А тоді, як він згадує, тут було просто страшно. Бандитизм, рекет, у тому числі державний, не давали не те що працювати, а й жити. Довелося продати квартиру і виїхати. Повернувся лише на початку нового тисячоліття, коли відчув, що бізнес отримав ковток кисню. Зараз працює не лише в Україні, хоча і має тут два офіси — в Києві та Сумах. А займається тим, що знаходить привабливі проекти, а потім підшукує для них інвесторів.
"Ви думаєте, — говорить Ханнебауер, — інвестори приходять тому, що їм подобається Україна та умови роботи тут? Ні, вони прийшли тому, що це я їх переконав, адже я знаю цю країну зсередини ". "Я вивчив все те, що повинен знати підприємець, — розповідає він, — щоб виконувати свої зобов'язання перед законом і бюджетом". І особливо — перед останнім, з яким не можна ні жартувати, ні хитрувати. Як говорить Ханнебауер, у нього на батьківщині "податкова в один прекрасний день може прийти і запитати, чому ти працюєш без прибутку, це в тебе таке хобі? І закрити мою фірму "...
— А в Україні ви платите податки?
— Звичайно, плачу, причому і тут, в Україні, і там, у Німеччині. Якщо я тут щось заробляю — плачу, і вдома теж не забуваю платити зі своїх доходів. У Німеччині є власність, нерухомість, на неї теж поширюється податок. Але в Україні я не лише власник компанії. До останнього часу я був ще і фізичною особою — приватним підприємцем. Новий Податковий кодекс дискримінує мене як нерезидента.
Тепер я вже не можу працювати на єдиному податку. Ваш Кодекс містить абсолютно протилежні норми. Одні дозволяють, інші — забороняють. У нас би обов'язково вирішили цю колізію на користь платника податків. А в Україні Міністерство фінансів наче засовує голову в пісок — не дає ніяких роз'яснень. Як слід розуміти слово "нерезидент"? Це не громадянин країни? А чи може бути нерезидентом, у податковому сенсі, людина, що заробляє тут гроші і виплачує зарплату своїм співробітникам?
Причому людина, зареєстрована в Україні в якості фізичної особи — приватного підприємця? Таким чином, мене вже найближчим часом змушують звільнити людей, які в мене працюють... Адже загальна система оподаткування мені абсолютно не цікава, оскільки потрібно платити 50 відсотків або навіть більше в усі соціальні фонди, плюс ще 15 відсотків від прибутку. Це більше, ніж в будь-якій країні світу.
— Ви можете назвати свій найуспішніший закінчений інвестиційний проект в Україні?
— У цілому, моєму досвіду в Україні понад двадцять років, а інвестиціями я займаюся більше десяти. За цей час у мене, зізнаюся, було дуже мало успішних проектів. В інших країнах процес інвестування йде набагато швидше і успішніше. Тому мені навіть важко відповісти на ваше запитання. Перешкоди тут постійні, хоча були проекти, які могли б стати дуже вдалими. Але на шляху завжди ставала то політична ситуація, то нерозуміння з боку влади. У вас ще не усвідомлюють, яка це важливе і складна для країни справа — залучення інвестицій...
Утім, є якісь порівняно невеликі проекти, які вдалося завершити. З одною австрійською компанією ми успішно провели аналіз, що дозволило їй розпочати роботу в Україні. Щоправда, це був продаж. А інший приклад — вдала реалізація сільськогосподарської техніки іншими нашими партнерами. Ми разом з ними провели в Україні виставки, познайомили потенційних покупців з перевагами та особливостями пропонованого обладнання, допомогли в його сертифікації. Серйозні проекти, на сотні мільйонів доларів, теж є (зараз їх у мене чотири), але йдуть, як кажуть, зі скрипом, долаючи неймовірні труднощі.
З інвестиціями в Україні постійно виникають проблеми — чим більше сума, тим складніше її вкласти. Якщо віддати її частину, як у вас кажуть, в кишеню комусь, то вирішуються будь-які проблеми. Але це — не мій підхід. Я оперую грошима акціонерів, а вони працювали за них все життя ... Крім того, наш менеджмент уважно стежить за використанням коштів акціонерів і не допускає, щоб вони йшли не за призначенням.
