Історія копанок Донбасу добре викладена Михайлом Волинцем, головою Незалежної профспілки гірників, повторимо її, лише забезпечивши персоніфікацією.
Більшість копанок з'явилася в 1990-ті, коли держава відмовилася забезпечити шахтарів роботою і зарплатою, і вони стали самоорганізовуватися у вугледобувні артілі і без брошур анархістів. На цей раз у особі "Васі-біти", таке прізвисько в молодості одержав недавно померлий глава Ради міністрів Криму Василь Джарти. Кримські козачки, що захоплюють землю на півострові для Російської православної церкви, і не знайшли в тому розуміння у татарина Джарти, перехрестили його в "Біта-хан", щоб освятити ідеєю свої дії.
Ця "чорна" держава захищала копанки від "білої" держави, конкурентів і незадоволених городників, за що і брала з шахтарів "податок на оборону". Чиновники і "надавачі даху" з часом домовилися про розподіл доходів із копанок, і шахтарі стали годувати "чорну" і "білу" державу. По грошах шахтарів це влаштовувало, але, як кажуть, — упав престиж професії.
Вільні артілі Донбасу швидко припинили своє існування і копанки стали власністю приватних осіб з "чорної" і "білої" держави, хоча не закріпленої за ними де-юре. Як показує біографія Джарти, — часто це одні і ті ж люди. Але володіти де-факто, зручніше, ніж де-юре, — немає тяганини з оформленням паперів, відсутні податкові відрахування, у тому числі на екологію і т. д. З цих причин легалізація копанок невигідна бізнесу.
Не особливо вигідна вона у нинішніх умовах і шахтарям, що в них працюють. Вона не дає їм соцпакету, а безкоштовна медицина і освіта є тільки в конституції, а не в реальності. Зате легалізація несе всі "принади" старого і нового КЗпП, зменшує зарплату і загрожує безробіттям, — більшість копанок власники закриють, не витримавши податкового пресу центральних органів та хабарництва на місцях. У підсумку, після піар-компанії з легалізації все повернеться на свої кола.
Копанки не тільки проблема Донбасу. Покинуті державою напризволяще жителі Волині зайнялися видобутком бурштину, і теж нарили ям, що роблять поверхню схожою на місячний пейзаж. У 1930-ті р. уряд СРСР вивчав можливість розробки бурштину в Київському Поліссі, його тут добували в ХІ-XIII ст., Але визнав нерентабельним. Тепер виявилося, — рентабельно!
Засудивши командно-адміністративну систему, держави, що виникли з СРСР, як і радянська, теж обіцяли "хліба і видовищ", кращої якості і в широкому асортименті, в обмін на лояльність народу, що планували досягти економічними інструментами. Але "невидима рука ринку" чомусь не явила дива, і люди не бажаючи вимирати і емігрувати, втомившись чекати милості від держави, створили паралельну економіку, більш народну, ніж народно-господарський комплекс СРСР.
Натуральне господарство в кожному подвір'ї
Статистика невблаганна — 98% картоплі на Україну вирощує саме населення, і за оцінкою Київського інституту соціології цим зайнято більше 70% працездатних громадян. Експерти агрофірм критикують цю статистику як неточну і радянську, але більше 8-10% картоплі на частку агрофірм не записують.
За оцінкою Держкомстату, у неврожайний рік, на зразок 2010 р., українці збирають 18 млн тонн картоплі, в урожайний — 20 млн тонн, з яких з'їдають 6 млн тонн, 3 млн тонн залишають на посадку, 4 млн тонн іде на корм худобі, решта згниває і дівається казна-куди, частиною перетворюючись на самогон. Це дуже турбує уряд Азарова, і воно розмірковує, як надлишок картоплі у населення вилучити і пустити на біопаливо.
За даними Держкомстату в 2008 р. у населення було 78% всієї великої рогатої худоби країни. Ця пропорція не змінилася, і влітку уряд запровадив премію для агрофірм за кожну корову, викуплену ними у населення і не пущену на м'ясо. Уряд прагне стати експортером яловичини, але реалії не дозволяють — в 1990 р. на Україні було 25 млн голів великої рогатої худоби, в 2002 р. — 10 млн, в 2006 р. — 6,8 млн, в червні 2011 р. — 5 , 24 млн голів.
