№ 3 (240):

Розплачуємося за "нульові" аккційні новорічні кредити

Актуалії

Багато українців у ці новорічні свята скористалися так званими безпроцентними нульовими кредитами.

Статистика стверджує, що цього року вартість "новорічного споживчого кошика" значно перевищила 1000 гривень. При цьому до розрахунку бралися лише витрати на святкове застілля. Купивши шампанське і багато чого до нього, а також сплативши комунальні послуги за місяць, середньостатистичний споживач уже не в змозі дарувати своїм близьким повноцінні новорічні подарунки, виходячи з його "середньої" зарплати (за даними Держкомстату, у середині 2011 року вона становила менше ніж 2800 гривень), грошей залишається на якусь дрібницю на кшталт флакона туалетної води або коробки цукерок.

Не дивно, що багато українців у ці новорічні свята скористалися так званими безпроцентними нульовими кредитами, щедро пропонованими великими мережевими магазинами побутової техніки, потішивши себе і своїх близьких мобільним телефоном, ноутбуком чи телевізором.



Розгубившись від надміру барвистих та яскравих, вражаючих рекламних акцій мережевиків, громадяни пішли за подарунками, адже рекламну кампанію на телебаченні було розгорнуто на широку ногу. Однак далеко не кожен покупець отримав те і на тих умовах, які йому обіцяли, учергове констатуючи, що безкоштовним може бути лише сир у мишоловці.

Таблички з цифрою "нуль"

Здавалося б, чим не рай — бери будь-що, не переплачуючи ані копійки, хіба могли цим похвалитися попередні покоління?

Між іншим, система кредитування існувала ще в Російській імперії. Щоправда, радянській владі вона не припала до смаку: кредитами могли користуватися тільки "буржуї" та "спекулянти", тому кредитну систему зруйнували і побудували нову — для "пролетаріату". У 1920 роках з’явився так званий робітничий кредит: фізичних осіб кредитувала держава, причому за класовою ознакою. Гарантом подібних угод було підприємство чи установа, де працював позичальник.

Отже, будь-який платоспроможний громадянин дістав можливість стати позичальником, узявши "розстрочку", яка гасилася автоматично, шляхом утримання відсотків із зарплати.

У 1970-х роках перелік товарів, що продавалися в кредит, істотно розширився, оскільки зарплати в населення були дуже маленькі: середньостатистична офіційна зарплата становила 147 крб., а значна частина населення мала доходи нижче 80 крб. на місяць.

У той самий час ціни на товари в період "застою" порівняно із зарплатою були чималі. Кольоровий телевізор — близько 800 карбованців, примітивний радянський магнітофон — близько 250, а килим невеликого розміру — приблизно 120.

Увечері 31 грудня 2011 року, працювали не тільки самі мережеві магазини, а й представники банків (хоча офіси банків уже були зачинені на свята). Така сама картина спостерігалася і 6 січня, напередодні Різдва, хоча кількість покупців у Святвечір помітно зменшилася.

Прилавки магазинів нагадували новорічні ялинки, прикрашені однотипною ялинковою прикрасою — табличкою із цифрою "нуль", покликаною тішити око покупця.

Заглибившись у кредитні нетрі, незабаром можна зметикувати, що реклама не відповідає дійсності: заявлені магазинами "нульові" кредити дивним чином не відповідали банківським програмам.

Наприклад, розкішний мобільний телефон Samsung Galaxy note, що за ціною не відрізняється від дорогого ноутбука або телевізора, зовсім неможливо купити за нульовим кредитом, заявленим магазином.

 — Такий товар, як і всі мобільні телефони, є так званою групою ризику (наприклад, можуть легко загубитись або бути викраденими, а застави немає) — розповідає Олена, представник кредитної групи одного з банків, — тому заявлену магазином нульову розстрочку на 25 місяців не видає практично жоден банк. Мобільні телефони кредитуються на короткі терміни, зазвичай не більше 10 місяців, при цьому обов’язковий перший внесок 20 або 10% від вартості покупки. Якщо вам вдалося отримати товар з першим платежем 10%, вважайте, що вам дуже пощастило. Крім того, багато банків дають кредити на телефон вартістю не більше ніж 3000 гривень, хоча зазвичай люди купують товар такої цінової групи за готівку.