Тим не менш, до мене постійно приходять якісь люди і вимагають якісь відсотки... Звичайно, я питаю, а які послуги ви мені будете надавати? І чую відповідь: ми вам не будемо заважати... А то раптом дізнаюся, що нічого, в принципі, не варте майно раптом непомірно подорожчало, в десять-двадцять разів. Чому? Так ви ж зацікавилися...
— Такі пригоди у вас трапляються лише в Україні?
— Схоже, ґрунт для них створює ваш менталітет. Якщо я телефоную якомусь чиновнику, а я змушений це робити досить часто, то мене сприймають як прохача, якому щось потрібно. І майже ніхто не розуміє, що це я потрібен Україні, що це я хочу привести сюди гроші і сучасні технології. Це я конче необхідний чиновнику, якщо він, звичайно, чесно служить своїй країні. Мені ж чиновники зовсім не потрібні.
Їхня справа — відповідно до закону провести необхідні процедури. А я їм потрібен як "приманка" для інвестицій, як їх носій, а ще краще — носильник (бо це нелегка праця) і перекладач із пострадянського менталітету, знавець відмінностей в європейському та вашому законодавстві.
Адже інвестор, наприклад, американський, звик до своїх законів і, більше того, зобов'язаний їх виконувати, навіть перебуваючи в Україіу. Тут він зустрічається з дуже непрозорою системою. Зокрема, з'ясувати щось про своїх контрагентів дуже складно. Нерідко я отримую просто недостовірні відомості. Неможливо точно встановити, кому належить та чи інша компанія. І я не можу надати відповідну інформацію своїм партнерам, які б хотіли знати, з ким вони будуть мати справу.
— Але наше законодавство поступово вдосконалюється, і деякі проблеми знімаються...
— На жаль, правила гри в Україні дуже мінливі. І, що найстрашніше, закони нерідко вводяться в дію заднім числом. Європейцеві це взагалі неможливо зрозуміти. Візьмемо Податковий кодекс. Законодавець дав півроку, щоб підприємці могли з ним ознайомитися, перш ніж він вступить в силу (з 1 січня). Але практично він почав працювати навіть не шість, а дванадцять місяців тому. І таких випадків дуже багато.
Тому Україні, на мою думку, сама собі сильно заважає. І, головне, забуває, хто кому потрібний. Інвестори не призначені для того, щоб наповнювати кишені чиновників. Інвестиції та інвестори потрібні для того, щоб дати старт двостороннього взаємовигідного бізнесу, щоб і з того і з іншого боку співпрацювати було вигідно. На Заході підприємці працюють з прибутком чотири-п'ять відсотків, і це вважається нормальним. А тут відразу хочуть 30 відсотків. І за що? Лише за те, щоб не заважали. Якщо цю ситуацію не змінити, то я сумніваюся, щоб в Україні міг тривати якийсь ріст. Я передбачаю, що в наступному році у вашій країні будуть великі проблеми.
— Вам доводиться стикатися з корупцією?
— Корупція тут досягла величезних розмірів. Вона існує в Україні відкрито і відверто. Я б навіть сказав — нахабно. І найгірше, що в ній особливо загрузли офіційні особи та чиновники. Корупція б'є мене як сумлінного бізнесмена нижче поясу.
— І все ж інтерес до нашої країни у вас залишається? Чим це викликано? Може бути, саме тим, що в Україні має відбутися модернізація і, зокрема, такої галузі, як енергетика?
— Так, Україні необхідно модернізувати енергетичну систему повністю. Наприклад, вимірювальним трансформаторам на електропідстанціях вже більше сорока років. Інвестори ввічливо і боязко пропонують свої послуги. Але інтерес, ініціатива повинні виходити з українського боку. І не треба перебільшувати потенціал України. За нього ж нічого не купиш, тому що його можна реалізувати, а можна і погубити. Наприклад, в Австрії значно менше населення, ніж в Україні, а ВВП у багато разів більший. І це тому, що цикли модернізації в цій країні набагато коротші, ніж в Україні. Тому вашій країні потрібно шукати партнерів, інвесторів, які б допомагали у модернізації.
— У Німеччині зараз вирішили закрити атомні електростанції. Чи потрібно, на вашу думку, і Україні йти таким шляхом?
