у їх безоглядної гонитві за наживою переступити ту невидиму межу, за якою економічні та суспільні відносини швидко набувають явно виражені ознаки некерованого самовільного процесу.
Третя сфера позаекономічного розподілу використовується у випадках значного обмеження можливостей суспільного виробництва (війни, стихійні лиха, природні катаклізми та ін.) Проте, іноді самі обмеження обумовлені навмисним використанням надлишкового позаекономічного розподілу, коли суспільство звертає на дорогу, вимощену благими намірами найбільш одержимих борців за соціальну справедливість. Виходить так, що суспільство, що використовує надлишковий позаекономічний розподіл, мимовільно тяжіє до такого свого стану, що викликає необхідність використання такого розподілу.
Очевидно, що позаекономічний розподіл має великий вплив на характер суспільно-економічних відносин, змінюючи їх в найширших межах: від форм властивих некерованому мимовільному процесу, до - властивих системі тотального централізованого розподілу. Однак, він не дозволяє отримати модель суспільного устрою, що перевершує за ступенем досконалості її суспільної та економічної організації "гуманний і демократичний капіталізм. Не доводиться навіть говорити про громадські та економічні відносини, які хоча б віддалено відповідали численним описам таких незрівнянних переваг у соціалістичному або комуністичному суспільстві, оскільки не виявлено ні соціалістичного, ні комуністичного позаекономічного розподілу. Ось так і слабка надія на можливість знайти таку частку позаекономічного розподілу, яка дозволила б без усяких ізмів раз і назавжди усунути несправедливість у людському суспільстві, негайно виявилася неспроможною. У наявності очевидна недостатність самого лише позаекономічного розподілу, що зумовлює обмеженість і хибність ідеї соціалістичної і примарність комуністичної, а разом з тим беззмістовність таких понять, як соціалізм і комунізм.
Таким чином, можливість подальшого вдосконалення суспільного та економічної організації необхідно шукати в сфері економічного розподілу.
В. Я. Мач