Не кращі справи і з ноутбуками: як з’ясувалося, більшість із них, попри заявлену "нульову" розстрочку на 25 місяців, продаються за програмою "плаваючого" кредиту. У цьому разі покупець не сплачує відсотки тільки чотири, шість або 10 місяців, за решту терміну кредиту банк стягує відсотки, хоча й нижчі, ніж за стандартним кредитом (наприклад, 1,3% за "плаваючим" і, для порівняння, — 3% за стандартним).

Упадає в око, що "соціальні" кредити даються на технічно застарілі, недорогі моделі ноутбуків вартістю до 4000 гривень. Продаж їхніх родичів останньої моделі вартістю понад 7000 за пільговими кредитами велика рідкість.

— Магазини прагнуть якнайшвидше позбутися залежалого, технічно застарілого товару, — ділиться професійними секретами продавець магазину електроніки Сергій, — тому ноутбуки з невеликими обсягами пам’яті, слабким технічним наповненням продають практично безвідсотково. Через рік-два таку техніку доведеться міняти — вона вже не влаштовуватиме власника. Я б рекомендував вибирати дещо дорожчі й досконаліші моделі...

Подібний підхід до споживчого кредитування населення нагадує часи робітничого кредиту 1920-х років, коли список товарів, які відпускалися населенню на виплату, визначав продавець магазину. У той час модні або затребувані речі воліли продавати за готівку, а у кредит відпускали неліквідний залежаний товар.

У 1970-ті, перш ніж брати довідку про доходи з роботи, варто було поцікавитися: чи можна придбати на виплату уподобану річ, бо в умовах загального дефіциту товари "підвищеного" попиту в кредит не продавали.

Дивно, але ці тенденції не застаріли і в наші дні…

Мишоловка

Міф про те, що за товар на виплату нічого не треба переплачувати, — усього лише рекламна принада. Осліплий від новорічної ейфорії покупець швидко тверезіє, коли за товар за нульовим кредитом все ж таки доводиться платити як мінімум страховку!

Якщо ви купили товар за 7000 гривень, вам доведеться додатково розпрощатися приблизно з 700 гривнями, а то й більше, за страхування… власного життя.

Незрозуміло, чому страхується не товар, а саме людське життя, причому після погашення кредити сума страховки не повертається клієнтові.

Крім обов’язкового страхування, багато магазинів "втюхують" покупцеві ще й платну гарантію на рік або два — за бажанням. Сума гарантії теж складає приблизно 10% вартості товару. Щоправда, у цьому разі за місяць до закінчення терміну гарантії можна придбати в магазині на ці гроші інший товар.

Фахівці радять при покупці звернути увагу на гарантію іншого роду — від виробника товару, тоді ви зможете відремонтувати свою річ у спеціалізованому сервіс-центрі виробника. У магазинах трапляється й таке, коли можуть "забути"поставити печатку і дати купівлі у гарантійному талоні виробника. Тоді замість гарантії виробника вручають покупцям сумнівний гарантійний договір від місцевого сервіс-центру, де вам навряд чи допоможуть у випадку серйозної проблеми.

Зазвичай подібні договори з "лівими" сервіс-центрами укладаються в разі продажу товару, незаконно завезеного в країну, — тому й гарантія виробника в нього відсутня.

"Розкрутити" покупця можна ще й з допомогою продажу супутніх товарів, наприклад, разом з телевізором вам послужливо оформлять кредит на придбання модної тумбочки вартістю від 1000 до 2000 гривень або на дорогу валізу для ноутбука. Таким чином сума загального кредиту росте як на дріжджах!