Цілком очевидно, країну молоком забезпечує не держава і не патронований їм великий бізнес, а саме населення. Держава лише закриває цехи, що роблять сир і масло без ліцензії та ганяє бабусь, які торгують сиром у метро. Але й у боротьбі зі "стихійною торгівлею" уряд безсилий, — якщо її припинити, — розбіжиться чи піде в банди погано оплачувана міліція, частина якої нічим, окрім як справлянням данини займатися не вміє.
У 2007 р. населення тримало близько 5 млн. свиней, а 3,2 млн. припадало на ферми, серед яких домінували малі — на 100-200 голів, фактично спеціалізовані селянські господарства. Офіційно до 2010 р. ця пропорція змінилася — у населення було 55% всіх свиней, але їх загальна кількість залишилася тією самою — 8,1—8,2 млн. голів. Рівень 1990 р. — 20 млн. голів не досягнуто й досі, хоча за розрахунками для повноцінного харчування 47 млн. українців треба поголів'я в 16 млн. свиней.
На цьому тлі прагнення уряду Азарова зробити Україну експортером м'яса нагадує старе гасло "Не доїмо, але вивеземо". Уряд намагається: якщо в першому кварталі 2010 р. до приходу до влади регіоналів з України офіційно вивезли лише 4 тонни свинини, то в першому кварталі 2011 р. — 4340 тонн.
Великий бізнес, незважаючи на умовляння держави, не хоче займатися клопітким тваринництвом, воліючи штампувати бройлерів, термін життя яких 43-45 діб. Оптимальною вважається технологія, коли курка лежить в клітці нерухомо, перед нею йде стрічка транспортеру з кормом, а позаду інша стрічка транспортеру видаляє її екскременти. З коровами і свинями так не виходить, і бізнес воліє скуповувати їх у населення для перепродажу в супермаркетах, отримуючи прибуток посередника.
Підпільні трубопроводи та заводи
Ситуацію в інших галузях дозволяють оцінити зведення правоохоронних органів за 2010-2011 років про закриття "підпільних" цехів і заводів. Регіонали цим захоплені на відміну від "помаранчевих" попередників, які, зазвичай, дотримувалися принципу: чим би народ не тішився, аби зарплат і пенсій не просив. Будучи прем'єром Тимошенко навіть збиралася ліквідувати податкову інспекцію як клас, але Азаров відродив її з попелу, немов птаха Фенікс.
Поки влада Росії та Україні ведуть газові війни, населення по обидві сторони кордону тягне трубопроводи дружби для перекачування в Україну дешевої солярки. У 2008-2009 р. українські прикордонники в Луганській області перекрили 13 таких трубопроводів. У 2010 р. їх російські колеги ліквідували 19 трубопроводів в Україну загальною довжиною 10 км. Але у винахідливості немає меж і в серпні 2011 р. у місті Ізмаїлі Одеської області податківці зупинили повноцінний підпільний завод з переробки нафти.
Українці не залишаються у боргу і везуть в Росію і на Кавказ сотні тонн прального порошку та миючих засобів, зроблених в нелегальних цехах Криму, замасковані під "Тайд", "Калгон", "Ваніш" та інші бренди. Усе це зроблено на базі соди Красноперекопського заводу, але не варто засмучуватися, — в основі світових брендів теж сода. Про обсяги виробництва говорять цифри: у 2009 р. при ліквідації такого заводу в Сімферополі вилучено продукції на 300 тис. грн. (40 тис. $), в 2010 р. на двох заводах в Сімферополі та Бахчисараї конфісковано 23 тис. пачок прального порошку. Частина цієї продукції використовується відпочивальниками просто на місці.
Схиляння перед світовими брендами взагалі позбавлене підстав — у 2010 р. в селі Маркізівка Черкаській області міліція закрила фабрику, яка з 2008 р. випустила 1 млн. 170 тис. одиниць парфумерії під світовими брендами. Продукцію реалізовували у Києві, і скарг покупців не було. Підробку цілком випадково виявила експертиза, знайшовши невеликі відхилення від оригіналу в хімічному складі . Експерти були вражені високою якістю продукції з Маркізівкі.
