Почнемо з того, що у 1641 році була заснована поляками Охтирка на місці старого городища. Московський цар цим дуже стурбувався, відтак 1654 року до Охтирки було переселено 445 чоловік підпорядкованих Москві слобожан, з якими загальна чисельність населення склала на той час 1587 чоловік. Переселенці привели з собою 605 коней, 618 волів, 479 корів, 1479 овець, 1091 свиню.
1659 року на річці Сироватка було засновано осадчим Малишевським слобода Нижня Сироватка. З Ворожби переселилося 87 сімей, із Сум – 197. У цей час розбудовуються Лебедин, Терни, Боромля, Тростянець, Велика Писарівка, Миропілля, Низи, Річки, Тимофіївка.
Головним промислом слобожан (не тільки сумських) було землеробство. Отже, всі козаки і селяни отримали землю під двори, поля та сінокоси по берегах річок Псел, Ворскла, Мерефа та інших, аж до Дону. Це дало змогу займатись рибальством, бобровими гонами та звіриними промислами. Розвивалося садівництво. Воно було зосереджене у монастирях. Зокрема, в Охтирському Троїцькому монастирі було 4 сади. Один сад був виноградний. У Сумському Успенському монастирі було 7 садів. Господарювати доводилося під постійною загрозою нападу татар (у 1680 році татари захопили 11299 голів худоби). Широкий розвиток набуло вівчарство, а з ним і торгівля шерстю, кожухами, вальнями.
Розвиток землеробства, особливо виробництво зернових культур спричинило будівництво великої кількості водяних млинів. У Сумах було збудовано 10 млинів – на Пслі, Сумці, Малій Сумці. В Сумському полку загалом було 160 млинів. На городах вирощували огірки, редьку, буряк, моркву, капусту, кріп, селеру, пастернак, а пізніше і картоплю.
Подальший розвиток отримала деревообробка. Із середовища селян виділились ремісники: бондарі, які робили відра, діжки, бочки; тесляри, які робили двері, вікна, столи, скрині. З інструментів використовували сокири, тесла, пазники, струги, рубанки, долота, бурава, різці, колісні циркулі, верстати для нарізання дерев’яних гвинтів, пилки уздовжні і поперечні, ручні та механічні, які працювали від млинів.
Охтирський цех мав 46 теслярів, 68 колісників, 31 бондаря (в сумському було 14 бондарів). Шкіряно-скорняжне виробництво було здебільшого домашнім промислом. Виробляли чорну і білу юфту, а також червону козячу – для взуття. Був у Сумах шкіряний завод Буташевича, на якому працювало 16 осіб. Швейне виробництво мало теж родинний характер. Ковальське ремесло було представлено в Охтирці 104 чоловіками, в Сумах 156 чоловіками. В Лебединському повіті у поміщика Соловйова був мідноклепальний завод, на якому працювало 16 чоловік кріпаків. Гончарні й кахельні майстерні були в Сумах. Кахель робили двох типів: гладкий і тиснений. Цеглу робили селяни і на заводах поміщиків. Полковник М. Васильєв у своїх лебединських володіннях мав вапняний завод. В усіх селянських господарствах жінки пряли пряжу для нижнього, верхнього одягу, робили мішковину. Ткацькі цехи вже закуповували верстати. В сумському цеху було 543, а в охтирському – 597 ткаль.
У 1718 р. в Охтирці відкрилася перша в Україні тютюнова мануфактура, що випускала вищі сорти виробів з тютюну.
Технічне обладнання мала на зразок голландського. На мануфактурі крім приписаних 550 селянських дворів, працювали наймані люди. У 1719 р. почала діяти Путивльська суконна мануфактура, а в 1739 р. у Шостці був запущений пороховий завод – один з найбільших у тоді вже Російській імперії за кількістю робітників. Найбільшим в Україні був Глухівський цегельний завод, який проіснував до 1780 року. Він щорічно давав 600 тис. штук цегли. Працювали на ньому 70 робітників.
Великим лихом для слобожан було утримання війська. Постачання армії (внаслідок агресивної імперської політики) постійно підривало економіку краю. Відбувалися постійні реквізиції (а коли і платили за збіжжя та крам, то сміховинними грішми).
