№ 1 (237):

Заповідник сподівається на кращі часи

Історія і культура

Сумські екологи вірять, що скоро єдина у світі ділянка лучного степу, яка ніколи не знала плуга, стане Меккою для вчених різних країн.

П'янкі аромати

Дорога до заповідника "Михайлівська цілина" лежить через десяток сіл із химерними назвами. Показувати дорогу до унікального місця жителі довколишніх Мірок і Бірок готові всіма можливими способами. Справа в тому, що у селах, де живуть ці люди, давно немає роботи, молодь роз'їхалася шукати щастя у містах, а селяни, які залишилися  пишаються сусідством із заповідником.

— Від Києва сюди трохи більше 300 км, а від Сум — якихось 70! — вигукує один із аборигенів села Мірки. — Хіба це багато? За бажання це місце можна у рай перетворити!


Відчуття нереальності тут охоплює відразу. До місця, де нас чекав завідувач відділом "Михайлівська цілина" Українського степового природного заповідника Микола Поддубина, кілометр пішки по вузькій стежині вздовж степу. Здається, на цьому шляху час зупинився. Під яскравим сонцем безмежний степ переливався всіма відтінками жовтого і поєднувався з небосхилом десь дуже далеко. Трава, серед якої загубилися польові квіти химерних форм і кольорів, — мені майже по пояс. А з неї, як із гігантського рояля, звідусіль чути звуки: здається, щебет птахів і дзижчання різноманітних комах зливається в єдину мелодію.



— А від нашого чистого і ароматного повітря ви ще не сп'яніли? — зустрічає мене головний "наглядач" неймовірно красивої землі Микола Григорович Поддубина. — Вдихайте на повні груди! Станете здоровіше і красивіше. Адже такої чистоти ви більше ніде не зустрінете.

Трава для царських коней

Територія незайманого степу в "Михайлівської цілини" — трохи більше 200 га. Землі з таким неймовірним різноманіттям флори і фауни, як тут, в Україні колись були. Але всі вони давно зорані. А значить, до первинного вигляду вже ніколи не повернуться.


— Колись ця земля належала гетьману Павлу Полуботку, — розповідає заступник начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Сумській області Олексій Попов. — Потім її передали графу Капністу — багатому поміщику. Він володів конезаводом, на якому вирощували коней для царської сім'ї! А паслися коні саме на території сьогоднішньої "Михайлівської цілини".

З приходом більшовиків цілинна земля стала державною власністю, і в 1928 році її оголосили заповідником місцевого значення. Через 20 років вона набула статус заповідника загальнодержавного значення.

— Ця земля пережила колективізацію, війну, сталінську зміну природи, приватизацію в бурхливі 90-ті, — продовжує Олексій Володимирович. — Вона залишається недоторканою і в нинішні часи "орендного ажіотажу". Тому для Сумської області і всієї України — територія, якої ніколи не торкався плуг, — це справжнє диво.

"Таку землю не міг створити навіть Бог!"

Вчені-ботаніки з університетів різних міст України в "Михайлівській цілини" — часті гості. Тільки на цій землі доктори наук і академіки можуть вивчати рідкісні і практично зниклі види рослин і комах. Таких за останніми підрахунками на цілині більше 30 видів. І на жаль, кількість червонокнижної флори зростає. Ще кілька років тому вимираючих рослин було на третину менше.

— Дикий захват цілина викликає у іноземних вчених, — каже заввідділенням "Михайлівська цілина" Микола Поддубина. — Тут були французи, американці, бельгійці, поляки, японці.

Гості з Країни сонця, що сходить були вражені нашою природою більше за інших. Вони тільки й говорили, що про наше найчистіше повітря і неймовірно родючий ґрунт.

Із захопленням співробітники заповідника описують і недавній візит до них вченого-ботаніка з Техасу. Незадовго до його приїзду на цілині вирішили перевірити, яка глибина чорнозему на цій території. Для цього викопали величезну яму, а потім заміряли родючий гумус. Виявилося, що чорнозем сягає майже 3 м у глибину!