У селах навколо Хмельницького, де знаходиться найбільший речовий ринок, що приваблює комерсантів з Білорусі, значна частина населення зайнята тим, що шиє одяг і взуття з лейблами "Адідас", "Пума" і т. п. Усі це знають, і якщо вам потрібен справжній Китай із тими ж лейбами, то охоче вкажуть ларьок, де його можна купити. Великі цехи з пошиття такого взуття та одягу в цьому році закрито в Одесі — вилучено продукції на 600 тис. грн., Харкові — конфісковано на 200 тис. грн. В Охтирці Сумської області закрито цех з 20 швачками і дизайнером. У Керчі скромно шили штори без лейбл і продавали в магазині навпроти, але їх теж закрили. Причина "любові" до лейблів не у схилянні перед Заходом, а в прагненні загубитися, — а що робити, якщо скрізь імпорт? Це підтверджує і закриття в Кременчуці цеху, який робив шкарпетки з відомим лейблом "Житомир".
З пошивною діяльністю населення радянська держава боролася довго і наполегливо, але самі борці воліли носити не фабричну одяг, а індивідуального пошиття. Після перебудови населення стало саме забезпечувати цим себе, не дочекавшись милості від держави. У 2010 р. прем'єр Азаров у черговий раз обіцяв "підняти" легку промисловість, для чого вирішив заборонити продаж секонд-хенду, під який часто маскуються підпільні цехи. Отримав бунт в Хмельницькому і демонстрацію в Києві, і відмовився від цієї ідеї. Так вітчизняна легка промисловість і залишилася "не піднятою".
На легкої промисловості і побутовій хімії народ не зупинився і пішов далі. У 2010 р. у м. Рубіжному Луганської області закрито цех, який виробляв без ліцензії побутову пластмасу — відра, тазики, квіткові горщики і т. п. Сировину ввозили з Білорусі та Росії. У м. Красний Луч цій же області підприємець-одинак робив удома на китайському обладнанні поліетиленові пакети, у Дніпропетровській області працював цех з 2 чоловік, що давав на добу 10 тис. рулонів туалетного паперу. Вогнетривку цеглу таємно випускали в Енергодарі Запорізької області, а на Луганщині у покинутому корівнику налагодили виробництво будівельних піноблоків і готувалися до його розширення, твердо вважаючи, що ліцензії — це пережиток СРСР. У Радомишлі Житомирської області та Горлівці Донецької постачали хімдобрива аграріям із багатьох областей, виходячи з того ж принципу.
Боротьба з курінням, вигідна транснаціональним корпораціям, що контролюють 99% "білого" ранка сигарет Україні, стимулювала їх "домашнє" виробництво. У квітні 2011 року СБУ гордо повідомила: закрито найбільший за останні 5 років підпільний завод із виробництва сигарет. Його влаштували у покинутій птахофабриці Кіровоградської області на площі 1600 кв. м. Стіни були герметично закладені і запах тютюну зовні не відчувався. Продукцію випускали на сучасній лінії ціною в 1 млн. доларів із продуктивністю 4,5 тис. сигарет за хвилину. На заводі працювало 40 робітників, частина продукції йшла до Євросоюзу. Тютюн, як завжди, закуповували у селян Молдови. У 2010 р. трохи меншу фабрику закрили у Ровеньках Луганської області. Є й скромні виробники: у Хмельницькому вони не переймалися упаковкою сигарет в пачки і продавали їх поштучно. У зв'язку з чим, міліція в протоколі вказала — вилучено 600 кг сигарет, не зважувати ж їх?
Освоєно металургію і машинобудування. У Кременчуці в 2010 р. зупинено цех із збирання самоскидів "КрАЗ", що видав ДАІ свою продукцію за імпорт з Росії. В Одесі та Харцизьку Донецької області в 2009 р. закриті цехи, які збирали трактори, екскаватори, асфальтні катки, вантажівки. Частину деталей ввозили контрабандою з-за кордону. У Кіровограді в 2011 р. зупинено ливарне виробництво, що переробляло лом на станини й вузли до сільгосптехніки. У Херсонській області масштабно плавили алюмінієвий брухт за участю громадян Туреччини.