Тим часом, обмежується кількість козаків в Сумському полку: спочатку до 1230, а потім – до 800 чоловік. Полкові магістрати та ратуші московська влада переіменовує в канцелярії. Скарги тепер подавалися тільки до канцелярії, а на канцелярію можна було скаржитися у Військову колегію або Сенат.
(Довідка.
Міські магістрати на Сумщині.
В архіві є документи на такі магістрати: 1. Глухівський (1801-1845 рр.). 2. Путивльський (1769-1800 рр.). 3. Роменський (1782-1809 рр.) 4. Сумський (1826-1856 рр.). 5. Конотопський (1779-1800 рр.).
Ратуші на Сумщині.
В архіві є документи на такі ратуші:
1. С.-Будська посадська (1784-1811 рр.0). 2. Лебединська міська (1854-1865 рр.). 3. Кролевецька міська (1812-1860 рр.). 4. Конотопська міська (1804-1860 рр.). 5. Глухівська міська (1720-1726 рр.). 6. Воронезька посадська Глухівського повіту (1783-1861 рр.). 7. Білопільська міська (1850-1863 рр.). 8. Охтирська міська (1820-1821 рр.) .
Отже, відносно великі міста мали магістрати, а менші – ратуші. Це було пов’язане з наданням цим слободам Магдебурзького права. Але у нашій місцевості таке право не набуло тих вигод, які воно давало в країнах Європи.
Найбільша частина міст, які мали Магдебурзьке право, розташовувалася в північних (польських) районах теперішньої Сумщини.
Формування магістратів і ратуш (вони займалися податками, рекрутською повинністю, будівельними справами, судовими справами купців і міщан) підпадало під значний вплив центральної і полкової козацької адміністрації. Але козацька влада приділяла мало уваги містам, і тому вони охоче приймали настирливу московську опіку. Відтак магістрати і ратуші були ліквідовані у 1864 році.).
Уводиться новий командно-адміністративний штат Сумського полку з доплатою з московської казни. Паралельно був утворений шостий полк – драгунський. Утримувався він за рахунок слобожан.
За переписом, проведеному 1732 року гвардії майором Хрущовим, у місті Суми було мешканців: старшини з їхніми родинами – 46 душ чол. статі; козаків – 800 душ чол. статі; під помічників – 2704 чоловік; великоросів – 14 чоловік; пушкарів – 267 чоловік; робітників – 148 чоловік; духовенства – 49 чоловік. А загалом у 975 дворах – 3818 душ чоловічої статі, а в приміському селі Пришиб – 39 підпомічників.
У 1739 році із Сумського полку в армію генерал-фельдмаршала Петра Лассі було взято 2400 коней, понад 2000 волів і стільки ж підвод. Між солдатами і мешканцями часто виникали бійки.
А армійські полковники, тим часом, брутально втручалися у діяльність місцевих органів влади, арештовували місцевих воєвод. Населення іноді з цих районів втікало. «Великі» російські патріоти на зразок Віссаріона Бєлінського, робили свої висновки про правління росіян:
«Россия тьмой была покрыта много лет.
Бог рек: да будет Петр – и был в Росси свет».
Продовжувалось московське обмеження прав на власну торгівлю. Початок цієї заборони почався ще за петровських часів. 30 січня 1714 року Петро І підписав указ, який дедалі більше утискав права українців вести власну торговельну політику: «Пошлите в Киевскую губернию указ, дабы накрепко смотрели, чтобы пеньки, юхти и сала, кроме пристаней наших, не возили (как о том вразуметь можете из указа к Гетьману) и никуда не отпускали».
Адміністративним наслідком змосковщення Слобожанщини було заснування в 1722 році в Глухові урядового органу з управління українськими землями – Малоросійської колегії.
Малоросійська колегія спочатку складалась з шести офіцерів і одного бригадира на прізвище Вельямінов. Вона приймала скарги на суди і старшин, збирала податки і гроші, переглядала всі ділові папери Гетьмана. До Гетьмана безпосередньо було приставлено два комісари. Малоросійська колегія фактично відібрала всю владу від Гетьмана і козацької управи.
За архівними розвідками сумського краєзнавця Олексія Ленського
Варто також почитати:
Сезонні "викиди"
Сидіть дітки в холоді... будете здорові
З історії Сумських площ. Іллінська площа
Бюджет міста Суми реально міг би становити 500 000 000 гривень