Вийшовши з магазину електроніки, ви,  цілком імовірно, можете виявити десь поруч звичайний магазин, де подібні супутні товари коштують удвічі дешевше…

 — Багато хто думає, що в радянський час розстрочка абсолютнобезкоштовною, — розповідає ветеран системи торгівлі Людмила Радченко, — це не так. Магазини надавали послуги на платній основі: 1% від покупки при розстрочці на півроку, 1,5% — до дев’яти місяців, 2% — при річній і 3% — при дворічній розстрочці. Легко порівняти з нинішнім кредитуванням. У ті роки покупцям доводилося відразу вносити не менше ніж 20% вартості покупки, зате сума платежів не змінювалася щомісяця. Сьогодні банки роблять усілякі "плаваючі" тарифи, у результаті чого графік платежів настільки заплутаний, що звичайний покупець просто не в змозі прорахувати свої виплати при покупці, і ним легко маніпулюють.


Нинішніх покупців можуть ошукати без докорів сумління: заявлений в акції DVD-плеєр за півтори тисячі гривень як подарунок до величезного телевізора з легкістю залишається у власності магазину, якщо покупець не почне голосно обурюватись. "Кількість подарунків дуже обмежена" — стандартна відмовка продавця. Але якщо акцію заявлено і телевізор продається на її умовах, кожен екземпляр має супроводжуватися розрекламованим подарунком, який вам просто "забули" віддати.

Дівоче прізвище бабусі

Сьогодні електроніку в кредит продають усі — від великих торговельних мереж до маленьких магазинів у підворітті, різниця тільки в тому, що мережевики роблять це на місці. Купивши товар у маленькому магазині, вам доведеться йти в банк самостійно. Така умова — не з приємних, тому охочіше купують у великих торговельних мережах. Але й там оформити жаданий кредит за 15 хвилин не вдасться: вас сфотографують у капелюсі і без нього, всунувши в руку кредитну картку банку, яку ви до цього і в руках ніколи не тримали, змусять завірити своїми підписами копію паспорта, а потім можуть відмовити у видачі кредиту!

Ви відповісте на десяток геть абсурдних запитань: ставка тут робиться на досвідчене око співробітника банку та його психологічну підготовку.

Пройшовши це пекло, ви будете з трепетом душевним чекати відповіді відділу експертиз. Іноді очікування триває до півгодини, поки загадковий експерт, телефони якого засекречені навіть від співробітників його ж банку, не видасть свого вердикту.

До речі кажучи, отримати кредит в "радянський" час теж було не так легко: товари в розстрочку продавали тільки великі магазини. Необхідною умовою для купівлі на виплат була довідка з бухгалтерії за місцем роботи про доходи за останні три місяці. Її могли отримати тільки штатні співробітники, які пропрацювали півроку, на сумісників ці пільги не поширювалися.

Вартість товару на виплат не могла перевищувати зарплату покупця за три місяці, а якщо товар коштував дорожче, необхідно було внести разом з першим платежем різницю між вартістю покупки і максимально допустимою сумою розстрочки. Бухгалтерія не видавала більше однієї довідки на рік, тому не можна було одночасно взяти кілька розстрочок.

Аліментникам, тим, хто потрапив під скорочення, а також громадянам, у яких відрахування із зарплати перевищували 50%, розстрочки теж не оформляли.

— Нинішнє споживче кредитування стало значно демократичнішим і доступнішим, — коментує юрист Сергій Лисенко, — однак не можна забувати про підводні течії цієї системи. Дивує, що багато банків не ставлять на кредитних договорах громадян навіть свої печатки. Доповнення до текстів договорів набрано мікроскопічним шрифтом, і їх так багато (два або три аркуші), що ці сторінки неможливо прочитати, тим більше в умовах торговельних мереж, де завжди черга і товчія. По суті, українці підписують договори, не читаючи їх. У деяких договорах перед підписом клієнта залишається порожній незаповнений аркуш, куди можна вписати що завгодно.

Представники банків відмовляються проставити букву "зет" у цей чистий простір, як прийнято у фінансових установах. Клієнтові намагаються всучити непотрібні кредитні картки, обслуговування яких коштує дуже дорого. Раджу не забувати, що споживчими кредитами займаються не всі банки, а якщо вже займаються — значить, у них є засоби отримати своє назад. Вам не надають доброчинної допомоги, навіть на Новий рік, — на вас хочуть заробити.



Варто також почитати:

Республіканська Християнська партія відповідає на питання

Кожен житель про себе дбає поодинці

Звернення оргкомітету з проведення місцевого референдуму

Сумщина в роки німецької окупації