— Коли іноземець побачив цю яму і кількість родючого чорнозему, він втратив дар мови, — розповідають екологи. — А потім сказав, що таку землю не міг створити навіть сам Бог, не кажучи вже про те, що її в такому стані досі підтримують люди. Для нас — це був найкращий комплімент.

Стороннім вхід зась

На жаль, зараз "Михайлівська цілина" — практично заборонена зона для сторонніх. На екскурсії сюди приїжджають тільки студенти спеціалізованих вузів. Хоча раніше природою цілини милувалися школярі з усієї округи.

Причина заборони — юридичний казус. Кілька років тому сумські чиновники-екологи вирішили вивести цілину зі складу Українського степового природного заповідника і зробити її окремою зоною, що охороняється, з дирекцією, будівлею, інфраструктурою та фінансуванням.

— Ми помітили, що через близькість зораних полів і лісів на цілині почалися негативні незворотні процеси, — говорить Олексій Попов. — Щоб зберегти її, вирішили приєднати до охоронюваної території ще 600 га, разом з якими цілина стане повноцінним заповідником. Відповідний указ у кінці 2009 року підписав президент Ющенко, але, на жаль, питання фінансування заповідника не було прописане. І тепер ми начебто і маємо заповідник, але гроші на нього ніде не закладаються.

Олексій Володимирович упевнений, що з надбанням окремого юридичного статусу цілина стане відомою на всю Україну. У екологів з'явиться можливість допомогти степу зберегтися: наприклад, подекуди посіяти ковил або зрубати непотрібне для місцевої флори і фауни дерево. А ось великий наплив туристів степу може нашкодити. Якщо ворота цілини відкрити всім, то охорона просто не зможе встежити, чи бува не топчуть гості унікальну траву і чи не кидають у неї сміття.

— Але ми можемо розраховувати на наплив учених, студентів, волонтерів зі всього світу, — продовжує Олексій Володимирович. — Їх візити — це не просто чергове підтвердження унікальності цілини, але і прибуток для жителів навколишніх сіл, які зможуть здавати їм житло. А це солідне поповнення. Якби лише нашому заповіднику київські чиновники приділили час, ми могли б звернути гори.


У нинішнього керівника "Михайлівської цілини" Миколи Поддубини, людини, яка присвятила улюбленій степу 12 років життя, проблеми не менш важливі.

Кожне літо — висохла трава в степу під загрозою пожеж. Причиною може стати палюче сонце або недопалок, кинутий безтурботними пастухами, які випасають корів на кордоні зі степом.

— Степ горить за лічені хвилини, — говорить Микола Григорович. — А в навколишніх селах жодної пожежної машини! Я встигну врятуватися від вогню, але як бути тваринам і комахам, які живуть у ній? Вони всі загинуть. До того ж зараз я не можу отримати дозвіл чиновників на викошування протипожежних смуг уздовж заповідника. Тобто ризик втратити таке багатство — дуже високий. Хотілося б, щоб ці проблеми вирішувалися швидше. Раз вже ми зберегли таке багатство — то й цінувати його повинні як належить.

Досьє

Як заповідний об'єкт "Михайлівська цілина" (202,48 га) існує з 1928 року. Знаходиться унікальна ділянка степу в Лебединському районі. Найближчий населений пункт — село Катеринівка. Статус охоронюваних тут мають 38 видів рослин (11 з них — внесено до Червоної книги України), близько 10 рідкісних видів тварин і комах.

За сезон степ 10-12 разів змінює свій колір залежно від кількості рослин, що квітнуть.

Маргарита Чимирис

За матеріалами "Комсомольскої правди" в Україні"



Також можна почитати:

Щоби мінуси ставали плюсами

Козацька доба

Користь від кредитних спілок

Засахаривание цветов и листьев