— Якщо ми можемо собі це дозволити, можемо вкладати кошти в альтернативні види енергії, то чому б і не відмовитися від потенційно небезпечних АЕС. Тим більше, що тут ситуація майже така ж, як з газом, — ми купуємо сировину для атомної промисловості в інших країн. В Україні атомні станції виробляють майже половину електроенергії в країні. І Україні, теоретично, багата ураном, хоча достовірних даних поки немає. Ми готові вам допомагати.
Я міг би знайти інвесторів, але тут — це політичне питання, яке зараз закрите для обговорення. Вам потрібно лише зрозуміти, що іноземні інвестори — не ідіоти, їм не можна пропонувати що завгодно, вони вміють читати і рахувати, вміють думати. Якщо закликати когось стати інвестором проекту в області біомаси, то Україні важко розраховувати на успіх. Інвестори розуміють, що субсидії на газ дуже сильно впливають на зниження цін для кінцевого споживача. І конкурувати з субсидованими цінами просто неможливо. Прибуток заробити нереально.
— У Німеччині газ дорожчий або дешевший, ніж в Україні?
— У вас споживач платить за кубометр газу трохи більше гривні, а в Німеччині — приблизно 6 гривень. Але Німеччина купує імпортний газ дешевше, ніж Україна. Я не знаю, хто тут у вас веде переговори з росіянами, але наші фахівці та бізнесмени більш вдало вирішують це питання. Можливо, це якісь ігри, а, можливо, хтось просто наповнює свої кишені. Але у Німеччині, з урахуванням високих цін на газ для населення, виробники відновлюваної (сонячної, вітрової, з біомаси) енергії можуть працювати, а в Україні за таких цін альтернативні види енергії нереальні, непривабливі для інвесторів.
Так що інвестицій у ці галузі вам чекати не доводиться. Щоб вирішити це питання, потрібно привести ціну на газ у порядок, зняти субсидії. Краще додати людям зарплату або спрямувати субсидії тим, хто береться освоювати відновлювану енергію, хто добивається економії газу. Ось, наприклад, в Україну, по-моєму, навіть не чули про такі газові колонки, які гріють воду за допомогою своїх відпрацьованих газів. В Німеччині вони з'явилися тому, що закони буквально змушували цим займатися.
— Це був виправданий диктат держави?
— Ні. У нас держава так не робить. Вона питає: ти хочеш ставити застаріле обладнання? — Тоді це обійдеться дорожче, за нього доведеться платити. Є прямі заборони лише на дуже застарілі технології. Але тим, хто встановлює сучасну техніку, частково повертають витрати. У нас інакше не робиться. І я не розумію, чому в Україні винаходять велосипед. У Німеччині та інших країнах вже є досвід, беріть і використовуйте. Ось Польща. Вона вже давно визначилася з тим, куди вона йде. І зараз її не впізнати. Тому що вона давно і точно знала, що йде на Захід, до Європи, і вона вже там. А Україні практично стоїть на місці. І з кожним днем тут усе старіє, іржавіє. Мене пов'язують з вашою країною багато років, і тому мені прикро, що таке відбувається.
— У вас є поради для України?
— Крок за кроком потрібно зняти субсидії на газ і розумно використовувати ресурси, що звільнилися. Якщо ви дасте їх людям і, таким чином, будете стимулювати їх утеплювати будинки, встановлювати ефективні котли та колонки, берегти теплову та електроенергію, то кошти держави будуть використані більш ефективно, ніж зараз. Менше заборон і більше мотивацій, менше впливу держави на бізнес. Квоти і ліцензії — усе це підтримує корупцію. Монополії також вашій країні не потрібні. Підтримуйте вільний ринок і нормальну конкуренцію.
А робити все це необхідно в комплексі. Якщо братися за одне без іншого, то нічого не вийде. І ще одна порада: не вважайте іноземців, іноземних інвесторів ворогами, адже вони приносять вам гроші і технології. Але врахуйте: ті, хто дає гроші, мають право контролювати, як вони використовуються...
Віталій Княжанський, "День"
Варто також почитати:
Для чорнобильців – пільги по земельному податку
Степан Пак про медицину та політику...
Редакція «Громадянина України» ставить запитання:
Туристичний маршрут до Євро-2012
Німецький бізнесмен Файт Ханнебауер про Україну, її чиновників і громадян. Німецький погляд на корупціонерів і злодійство як національну ідею.