Про повноцінність паралельної економіки свідчить закриття податковою у липні в Донецькій області, як зазначалося у зведенні, "підпільного банку, який обслуговував реальну економіку". Банк працював із 2008 р. і до моменту "накриття" перевів за кордон для клієнтів понад 50 млн доларів, відкрив там 20 фірм, переважно у Новій Зеландії та Панамі. Повідомлення про закриття центрів конвертації грошей за кількістю розташовуються між зведеннями про ліквідацію підпільних меблевих та лікеро-горілчаних цехів.
Думка, що суспільство без держави ніколи не полетить, спростовує історія, що трапилася в 2009 р. в Охтирці Сумської області. Відставний льотчик Ігор Струковець із друзями зібрав у гаражах легкий одномоторний літак типу Зодіак 601, із наміром продати і продовжити справу. Літак конфіскувала прокуратура, порушивши кримінальну справу за статтею "заняття забороненими видами діяльності". Струковець звернувся до громадськості, нагадуючи історію повітроплавання, але йшли президентські вибори, і усім було не до нього. Існує думка, що ми все ще тупцюємо у освоєнні космосу на місці багато в чому саме тому, що це є монополією держави.
Розміри тіньової економіки Україна урядові експерти визначають у 35-40%. Що з нею робити вони не знають, як видно по ситуації з копанками. До того ж 22 серпня заступник голови Державної податкової служби Олександр Клименко повідомив: "95% працедавців порушують трудове законодавство". Зрозуміло, Клименко мав на увазі "білу" економіку і з його доповіді логічно випливало питання: що всіх посадити?
Труднощі теоретичного вивчення тіньової економіки
Дійсність явно не схожа на ту, якою їй наказують бути конституції і закони або теорії економістів. Можемо тішитися, що пострадянські країни в цьому не самотні. У 2008 р. до кризи Португалія займала перше місце за числом легкових автомобілів на душу населення. Все просто, португальці займалися знайомим нам ремеслом, — переганяли старі авто з Європи в Африку.
Днями Тюбінгенський інститут прикладної економіки повідомив: тіньова економіка Німеччини в 2010 р. впала до історичного мінімуму! Її оборот склав 347,6 млрд євро або 13,9% ВВП країни. Такий процес йде по усій зоні євро і попереду ще більше падіння тіньової економіки, оскільки насувається економічний підйом. Цю новину охоче підхопив російськомовний сегмент інтернету.
Одне зауваження Тюбінген — університетське містечко з 83 тис. жителів, з яких 25 тис. студенти. Рівень життя в ньому найвищий у Німеччині. Можливо, з Тюбінгену все бачиться саме так, але протести в Європі і причини, що їх викликали, наводять на думку, що все йде з точністю до навпаки. Мабуть, у Тюбінгені це врахували і послалися на австрійця Фрідріха Шнайдера, доктора з університету Лінца, який вважається авторитетним фахівцем з тіньової економіки і освятив своєю співучастю ці цифри і прогноз. От тільки забули, що в 2009 р. на конференції в Ризі Шнайдер був викритий у серйозних розбіжностях у різних своїх публікаціях цифр із тіньової економіці для Прибалтики та інших країн. Так в одному виданні рівень тіньової економіки Латвії в 2007 р. він визначав у 32,8%, в іншому — в 44,3% від ВВП. Та ж різниця в десяток відсотків була у двох його статтях і за інші роки для Латвії, а так само для Литви та Естонії.
З Грузією взагалі вийшов конфуз. У статті Шнайдера за 2007 р. тіньова економіка в ній оцінювалася в 72,5% і Грузія була на першому місце у світі "по тіні". У статті 2010 року писалося, що вона в Грузії в 2007 році становила всього 24,4% від ВВП, і це сильно зачепило прибалтів, оскільки їм Шнайдер намалював гірший, ніж у Грузії показник. У це вони повірити зовсім вже не могли. Шнайдер помилки визнав і намагався пояснити їх труднощами розрахунків, але в чому вони полягають, здається, не зрозуміли і його колеги.
Розмови економістів про тіньову економіку, термін украй невдалий, все більше нагадують тему паралельних світів. Насправді все так і є — тіньова економіка визнана реальною і існує паралельно з "білою" економікою, що на відміну від ситуації з паралельними світами сумнівів не викликає.
Варто також почитати:
Якісна продукція матиме товарний знак
Звання чиновника - має звучати престижно
Роздрібна торгівля на Сумщині у січні–червні 2011 року
Приховане і відверте знущання
Видобуток вугілля на копанках